Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Унаслідок Другої світової війни Італія опинилась у надзвичайно тяжкому становищі. Фашистський режим призвів країну до катастрофи. Понад 3 млн. чол. залишилось без житла; промислове виробництво скоротилось більш ніж удвічі; збір врожаю становив 33 % довоєнного рівня; денна норма хліба не перевищувала 200 г на людину. У зв'язку зі знеціненням грошей, нестачею предметів першої потреби виник „чорний ринок”. У містах і селах ширилося безробіття. Особливо важка ситуація склалася на Півдні країни.
Перші повоєнні роки характеризувалися гострою боротьбою між партіями демократичної орієнтації та прихильниками монархії з питань політичного устрою країни. Під час референдуму 1946 р., в якому вперше взяли участь жінки, за республіку висловилось 55 % дорослого населення, за збереження монархії – 45 %. Результати референдуму свідчили про складну розстановку політичних сил у країн.
У грудні 1947 р. Установчі збори Італії прийняли нову Конституцію країни. Вона гаранту¬вала суверенітет народу, свободу особистості, слова, віросповідання, зборів, преси, право на власність, працю, соціальне забезпечення тощо. Згідно з Конституцією, законодавча влада належала парламенту, який складався з палати депутатів і сенату. Виконавча влада надавалась президентові, котрий обирався парламентом і мав переважно представницькі функції. Впровад¬ження Конституції остаточно ліквідувало монархію, вивело Італію у розряд найдемократичніших держав світу.
Приєднавшись у 1948 р. до „Плану Маршалла”, Італія одержала від США 1,5 млрд. доларів, які використала для реконструкції економіки. Вже 1948 р. Італія досягла довоєнного рівня виробництва у промисловості, а 1950 р. – у сільському господарстві. Цьому сприяла земельна реформа, проведена 1946 – 1947 pp. Вона зводилась до державного викупу великих феодальних латифундій і розподілу землі серед тих селян, які її обробляли. Внаслідок реформ селяни одержали понад 700 тис га землі. Стабілізація у промисловості й сільському господарстві сприяла пожвавленню житлового будівництва, забезпечення безробітних працею.
50 – 70-і роки характеризуються значним економічним піднесенням, названим „італійським економічним дивом”. За ці роки частка Італії у загальних економічних показниках індустріально розвинутих країн зросла майже в 1,5 раза. За тем¬пами економічного розвитку Італія випереджала інші інду¬стріальні країни, поступаючись тільки Японії. Особливо швид-кими темпами розвивалося промислове виробництво до середини 60-х років: щорічний приріст становив у середньому 8 – 10 %, а в окремі роки – 12 %.
Бурхливому піднесенню економіки сприяли внутрішні та зовнішні фактори, зокрема приплив іноземних капіталовкладень, оновлення технології виробництва і запровадження результатів НТР, перебудова структури економіки, її переорієнтація на прибуткові галузі виробництва. Бурхливо розвивались, зокрема, автомобільна промисловість, машинобудування, електроніка, нафтохімія.
Піднесенню сприяли державні субсидії, що надавалися прибутковим галузям виробництва, а також їх пільгове оподат¬кування. Обсяг виробництва збільшувався і внаслідок швидко¬го піднесення продуктивності праці, впровадження автомати¬зації виробництва та інтенсифікації праці. У зв'язку з масовим безробіттям оплата праці в Італії була значно нижчою, ніж в інших країнах Європи. Це дало змогу продавати італійські товари на зовнішніх ринках за дешевими цінами, а виручені кошти вкладати на розширення виробництва.
Вступ Італії у 1951 р. до Європейського об'єднання вугілля і сталі, а в 1957 р. до Європейського економічного співтовариства забезпечив їй стабільний ринок, імпорт дешевої сировини.
Вихід італьських компаній на міжнародний ринок, масовий туризм (близько 30 млн. туристів щорічно) забезпечив приплив золота і валюти, що вкладалися у розширення виробництва.
Економічне піднесення 50 – 70-х років вплинуло на соціальну структуру країни. Збільшилася кількість кваліфікованих робітників, науково-технічної інтелігенції, працівників сфери обслуговування. Зростання загальної зайнятості населення, продуктивності праці помітно поліпшили матеріальне становище трудящих.
Загострення політичного протистояння, антиконституційні методи боротьби крайніх політичних сил, зростання інфляції призвели до кризи діяльності лівоцентристського блоку.
У 70-х роках економічний розвиток Італії почав уповільнюватись. Приріст промислової продукції становив лише 3 %, а в 1974 – 1975 pp. італійська економіка опинилась у кризовому становищі. Основною причиною цього було штучне підвищення арабськими країнами цін на нафту, що призве¬ло до прискореного зростання інфляції. Італія змушена вдатися до іноземних позичок, і її зовнішній борг у 1975 р. збільшується до 17 млрд. доларів.
Умови економічного розвитку, інфляційні процеси призвели до посилення протиборства між правими, центристськими і лівими партіями. Таке протиборство спонукало до частих змін урядів, послаблювало виконавчу владу. Ознаками політичної нестабільності були тероризм, зростання впливу мафіозних структур. Терор застосовувався не тільки проти політичних чиновників. Весною 1979 р. „Червоні бригади” захопили і вбили лідера ХДП Альдо Моро. Це викликало масові протести населення проти бездіяльності уряду, які переросли у загальнонаціональний страйк з вимогами викорінити тероризм.
Кінець 70-х – початок 80-х років характеризується спадом виробництва, що тривав до 1983 р. Тільки з 1984 р. розпочалося повільне піднесення економіки. Однак воно не вирізнялося високими показниками і стабіль¬ністю. Участь Італії у західноєвропейській інтеграції, вміле використання дешевої зарубіжної сировини, швидке реагування на вимоги міжнародних ринків, високі прибутки від туризму створювали додаткові гарантії для стабільного розвитку економіки.
Незважаючи на спади й уповільнення промисловості у 80-хроках, Італія посіла своє місце серед „сімки” найрозвинутіших економічних країн світу, випереджуючи за окремими показни¬ками у галузі легкої промисловості Францію і Великобританію.
Найважливішими проблемами політичного життя Італії за останні роки стала боротьба з тероризмом і мафією. В Італії на початку 90-х років була проведена широко¬масштабна операція „Чисті руки”, спрямована проти мафіозних об'єднань. Вона виявила нові факти співробітництва окремих політичних діячів і партій з мафіозними структурами, які виділяли їм кошти для політичної боротьби і здійснення фінансових махінацій. Це призвело до остаточного розчарування у політичних партіях, які до цього традиційно формували уряди. В найбільших партіях Італії на початку 90-х років розпочався розкол. Після краху тоталітарних режимів у країнах Східної Європи і розпаду СРСР різко послабився вплив комуністів серед населення.
У зовнішній політиці Італія, починаючи з реалізації „Плану Маршалла”, постійно орієнтувалася на співробітництво з країнами Заходу, на розбудову європейської економічної інтеграції. Італійська Республіка стала одним з ініціаторів створення ЄС. Саме міністри ФРН (Г. Геншер) та Італії (Е. Коломбо) розробили і представили наприкінці 1981 р. проект „Договору Європейського співтовариства про перетворення його на Європейський союз”, який згодом було названо „планом Геншера-Коломбо”.
Італія – одна із засновниць Північноатлантичного блоку. З 60-х років вона значно розширила економічні та культурні зв'язки з СРСР і країнами Центральної й Південно-Східної Європи. Вона бере активну участь у налагодженні міжнародного співробітництва в межах ООН. Її війська неодноразово входили у миротворчі сили ООН для погашення міжнародних конфліктів. Як член об'єднання найрозвинутіших індустріальних країн світу Італія має значний вплив на формування основних напрямів міжнародного фінансового й економічного співробітництва.
Італія прагне розширяти зв'язки з країнами, що проголосили свою незалежність, і одна з перших у січні 1992 р. визнала суверенітет України, а 16 березня того ж року відкрила в Києві посольство. У травні 1995 р. відбувся офіційний візит в Італію Президента України Л. Кучми. Під час візиту було підписано Договір про дружбу і співробітництво між обома країнами.
Італія є другим після Німеччини найважливішим торговельним партнером України. Експорт у 2007 р. збільшився на 6,9 % проти 2006-го (2,68 млрд. дол. США у 2007 р.). Імпорт зріс на 21,9 % і досяг 1,79 млрд. дол. США. В 2008 р. експорт відповідно становив 2,92 млрд. дол., імпорт – 2,43 млрд. дол. Тенденція до зростання обсягів товарообігу тривала і в наступному році, однак, на жаль, структура зовнішньої торгівлі між країнами залишається майже незмінною й несприятливою для нашої держави: в експорті до Італії головне місце посідає сировина (чавун, шкіряна сировина, міндобрива), в імпорті переважає готова промислова продукція (обладнання, одяг і взуття, харчові продукти).
Одним зі складних питань у розвитку відносин між Україною та Італією залишається проблема трудової міграції, як одна з найгостріших проблем Європейського співтовариства. Проте останнім часом активізувалась співпраця міждержавних структур України та Італії з приводу вирішення цього питання.
Серед тенденцій економічного розвитку Італійської Республіки на найближчі 15 – 20 років слід відмітити: по-перше, розвиток інтеграційних процесів у країні вшир і вглиб. Економічна інтеграція виявляється у державних формах об’єднання держав у Європейський Союз, ОПЕК, Всесвітню торгову організацію та ін. Ці процеси зміцнюватимуть позиції країни у світовому господарстві. По-друге, інтеграція сприяє швидкій регіоналізації господарського життя. У її ході складаються міцні господарські комплекси, наприклад, по осях Баден – Вюртемберг – Баварія – Західна Австрія – Північна Італія – Гамбург – Північна Європа. Ці зв’язки відіграють для її учасників набагато більшу роль, ніж взаємодія з іншими регіонами своїх країн.
За існуючими прогнозами, до 2015 – 2020 років ВВП повинен рости помірними темпами, скоріше всього в межах 2,5 – 3 %. За таких темпах економічного зростання проблема зайнятості зберігається і навіть дещо зростає. У ці прогнози внесла корективи світова криза.
В умовах сучасної фінансово-економічної кризи, незважаючи на зусилля італійського уряду для забезпечення економічної стабільності країни, значно погіршуються макроекономічні показники економіки Італії. Нестабільність фінансових ринків та, зокрема, банківського сектору, зменшення попиту, як на зовнішньому так і на внутрішньому ринках, різкі коливання курсів валют, зменшення довіри населення, зниження купівельної спроможності, обмеження доступу до кредитів стали причинами часткового погіршення економічних показників Італії.
З метою пом’якшення наслідків кризи та поступового її подолання італійське керівництво вдається до низки заходів стабілізаційного характеру. Зокрема, на законодавчому рівні був прийнятий Закон від 9 липня 2009 р. „Розвиток: великі реформи для прискорення економічного розвитку країни”. Основними його положеннями є реалізація низки важливих структурних реформ в економіці країни. Іншим важливим антикризових заходом Уряду Італії стало прийняття Закону від 31 липня 2009 р. „Щодо вжиття антикризових заходів”
Для більш ефективного розміщення продуктивних сил Італії необхідно модернізувати структуру господарства, територіально перерозподілити виробничий потенціал, створювати нові територіально-виробничі комплекси.
Магістр