Утворення болгарської національної держави (ID:146381)

Вступ Доба, впродовж якої відбулося об’єднання Болгарії, посідає особливе місце в історії болгарського народу, оскільки знаменує його духовне пробудження та національне самоусвідомлення як необхідну передумову боротьби за звільнення від османського гніту і відновлення своєї держави. На відміну від так званих історичних націй, які за допомогою держав формувалися «згори», болгарська, як і інші бездержавні нації, творилися «знизу» – шляхом утвердження та удосконалення рідної мови, розвитку освіти і загалом культури, що в історичній літературі прийнято називати національним Відродженням. Після кількавікового летаргічного сну, спричиненого тяжким чужинецьким гнітом, болгари під впливом ідей Просвітництва, які проникали до них через Дубровник, Австрію, Грецію, також намагалися прилучитися до європейських культурних надбань. Вони виявляли зацікавлення новими ідеями та знаннями, особливо історичними, які розкривали їм їхнє минуле. Знання історії – перший необхідний крок до усвідомлення національних інтересів будь-якого народу. Головну роль у цьому процесі відігравала інтелігенція, тісно пов’язана з новою суспільною верствою – буржуазією, що з’явилася на історичній арені у зв’язку із зародженням ринкових відносин і була зацікавлена в утворенні болгарської держави, покликаної забезпечити якнайсприятливіші умови для розкриття творчого потенціалу нації. Процес об’єднання Болгарії, що супроводжувався Відродженням країни є важливою ланкою історії, яка здатна стати прикладом для країн, які сьогодні перебувають на етапі свого становлення, саме цим і зумовлена актуальність обраної нами теми. Джерельна база. Основну джерелознавчих базу дослідження склали документи опубліковані в 1886р. документи про возз’єднання Болгарії і сербсько-болгарську війну, а також збірник матеріалів, що охоплює період 1880-1886 рр., опублікований Д. Страшіміровим в 1908 р. Особливо слід відзначити надрукований в 1978 р. збірник «В’ншната політика на Б’лгарія. Документа і матеріали. 1879-1886 рр.» . Більшість документів, представлених у цьому виданні, публікується вперше. Вельми змістовною і цікавою є добірка документів про возз’єднання, діяльності болгарської дипломатії і про взаємини Болгарії з великими державами і з Туреччиною. У ювілейному 1985 до сторіччя возз’єднання був випущений ряд книг з публікацією документів, спогадів учасників і сучасників об’єднання, матеріалів довідкового характеру. В 1886 р. в «Русской старине» була опублікована переписка генерала К. Г. Ернрота (генерала російської армії, який після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. перейшов на службу до Болгарії, ставши радником князя Олександра Баттенберга) з Леонідом Соболєвим про болгарські справи, яка висвітлює ряд подій важливих саме для нашого дослідження . Таким чином, для досягнення поставленої мети та вирішення низки дослідницьких завдань нами були використані основний закон країни – Тирновська конституція, а також опубліковані документи органів виконавчої і законодавчої влади, політичних партій та дипломатичного походження . Отже, джерельна база цієї роботи – це палітра опублікованих і неопублікованих матеріалів, до якої, на жаль, не має належного доступу. Історіографія. Об’єднання Болгарії широко висвітлене в історіографії, передусім болгарській. Попри це, чимало важливих питань, що стосуються цієї епохи, ще належно не розкриті або ж залишаються дискусійними. Розбіжності, що виникають при цьому, значною мірою можна пояснити складністю і суперечливістю самої епохи, а також рядом інших обставин, зокрема часом появи тієї чи іншої праці, що тісно пов’язане зі станом фактографічної розробки проблеми та загальнометодологічним рівнем історіографії. Кілька поколінь істориків займалися проблемою, пов'язаною із питанням об’єднання Болгарії. Проте у російській дореволюційній історіографії ця тема практично не знайшла відображення. Тогочасні автори лише побіжно розглянули історію становлення Болгарії. 5 . У радянській історіографії об’єднання Болгарії розглядалося насамперед крізь призму соціалістичних бачень, болгарські політичні сили розглядалися як неповноцінні 6 , критикувалися за поверховість їхніх соціальних заходів, ігнорування потреб «низів» суспільства, за відстоювання прагнень крупного капіталу та політику лобіювання інтересів Фердинанда7 . Під час «хрущовської відлиги» та «брежнєвського застою» зазначена тема залишалася на периферії інтересів радянських вчених. Після розпаду Радянського Союзу російські науковці відходять від тенденційності та «марксистських» стереотипів. В. Д. Вознесенський, зокрема, показав взаємодію провідних політиків з князем Фердинандом10. Досліджуючи діяльність правоцентристських партій Болгарії, Л. В. Лямцева описала процес боротьби провідних політичних сил Болгарії за скасування Берлінського трактату . Проблеми модернізації Болгарії кінця ХІХ – початку ХХ ст. відображені у роботах Р. П. Грішиної . Автор відзначає, що європеїзація державного управління країни – це перша спроба молодої країни показати свою окремішність від Османської імперії. Першим з українських авторів до болгарської історії кінця ХІХ – початку ХХ ст. звернувся А. К. Мартиненко. Вчений проаналізував події навколо проголошення незалежності 1908 року, підкресливши зацікавленість Фердинанда в отриманні царської корони . У сучасній українській історіографії процес об’єднання Болгарії кінця ХІХ – початку ХХ ст. практично не вивчається. Особливу увагу при написанні нашої роботи було звернуто на праці відомого львівського славіста В. П. Чорнія . Цей автор дав загальну характеристику процесу становлення незалежної Болгарії 1879 – 1908 рр., проаналізував становище країни у роки першої світової війни. Проблематика, пов’язана з об’єднанням країни, тривалий час не була провідною темою і у болгарській історіографії, хоча її вивчення почалося ще за часів Третього царства. Серед дослідників, які займалися даним питанням для нас цікавим став Д. Косев, який у своїх «Лекціях з нової історії Болгарії», опублікованих 1951 р., а наступного 1952 р. перекладених російською мовою і виданих у Москві, дослідив весь спектр причин, що сприяли об’єднанню Болгарії . З падінням комуністичної влади восени 1989 р. і прийняттям нової Конституції у 1991 р. Болгарія вступила на шлях демократичного розвитку та інтеграції до євроатлантичної спільноти. Інтерес істориків до зазначеної теми значно зріс, тим паче, що у ній залишалося чимало «білих плям». Майже все покоління вчених, що сформувалося за доби соціалізму, кардинально змінило методологічні засади своїх досліджень. Предметом дослідження є процес об’єднання Болгарії. У центрі уваги перебувають сюжетні лінії, пов’язані з возз’єднанням болгарського народу. Об’єктом аналізу є власне болгарська політика, складні процеси внутрішньополітичної боротьби в болгарському суспільстві, що були характерні для досліджуваного періоду. Метою роботи є реконструкція подій, пов’язаних з возз’єднанням болгарського народу, висвітлення внутрішніх та зовнішніх процесів, що сприяли йому. Відповідно до мети перед нами поставлено наступні завдання: - з’ясувати причини формування болгарського національного руху; - охарактеризувати вплив молодої болгарської інтелігенції на формування ідеї відокремлення Болгарії; - проаналізувати процес утворення болгарської національної держави; - дати характеристику першим крокам молодої країни на шляху становлення; - з’ясувати основні віхи діяльності Болгарії в період від проголошення незалежності до закінчення Першої світової війни. Хронологічні рамки дослідження. Нижня межа дослідження сягає середини ХІХ ст. – 1878 р., коли на Балканах формується нова ситуація, пов’язана з процесами у культурі та геополітиці, яка дала поштовх хвилі національного піднесення і поклала початок формуванню болгарського національного руху і, як наслідок, возз’єднанню Болгарії (6 вересня 1885). Верхня межа дослідження стосується періоду завершення Першої світової війни, коли країна була окупована військами Антанти, а її престиж на міжнародному рівні різко впав. Структура курсової роботи зумовлена поставленими завданнями, відповідно до яких складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.