Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. У ХХ – на початку ХХІ ст. відбувся стрімкий розвиток трансплантології. Вказана сфера медичної діяльності, як відомо, тісно пов’язана з низкою медичних, юридичних, етичних та психосоціальних проблем як у сфері охорони здоров’я в цілому так трансплантології, зокрема. В цілях протидії таким суспільно-небезпечним діянням вітчизняний законодавець доповнив Кримінальний кодекс України статтею 143 “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини”.
Проблемна ситуація полягає в тому, що відсутність належного нормативно-правового врегулювання процедури презумпції згоди померлого, при відсутності прижиттєвої фіксації незгоди на відбір органів після настання смерті, стимулюють зростання постійного дефіциту органів і тканин людини та їх ціни, утворюють посередництво та чорний ринок трансплантантів, торгівлю згодами родичів на відбір органів, тощо.
Виникнення посередництва та чорного ринку трансплантантів є потужним джерелом криміногенного потенціалу у зазначеній галузі медицини. За наявності посередництва та чорного ринку можливі не лише помилки, а і зловмисні порушення при встановленні моменту смерті пацієнта. Коли відбір трансплантатів організовують посередники і торгівля ними стає бізнесом, право на свободу вибору, а інколи і життя потенційного донора, як і самого реципієнта, захистити важко, а інколи і не можливо.
Проблемну ситуацію доповнює незадовільний стан розробки кримінологічних аспектів трансплантології. Зокрема, відсутній кримінологічний аналіз розглядуваних злочинів, некласифіковані способи їх вчинення, не встановлені причини та умови вчинення злочинів у сфері трансплантології, не розроблені кримінологічні, організаційні, та належні кримінально-правові заходи, спрямовані на підвищення ефективності запобігання злочинам у сфері охорони здоров’я взагалі та у галузі трансплантології, зокрема
Об’єкт дослідження проявів чорної трансплантології в Івано-Франківську, а предмет дослідження – виступає законодавча база України та Європи, випадки та боротьба із чорною трансплантологією в Івано-Франківську.
Метою даної роботи є дослідити чорну трансплантологією в Івано-Франківську. Виходячи з мети дослідження нами були поставлені такі завдання:
– розглянути законодавчу базу в Україні та Європі;
– проаналізувати прояви чорної трансплантології в Україні;
– дати характеристику боротьби із чорною трансплантологією в Україні.
Методологічні засади є принципи історизму, систем¬ності та об’єктивності в підході до висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання джерел та наукової літератури.
Хронологічні рамки охоплюють 1991–2016 рр. – проявів чорної трансплантології у часи незалежності України. Вибір нижньої хронологічної межі (1991 р.) зумовлено початком незалежності України і першими випадки, верхньої (2016 р.) – оскільки продовжуються і сьогодні.
Територіальні межі дослідження стосуються території України в часи незалежності.
Джерельною базою курсової роботи є звід законів та Кримінальне право України, що дають змогу більш глибше розкрити дану проблему та зрозуміти особливості чорної “трансплантології” в Україні.
Історіографія по даній проблематиці представлена колом наукових статей та інтернет публікацій. Основні дослідження, можна поділити за розділами. Щодо першого розділу, де розглядається та порівнюється законодавча база Європи та України у працях O. Волкова “Актуальні питання міжнародно-правового регулювання трансплантації”, В. Денисовa “Трансплантология” та І. Горелика “Правовые аспекты пересадки органов и тканей”. У другому розділі висвітлюється питання випадків чорної трансплантології в Україні. Слід відзначити праці I. Невзоровa “Актуальні проблеми подолання нелегальної трансплантології в контексті боротьби з організованою злочинністю”, Г. Чеботарьової “Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові” та А. Лаврика “Чорний ринок, якого не існує”. У третьому розділі висвітлюються методи боротьби із чорню трансплантологією. Досить цікаві думки у дослідженнях А. Пустовітa “Трансплантологія в Україні: недоліки законодавства та рекомендації з його розвитку”, O. Сіроштанa “Українська трансплантологія з надією на краще” та В. Денісовa Шляхи вирішення організаційних проблем трансплантації нирок та інших органів в Україні на сучасному етапі”
Наукова новизна курсової роботи визначається у комплексному досліджені чорної трансплантології в Івано-Франківську.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що його фактологічний матеріал, основні положення, результати і висновки можуть залучатися при читанні загальних та спеціальних лекційних курсів у вищих навчальних закладах.
Структура роботи визначена завданням, характером та метою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Розділ 1. Законодавча база України та Європи
В Україні через недосконалість законодавства процвітає “чорна трансплантологія”, проте легальних операцій із трансплантації занадто мало. В Україні потреба у трансплантації людських органів у сотні разів перевищує кількість проведених операцій, говорять вітчизняні трансплантологи. Хоча за даними Асоціації хірургів щорічна потреба в трансплантації органів в нашій країні така: нирки – 2500, серця – 2000, печінки – 1500; сьогодні у нас роблять 2% від потреби трансплантацій на рік.
Лікарі переконані в тому, що головна причина проведення занадто малої кількості операцій із трансплантації полягає в недосконалості українського законодавства. Взяти органи померлого без згоди його родичів закон забороняє, і це робить практично неможливим отримання органів, придатних для трансплантації. З іншого боку, в Україні час від часу спалахують скандали, пов’язані із так званими “чорними трансплантологами” [2, c. 371].
В Україні існує п’ять центрів із пересадки органів. Але через брак самих донорських органів двері цих центрів для багатьох залишаються закритими і ті хворі приречені на смерть. Водночас Інтернет наповнений оголошеннями куплю-продам будь-який орган. Лікарі також не приховують, що люди пропонують донорство [16, c. 5].
Не є великою таємницею й те, що українці продають свої органи за кордоном. Презумпція згоди, коли вважається, що людина після смерті згодна на забір органів, звісно, якщо не задекларувала протилежного, змогла б змінити ситуацію, вважають одні. Інші схильні думати, що це загрожує кримінальними трансплантологіями [19].
Перша в світі операція з трансплантації органу була проведена українським хірургом Юрієм Вороним в 1933 р. Його пацієнт з чужої ниркою прожив всього дві доби; тоді й гадки не мали про сумісність органів.
Світовий досвід донорства органів знає дві юридичні моделі відбору органів, схвалені ВООЗ. Вони зводяться до двух презумпцій: згоди та незгоди. Презумпція згоди – це коли людина за життя не повідомляла, що вона проти трансплантації своїх органів – вважається, що після смерті її органи можуть бути використані як донорські і при цьому не потрібно отримувати згоду родичів померлого [26].