Зразок роботи
Актуальність теми дослідження. 1663 – 1665 рр. – є часом гетьманування Павла Тетері, яке характеризувалося подіями й процесами, що трагічно позначилися на розвитку Української держави. Адже відбувалося поглиблення суспільно-політичної кризи, наслідком якої став її поділ на Лівобережне й Правобережне гетьманства; вкотре проявилося прагнення Запорожжя відігравати самостійну роль у політичному житті. Відтак гостро постала проблема територіальної цілості держави: створилися сприятливі умови для ліквідації її інституцій. Козацька Україна виявилася неспроможною протистояти натиску з боку Речі Посполитої, Московії та Кримського ханства, за яким стояла могутня Порта, що посилився на тлі загострення боротьби за владу в державі та зростання соціальної напруги в суспільстві. Досліджуваний період був складовою Руїни, яка вже на початок гетьманування П. Тетері охопила практично всі сфери суспільно-політичного життя держави. За таких умов активізувалося втручання сусідніх держав у внутрішні справи козацької України. Відтак політика її об'єднання наштовхувалася на їх протидію. Внаслідок цього, питання єдності держави ставало не лише внутрішньоукраїнською проблемою, а й виступало важливим чинником у взаємовідносинах її сусідів.
Політичний курс П. Тетері, спрямований на подолання суспільно-політичної кризи та збереження цілості держави, випав з поля зору вітчизняних і зарубіжних дослідників. Така ситуація пояснюється, по-перше, обмеженою джерельною базою вивчення даної проблеми, а по-друге, «непопулярністю» самої особи П. Тетері як політика, якого бачили слухняним агентом Польщі. Назріла необхідність відмовитися від однобічності й категоричності в оцінках діяльності гетьмана. У жодному разі не можна ігнорувати значущості політичних подій і процесів, що відбувалися протягом 1663 – 1665 рр., оскільки без їх з'ясування неможливо домогтися відтворення цілісної картини суспільно-політичного розвитку Української держави періоду Руїни.
Історіографія. Першим кроком до з'ясування суті суспільно-політичної кризи Української держави 1663 – 1665 рр. та повстання 1664 – 1665 рр. став історико-політичний трактат кінця XVIII – поч. ХIХ ст. «Історія Русів». Невідомий автор, зокрема, приділив увагу подіям Ніжинської чорної ради 1663 р. і дійшов висновку, що обрання лівобережного гетьмана спричинило поглиблення кризи в державі. Характеризуючи хід Руїни, автор акцентував увагу на негативному впливі геополітичної ситуації на Україну та загостренні суперечностей між пропольською, проросійською й протурецькою «партіями» в середовищі старшини.
У першій половині ХІХ ст. з'явилися праці Д. Бантиша-Каменського та М. Маркевич а. Характерною їх рисою було переважно негативне ставлення до П. Тетері, що призвело до «усунення» його на другий план у порівнянні з І. Брюховецьким.
У другій половині ХІХ ст. в українській історіографії утвердився народницький напрям. Його ознакою була постановка на перше місце інтересів народу, яким, на думку істориків, мали підпорядковуватися інтереси всіх суспільних груп. Як наслідок – критична оцінка будь-яких політичних дій, що суперечили прагненням більшості українського населення, навіть за умови, коли вони йшли в руслі державних інтересів. Тож політика П. Тетері, спрямована на об'єднання та зміцнення держави, але яка суперечила демократичним ідеям рядового козацтва й селян, зазнала негативної оцінки. Зокрема, це проявилося в працях В. Антоновича . Його безумовною заслугою було те, що він вперше у вітчизняній історіографії здійснив спробу створення політичного портрета гетьмана. Негативно оцінював політику П. Тетері М. Костомаров . Проте його праці стали важливим кроком у дослідженні політичного життя козацької України 1663 – 1665 рр. Він вперше визначив хронологічні рамки Руїни (1663 – 1687 рр.). Серед її причин виділяв загострення суспільних суперечностей: між козацтвом і посполитими, старшиною й рядовими козаками, запорожцями й городовим козацтвом, «політичними партіями» в середовищі самої старшини.
З кінця ХІХ ст. розпочалося формування державницької школи, коли акцент історичного дослідження став робитися на вивченні різних аспектів державного будівництва. Її риси виявилися вже в працях М. Грушевського. У своїй «Історії України-Руси» він висловив міркування щодо політичної позиції «головного промотора» підготовки Гадяцької угоди 1658 р. П. Тетері. Історик відзначив, що його головною метою було утвердження сильної й тривкої старшинсько-шляхетської держави. Проте, на його думку, козацька старшина автономістського спрямування, до якої належав і П. Тетеря, залишила без уваги потреби та інтереси народних мас і погодилася на відновлення в Україні шляхетського режиму, що й викликало «великий народний рух».
1928 р. з'явилася дисертація Е. Юркова, яка стала першою спробою комплексного аналізу суспільно-політичних подій в козацькій Україні в 1662-1665 рр. та політики Тетері. На думку дослідника, на його гетьманування припав пік впливу Польщі на Україну, чим була продиктована необхідність проведення пропольського курсу як засобу здійснення гетьманської політики .
У 50-80 рр. ХХ ст українська історична наука переживала важкі часи. Ідеологічний тиск партійно-державного апарату не давав змоги розвиватися об'єктивним поглядам на українську історію. Непохитно панувала єдина концепція історії СРСР. Така ситуація вплинула і на вивчення питань, що стосувалися гетьманування П. Тетері.
З початку 90-х рр. розпочався новий період у дослідженні історії України. Жвавий інтерес викликають питання українського державотворення. Першими працями, в яких було поставлено завдання комплексного дослідження періоду гетьманування П. Тетері стали статті Я. Дашкевича. Зазначаючи, що П. Тетеря як гетьман був фігурою дуже суперечливою, автор стверджував, що він був визначним політиком і зручним дипломатом, майстром подвійної гри. На його думку, за більш стабільних умов Тетеря був би видатною державотворчою особистістю. Подібний підхід до досліджуваної проблеми спостерігається в працях Н. Яковенко , яка вважжає за необхідне відкинути оцінку П. Тетері як людини «...нікчемної, жорстокої і користолюбної». На необхідності відходу від «...панівної в українській історіографії однобічно негативної оцінки ролі П. Тетері» наголосив В. Борисенко .
Аналіз стану наукової розробки досліджуваної проблеми дає підстави стверджувати, що, попри безумовні здобутки (вивчено напрями польсько-російсько-кримських стосунків у вирішенні українського питання, хід військово-політичних подій в козацькій Україні у 1663 – 1665 рр., розгортання соціальної боротьби, спрямованої проти уряду П. Тетері у травні 1663 і в 1664 – 1665 рр.) нині немає спеціального дослідження, де б було здійснено комплексний аналіз питань, що стосуються розвитку суспільно-політичної кризи в Україні у 1663 – 1665 рр., формування та реалізації внутрішньополітичного курсу уряду Тетері, напрямів і цілей його зовнішньополітичної діяльності та повстання 1664-1665 рр.
Джерельна база. Серед археографічних публікацій джерел велику цінність становлять такі збірки, як «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России» .
Також корисні матеріали, що містяться у збірниках «Памятники, изданные Временною комиссией для разбора древних актов». Зокрема, у 4 томі вміщено тексти листів П. Тетері до польського короля Яна Казимира та коронного канцлера М. Пражмовського, що відносяться до 1662-1665 рр. Вони дають змогу з'ясувати суспільно-політичну ситуацію в Українській державі на кінець 1662 р. – початок 1663 р., дії гетьмана під час паволоцького повстання у травні – червні 1663 р. та під час розгорання народного повстання на Правобережжі.
Ряд документів опубліковано Ю. Мициком. Окремі з них дозволяють з'ясувати суть кримсько-польських стосунків періоду гетьманування П. Тетері.
Однак загалом кількість документальних джерел є обмеженою. До того ж, це переважно московські та польські матеріали, яким властива тенденційність в оцінці політичних подій в Україні. Необхідно також обережно робити висновки, що ґрунтуються на змісті листів П. Тетері до польського короля та кримського хана, оскільки вони часто були засобом проведення гетьманської політики і не завжди відображали справжні його наміри.
Слід виділити також літописи та хроніки. Зокрема, це «Кройніка» Ф. Софоновича, «козацькі літописи» Самовидця, С. Величка та Г. Грабянки .
Загалом, залучена джерельна база характеризується різноманітністю й дозволяє з'ясувати суть поставленої проблеми. Попри це, слід відзначити, що наявні документи, через відсутність особистих записок гетьмана П. Тетері, записів його приватних бесід, спогадів близьких до гетьмана людей, не дають можливості повною мірою з'ясувати справжні мотиви численних політичних комбінацій, які супроводжували його гетьманування.
Об'єктом дослідження є розвиток суспільно-політичної кризи в Українській державі у першій половині 60-х рр. XVII ст.
Предметом дослідження є політика уряду гетьмана П.Тетері, спрямована на стабілізацію ситуації в державі, відновлення її єдності та створення для цього найсприятливіших зовнішньополітичних умов.
Мета роботи – дослідження повстання 1664-1665 рр. на Правобережній Україні. З'ясувати суть суспільно-політичної кризи козацької України, зміст внутрішньої і зовнішньої політики гетьманського уряду Павла Тетері, спрямованої на її подолання та збереження територіальної цілості держави.
Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:
• визначити політичний курс правобережного гетьмана П. Тетері: причини та передумови повстання;
• проаналізувати підготовку і початок повстання наприкінці 1664 р.;
• охарактеризувати завершальний етап повстання ( січень – червень 1665 р.) та висвітлити крах політики П. Тетері й прихід до влади П. Дорошенка.
Магістр