Нові тенденції в соціально – економічному розвитку в Англії в період пізнього середньовіччя. (ID:26802)

Вступ Розділ І. Нові тенденції в соціально – економічному розвитку в Англії в період пізнього середньовіччя Розділ ІІ. Еволюція аграрних відносин в період пізнього середньовіччя Розділ ІІІ. Процеси пауперизації англійського селянства в період пізнього середньовіччя Висновки Список використаних джерел і літератури Таким чином проаналізувавши ряд історичних джерел які висвітлюють історію Англії на протязі 80-90-х років XV і першої половини XVII ст., я дійшов такого висновку, що період пізнього середньовіччя був дійсно переломним моментом в історії англійського селянства. Процеси, які відбувались в англійському селі в XVI ст. не були випадковим, тимчасовим, поверховим явищем. Вони були прямим результатом розкладу феодалізму і розвитку капіталістичних елементів у самій Англії і навіть на континенті. Вони ознаменували собою початок заміни феодального способу виробництва капіталістичним, початок масового відокремлення дрібного сільськогосподарського виробника – селянина від його засобів виробництва. Обезземелення в XVI ст. стосувалось не одиниць і десятків, а сотень тисяч і тисяч селян, конверсія орної землі пасовища і захоплення общинних угідь стали в ХVІ ст. на стільки звичайним явищем, що не могли не викликати в селян жаху перед подальшими наслідками аграрного перевороту. Матеріли комісій 1517-1518 років весь час говорять про насильницький згін бідняків з їх земельних наділів. Поміщик також не зважав і на права копігольдерів, хоч їх юридичне становище було більш привілейованим в порівнянні з іншими тримачами. Характеризуючи тюдорівське аграрне законодавство я б підкреслив не витриманість, не послідовність аграрної політики перших Тюдорів. Одне правління Генріха VІІІ показує, як уряд то посилював боротьбу з експропріацією, то відступав назад і фактично надавав справі чинності, то знову відгукувався своїми статутами, прокламаціями і ордонансами на болюче питання. Особливо суперечливою була аграрна політика в роки правління Едуарда VІ. В кінці кінців аграрне тюдорівське законодавство залишилось мало ефективним, суперечливим і не досягши своєї мети – збереження незалежного, самостійного в господарському відношенні селянина. Можна тільки підкреслити, що той період на якому я зупинився – ХVІ-ХVІІ ст. не показує навіть в найменшій мірі вирішення урядом аграрної проблеми. Аналізуючи матеріал по окремим графствам я намагався вказати. Яку роль в огороджуваннях зіграли світські і церковні землевласники, велика знать і дрібне дворянство типу джентрі. Мені вдалося також прослідкувати участь в процесі огороджування фермерів – капіталістів, які користувались не тільки результатами огроджувань отримуючи колишні землі дрібних тримачів, але і самим безпосередньо приймати участь в процесі обезземелення селян. Вдалося прослідкувати зростання земельної ренти в результаті огороджувань, концентрації наділів і переходу від землеволодіння до вівчарства. Поставивши питання, кого експропріювали лендлорди я зробив висновок, що основною масою селян, які постраждали від ранніх масових згонів, були дрібні тримачі, з невеликими наділами в декілька акрів, хоч траплялися випадки, коли під евікцію попадали і селяни, які мали великі наділи. Особливу увагу я приділив питанню про селянські рухи епохи пізнього середньовіччю. Селянство експропріювалось. Експропріація його проводилась поміщиками “в самих грубих і насильницьких формах … Методи первісного – все що завгодно, але тільки не ідилія” [18, 782] І було б дивним припустити, що англійське селянство залишилось спокійним і пасивним, тоді коли проходило його пограбування. Повстання 1536-1549 років розглядалось істориками у зв’язку із реформацією із конфесійної точки зору. Мені вдалося в розділі про селянські повстання встановити причини і зв’язок між розвитком огороджувань у відповідних районах і виникненням в них селянських повстань. Навіть в Йоркширі і інших північних графствах де причини руху були досить складними, а соціальний склад учасників досить різноманітним, зв’язок процесу пауперизації, зв’язок аграрних відносин з повстанням 1536-1537 років досить очевидний. Це відбилось в програмі повстанців, і відповідних розпорядженнях лондонського уряду. В норфолькському повстанні проблема експропріації, питання про долю общинних угідь проходить червоною ниткою через усі 29 статей програми Кета не кажучи вже про вимоги інших більш радикальних елементів, які брали участь в повстанні східних графств 1549 року, і навіть для повстання в Девонширі і Корнуелі на південному заході Англії в тому ж 1549 році можна констатувати зв’язок руху із початком аграрного перевороту. В цілому враження від вивчених пам’яток по історії всіх названих рухів є таким, що народні рухи першої половини ХVІ ст. були найбільш яскравим виразом селянської опозиції проти процесів експропріації. Залишене на одинці з собою англійське селянство, як і селянство інших країн виявилось не достатньо організованим, роздрібненим, не здатним вийти за межі окремої області, графства або округа. Те, що писав Енгельс про німецьку селянську війну 1525 року, коли “селяни … діяли в кожній провінції на свій власний ризик, постійно відмовляючи сусіднім повсталим селянам в допомозі і тому одне за одним знищувались в окремих боях військами, які не рівнялись навіть десятій частинні усій масі повсталих”, - в відомій мірі може бути віднесеним і до англійських повстань ХVІ ст. Повстання 1536-1537 років – так і не вийшло за межі півночі. В 1549 році повстаннями були охоплені одночасно не менше двох десятків графств Східної, Північної і Південно-Західної Англії. Але об’єднати свої виступи в одне загальне повстання селяни так і не змогли. В ХVІ ст в Англії не було достатніх передумов для того, щоб селянство було очолено яким не будь іншим класом. Не тільки англійський пролетаріат, але і англійська буржуазія не сформувалась то ще в клас, котрий досить усвідомив би свої інтереси і виступив на боротьбу з феодалізмом за створення нового капіталістичного порядку. В цих умовах англійські селянські рухи ХVІ ст. не вийшли за межі типових середньовічних місцевих, хоч і достатньо широких, інтенсивних, досить колоритних і драматичних по своєму розвитку народних рухів. Повстання 1536 – 1537 і 1549 років були найбільшими селянськими повстаннями після повстання 1381 року (повстання Уота Тайлера). Як і останнє, вони свідчили про розклад феодального устрою в англійському середньовічному селі і загострення на цьому ґрунті соціальних протиріч. Але повстання ХVІ ст. проходили хронологічно пізніше, в умовах ще більшої ломки феодального способу виробництва і при набагато більшому зміцненні капіталістичних елементів в місті і в селі. Сама проблема в повстаннях ХVІ ст. ставала дещо інакше, ніж в ХІV ст. Питання йшло не про звільнення селян від особистої кріпосницької залежності, а про збереження селянина як самостійного, дрібного товаровиробника і його подальшого розвитку в умовах країни, яка ставала капіталістичною.