Коліївщина як народне повстання 1768 р. на Правобережній Україні (ID:146371)

Вступ Українські землі на середину ХVІІІ ст. в силу історичних обставин були включені до складу багатьох країн. Це певним чином вплинуло на розвиток національної самобутності українців на цих землях. Саме прагнення до збереження власної ідентичності, національних, соціальних та релігійних прав вилилось у селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році, що дістало назву Коліївщина. Сьогодні, коли перед українською спільнотою стоїть завдання зміцнення та утвердження української нації в світовому співтоваристві, тому досвід українського визвольного руху в згаданий період має надзвичайно важливе значення. Суттєвою є проблема місця та ролі Коліївщини у боротьбі проти національного, соціального та релігійного гніту українського народу. Це пояснюється тим, що соціальний склад повстанців був різним – православне духовенство, міщани, козаки, селяни – це найбільш динамічні, найпродуктивніші категорії населення. Актуальність теми дослідження. ХVІІІ ст. є вкрай складним часом для Правобережжя, яке опинилося в ізоляції від лівобережного масиву українських земель. Після ліквідації правобережного козацтва польському уряду вдалося відновити панування на цій території і розпочати масований наступ на соціально-економічні і політичні здобутки Національної революції середини ХVІІ ст. У відповідь українське населення почало розгортати опір поневолювачам, який у ході свого становлення проходив ідейно-організаційну трансформацію. У 1768 році вперше після Хмельниччини знову зав’язався вузол суперечностей, який не зміг розв’язати уряд Речі Посполитої. Ці суперечності проявились у всіх сферах життя українського суспільства. Таким чином і виник соціальний вибух. Слід звернути увагу на те, що в Коліївщині взяли участь практично всі прошарки українського населення. Це і дає підстави говорити про повстання як народне. Важливим чинником є те, що український народ виступив єдиним фронтом проти гніту Речі Посполитої. Коліївщина дає можливість ще раз підтвердити політичну слабкість Речі Посполитої і, як наслідок, події, які розгорнулися у регіоні, у силу його значущості у геополітичних реаліях Європи, привернули увагу Росії, Прусії та Австрії, змусивши знову у світі заговорити про «українське питання». Народне повстання 1768 р. на Правобережній Україні було помітним явищем у збройній боротьбі українського народу за реалізацію ідеї державності і складало органічну єдність національно-визвольного, соціального і конфесійного чинників. Воно продемонструвало зразки військової звитяги українського народу доби Нового часу. Події 1768 р. безсумнівно стали однією з найяскравіших сторінок героїчного часу. Комплексне дослідження Народного повстання 1768 р. допоможе з’ясувати особливості його розвитку на різних етапах боротьби, визначити характер його впливу на еволюцію гайдамацького руху, національної та соціальної свідомості українського населення Правобережжя. До пріоритетного напряму наукових пошуків належить ідейно-організаційні, військові, геополітичні, міжнародні аспекти повстання. Об’єктом дослідження є соціально-економічні та суспільні суперечності на Правобережній Україні у ХVIII ст. Предметом магістерської роботи є передумови хід та наслідки Коліївщини, також її ідейно-організаційні засади, вплив на міжнародні відносини країн Європи. Хронологічні межі дослідження. Верхня межа обумовлюється 26 травня 1768 р., оскільки саме того дня близько 70 запорожців і майже 300 польських підданих-селян вирушили зі свого табору у Холодному Яру до Мотронинського монастиря, аби відслужити молебень за успіх задуманого, до його поразки. Нижня межа – це кінець червня – початок липня 1768 р. За ці рамки виходять лише відомості про його передумови, а також придушення останніх вогнищ збройного опору. Географічні межі дослідження включають Київське, Брацлавське, Подільське і Волинське воєводства – регіон, за яким у науковій літературі закріпилася назва Правобережна Україна. За ці межі виходять відомості, що стосуються дій повстанців поза окресленим регіоном, а також відображують їхній вплив на інші частини етноукраїнського масиву. Історіографія. У розвитку досліджень історії гайдамацького руху на Правобережжі можна виділити 4 періоди: 1. Дослідження істориків ХІХ ст. 2. Дослідження істориків радянської доби (1940-1991 рр.); 3.Дослідження українських істориків-науковців сучасного періоду (1991-2013 рр.); 4.Дослідження зарубіжних істориків. ,,,,,,,,ЧАСТИНУ ТЕКСТУ ВИЛУЧЕНО АВТОРОМ,,,,,,,,,,,,,, Джерела. Питання історії Народного повстання 1768 р. фрагментарно відображені у публікаціях джерел. Особливо важливим є збірник «Акты о гайдамаках (1700-1768)» , завдяки якому у науковий обіг уведено багато урядових документів. ,,,,,,,,ЧАСТИНУ ТЕКСТУ ВИЛУЧЕНО АВТОРОМ,,,,,,,,,,,,,, Таким чином, дослідження грунтується на достатньому комплексі джерел, аналіз яких відкрив можливість достовірно і неупереджено розкрити тему. Мета даної роботи – комплексно, на основі вивчення, узагальнення і критичного переосмислення всіх доступних документальних джерел, аналізу наукових праць попередників, відтворити об’єктивну історію Народного повстання 1768р. на Правобережжі. У ході реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання: – з’ясувати особливості перебігу боротьби на різних етапах повстання, викристалізувати у ньому рубежі якісних змін – розкрити основні тенденції у структурі, ідейно-організаційних засадах та військовому мистецтві його учасників; – дослідити вплив внутрішньополітичної боротьби у Польщі на перебіг повстання на Правобережжі у 1768р.; – показати вплив Народного повстання 1768 рр. на взаємини країн Європи, внутрішню політику Речі Посполитої, Росії, активізацію виступів у сусідніх регіонах; – встановити характерні риси повстання та причини його поразки. – проаналізувати позицію Запорізької Січі відносно повстання – з’ясувати основні причини поразки Коліївщини – охарактеризувати наслідки народного повстання 1768 р. Методологічні засади дослідження складають основоположні принципи історичної науки: історизму, всебічності, об’єктивності, а також загальнонаукові методи аналізу і синтезу. Були застосовані такі методи як порівняльно-історичний, сходження від конкретного до абстрактного і навпаки, проблемно-теоретичний тощо. У викладі матеріалу магістрант намагалася дотримуватися проблемно-хронологічного принципу, який відкриває можливість краще простежити динаміку перебігу збройної боротьби. Структура магістерської роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів (10 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг складає 110 сторінок.