Битва під Синіми Водами 1362 р. (ID:146418)

Вступ Актуальність теми дослідження. За останні десятиліття тема битви на Синіх Водах стала доволі популярною в наукових дослідженнях та публіцистиці, а її актуальність на сьогодні зросла в рази. Це пов’язано насамперед тим, що сучасна Україна досі стоїть перед багатовіковим вибором – вибором між Заходом та Сходом, Європою та Азією. Події 1362 р., коли наші предки – руські князі – стали в один ряд із литовськими князями у боротьбі проти чужорідної їм Золотої Орди на сьогодні мають непересічне значення, адже чітко вказують нам на те, яким саме шляхом має рухатися Україна сьогодні в умовах неоголошеної війни з Росією – нащадком золото ординців. Крім того актуальність дослідження битви під Синіми Водами полягає у тому, що вона, а не Куликовська битва, поклала початок звільнення земль колишньої Київської русі з-під влади Чингізидів, а отже саме ця битва заслуговує на увагу з погляду встановлення історичної справедливості. Історіографія. Розгляд питання про Синьоводську битву започаткував польський історик ХVI століття Мацей Стрийковський. У творі «O początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemojdzkiego i ruskiego…», написаному 1577 року і виданому тільки через 400 років – 1978 року у Варшаві, Стрийковський коротко висвітлив битву і датував її 1329 роком. У праці «Хроніка польської, литовської, жмудської і всієї Русі», виданій 1582 року в Кенігсбергу, історик детальніше висвітлив битву на Синіх Водах, а датував її вже 1331 роком . Предметом дискусії істориків ХІХ – початку ХХІ століття були час і місце битви (у тому, що битва була, вони не сумнівалися). Володимир Антонович у «Нарисі історії Великого князівства Литовського до середини 15 століття» (Київ, 1878) зазначив, що «1362 року Ольгерд здобув рішучу перемогу над трьома татарськими князями: Кутлубугою, Хаджибеєм і Дмитром на берега ріки Сині Води. Залишки розбитої ним Орди відійшли частково у Крим,а частково на Добруджу – і Поділля перейшло під владу Литовців» . Антоновича підтримали історики права Михайло Ясинський у праці «Статутні земські грамоти Литовсько-Руської держави» (Київ, 1889) і Федір Леонтович у праці «Нариси з історії литовсько-руського права. Утворення Литовської держави» (Санкт-Петербург, 1894) . Іншу думку щодо дати Синьоводської битви мав Матвій Любавський. Він її оприлюднив у працях «Обласний поділ і місцеве управління Литовсько-Руської держави до часу видання першого Литовського статуту» (Москва, 1892) і «Нариси історії Литовсько-Руської держави до Люблінської унії включно» (Москва, 1910) . Матвій Кузьмич вказав, що «Поділля було зайняте сином Коріята Гедиміновича після того, як 1363 року великий князь Ольгерд побив на Синій Воді татарських ханів», яким «місцеве руське населення через своїх отаманів платило данину». Михайло Грушевський теж вважав, що битва відбулася 1363 року. У четветому томі «Історії України-Руси» (друге видання, Київ – Львів, 1907) він писав: «Кінець кінцем мусимо задовольнитися тим виводом, що в 1363 р. Ольгерд увійшов у конфлікт з Татарами, ходив походом в полудневу Київщину й погромив там Татар, і що в зв’язку з сим, по всякій правдоподібности, стояла формальна окупація Київщини й Поділля» . На сучасному етапі Синьоводській битві було присвячено дві наукові конференції, які відбулися 1997 та 1998 року в Кіровограді. 2005 року за матеріалами цих конференцій Інститут історії України НАН України видав збірник статей «Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях». Вагомий внесок у дослідження різноманітних аспектів, що стосуються теми нашого дослідження зробив Ф. М. Шабульдо, з-під пера якого вийшло чимало статей, присвячених синьоводській проблемі . Про наслідки битви у європейському масштабі вдалу статтю написав О.П. Моця – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАНУ . Серед праць, які найбільше зацікавили автора даної роботи – історичний нарис Ю.В. Сороки «Битва при Синих Водах», який вийшов друком у 2010 році і є однією із найновіших праць, присвячених досліджуваній темі. У книзі узагальнено напрацювання більшості істориків, які в той чи інший час вивчали питання походу Ольгерда Гедиміновича на Орду, його передумови та наслідки . Джерельна база. Збереглося тільки декілька літописних звісток про битву. Розгром трьох ординських князів, тогочасних спадкоємних волода- рів Подільської землі, військом в. кн. литовського Ольгерда (1345-1377) в битві біля Синіх Вод вперше згадується в літописній оповіді «Про Поділля». Ім’я автора цієї писемної пам’ятки залишилося невідомим. Певним є те, що він мав причетність до вищих урядово-бюрократичних кіл Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського й написав свій твір на початку 1430-х років, у розпал польсько-литовського воєнного конфлікту, в ході якого обидві сторони розв’язували політичну проблему: кому саме – Польському королівству чи Великому князівству Литовсько- му – належатиме вся Подільська земля. Саме з цієї причини в оповіді «Про Поділля» Синьоводська битва трактується як головна призвідниця ліквідації влади адміністрації Золо- тоординської держави в усій Подільській землі й заміни її владою литов- ських князів-братів Коріатовичів та їхнього дядька та сюзерена Ольгерда . Мацей Стрийковський у своїй «Хроніці польській, литовській, жмудській та всієї Русі», вперше виданій у 1582 p., підкріпив концепцію анонімного автора оповіді «Про Поділля» додатковими свідченнями про Синьоводську битву, почерпнутими ним з ординського джерела . Часткові відомості про битву на Синіх Водах подає недатована літописна оповідь: «Коли господаремь был на литовьскои земли князь великий Олгирд и, шедь в поле с литовьским воискомь, побиль татар на Синеи воде, трех братовь: князя Хачебея а Кутлубуга и Дмитрия» . Крім того згадки про Ольгердів похід містять Хроніка литовська і жемайтська , Никонівський літописний звід кінця 1520-х років , Густинський літопис , Хроніка Биховця 1351 року. Наявні джерела та історіографія дозволяють розкрити тему нашого дослідження у повному обсязі. Мета роботи – дослідити Битву під Синіми Водами 1362 р. Виходячи з мети роботи, ставимо перед собою наступні завдання: • охарактеризувати передумови Синьоводської битви 1362 р.; • виявити весь спектр причин, які призвели до походу Ольгерда Гедиміновича на Золоту Орду; • дослідити сили сторін Великого князівства Литовського та Золотої Орди у битві під Синіми Водами; • проаналізувати хід битви, тактику ворогуючих сторін; • дати характеристику наслідкам Синьоводської битви у загальноєвропейському та регіональному аспектах. Об’єктом дослідження Входження українських земель до складу Великого князівства Литовського. Предметом дослідження битва під Синіми Водами 1362 р. Хронологічні межі. Нижньою межею дослідження є початок XIV століття, коли династія князя Гедиміна повела процес поглинання українських і білоруських земель з подвоєною силою. Верхньою межею дослідження є 1362 рік – рік, коли відбулося зіткнення на річці Сині Води, яке в майбутньому призвело до завершення процесу входження українських земель до Великого князівства литовського. Географічні рамки. Територія поблизу р. Синюхи неподалік від сучасного с. Торговиці, що на Кіровоградщині. Структура роботи визначається відповідно метою і завданнями. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.