Зразок роботи
1. Посилення бюрократичного апарату та централізація влади.
Під час Першої імперії у Франції в основному завершився процес становлення сучасної, побудованої на раціоналістичних засадах держави, звільненої від теологічної і станової спадщини. Це держава створювалося Наполеоном на основі бюрократичної централізації, цивільної служби і відданості чиновників імператору. В умовах авторитарного режиму вона все більш відчужувалась від суспільства, перетворювалася на всесильний механізм, який контролює багато сторін не тільки публічною, а й приватного життя французів.
Встановлення монархічного за своєю суттю устрою супро-воджувалося створенням імператорського двору. Родичі Напо¬леона і його найближчі соратники спеціальними актами Сена¬ту або імператора одержували титули принців, князів, графів та ін. Створювалися особливі придворні посади великого канцле¬ра, верховного виборця тощо.
Із встановленням імперії поступово втрачала своє значення і силу сама Конституція, оскільки Наполеон не визнавав будь-яких формальних юридичних перешкод на шляху здійснення своїх планів, ставив себе над законом. Поступово деформувала¬ся і створена нею система державних органів, яка неодноразо¬во перетворювалася за розсудом імператора. Так, наприклад, були змінені склад і компетенція Державної ради, Сенату тощо. Вищі сановники складали Високу раду імператора, з них фор-мувалася Таємна рада, до якої перейшли деякі функції Держав¬ної ради і Сенату [3, C. 539].
З переходом Франції до імперії сформованій на базі капіта¬лізму, який швидко розвивався, громадянське суспільство набу¬ло бажаної стабільності і порядку, але втратило всі основні де¬мократичні завоювання революції. Уряд переслідував будь-які прояви вільнодумства: заборонялися публічні збори і маніфес¬тації, встановлювалася жорстка цензура над пресою тощо.
Проголосувавши за порядок і імперію, французький народ був змушений у якості своєрідної політичної плати погодитися з гранично обмеженою сферою дії демократії, із втратою права на будь-яку легальну опозицію бонапартистському режиму.
«Чудовисько централізації», як називав створену Наполеоном державу О.І. Герцен, мало своїм стрижнем бюрократично організований чиновницький апарат. Деякі ланки цього апарату були успадковані від старого режиму і від епохи революції, але в основному вони були продуктом адміністративної творчості самого імператора [3, C. 539].
Основним органом управління при Наполеоні стали міністерства, створені на принципі єдиноначальності і жорсткої виконавчої вертикалі. До кінця правління Наполеона I у Франції було 12 міністерств, причому більша частина з них була пов’язана з проведенням торгово-промислової, фіскальної, військової та каральної політики.
Наполеон по суті справи включив в систему державного апарату і католицьку церкву, яка після багатьох революційних потрясінь і заборон була відновлена в своїх правах. Чітко уявляючи силу впливу церкви на маси, особливо на селянство, він ще в 1801 р. підписав з римським папою конкордат, який оголосив католицизм релігією «переважної більшості французького народу». Держава взяла священиків на своє утримання, а Папа Римський визнав за Наполеоном право призначати на вищі церковні посади. Священики присягнули на вірність першому консулу, потім – імператору.
У період Першої імперії подальший розвиток отримала також військова організація. Еволюція революційних воєн в загарбницькі остаточно змінила характер французької армії, що перетворилася з національної в корпоративну. Значна частина бюджетних коштів йшла на військові потреби. У 1800 р. в зв’язку з дією рекрутського набору для заможних кіл була введена система найму заступника, яка дозволяла синам з багатих сімей уникати «податку кров’ю» [ 7, C.45].
Відслужили свій термін солдати нерідко за гроші продовжували нести військову службу. Так в армії розвивалися кастовість і професіоналізм. У період імперії офіцерський склад її все в більшій мірі поповнювався з представників нової наполеонівської аристократії. Прагнучи підтримувати високий військовий дух, Наполеон нерідко йшов на створення привілейованих підрозділів (гренадерів, драгунів тощо), та виділення імператорської гвардії.
Численні військові походи імператора, примножили його славу як полководця, вимагали, однак, все нових наборів і нових жертв. З 1800 р. по 1815 р. були покликані на службу 3153 тис. французів, не враховуючи військовослужбовців допоміжних підрозділів, з них загинуло близько 1750 тис. чоловік. Ще більших, небачений доти в історії втрат зазнали армії союзників і супротивників Наполеона (близько 2 млн. чоловік) [ 7, C. 45].
Особливу увагу Наполеон приділяв розвитку і зміцненню поліцейської системи, на утримання якої виділялися великі асигнування. При міністерстві поліції, яке очолив досвідчений професіонал, Ж. Фуше, була створена розгалужена система політичного розшуку і шпигунства. Фуше домігся найсуворішої централізації поліцейської системи. Генеральні комісари і комісари поліції в округах і містах формально підпорядковувалися префектам, але фактично призначалися міністром поліції і діяли під його керівництвом. У Парижі була створена особлива префектура поліції.
У здійсненні каральної політики імперії важливу роль грали воєнізовані поліцейські з’єднання – корпус жандармів, який перебував у підпорядкуванні військового міністра. При проведенні великих поліцейських операцій (розгін мітингів, масові арешти і т. Д.) Загони жандармів передавалися у відання міністра внутрішніх справ або міністра поліції. Жандармерія надавала допомогу поліції в затриманні злочинців, контрабандистів тощо. Отримала розвиток і тюремна система Франції, організація якої здійснювалася при особистій участі Наполеона [3, C. 541].
Таким чином, персоніфікація державної влади досягла своєї найвищої межі. Особистість Наполеона асоціювалася в очах французів з урядом, з армією, з державою в цілому. Від його волі, а нерідко і від чистого свавілля залежали політичний курс і сама доля французької держави.
Магістр