Зразок роботи
ВСТУП
В сучасному світі навряд чи можна знайти таку значущу й разом з тим складну проблему, ніж права людини. Визнання та захист прав і свобод людини на сучасній міжнародній арені стали міцним двигуном прогресивного розвитку держав, що тяжіють до побудови правового суспільства. До таких держав належить й Україна. Злочини проти свободи, гідності, життя радянських громадян в роки сталінізму, обмеження елементарних прав демократії й невиконання в роки застою зобов’язань, взятих колишнім Союзом Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) за міжнародними документами, ще й тепер виявляються в застарілості ряду законодавчих актів, відсутності демократичних традицій у правозахисних органів, низькій правовій культурі населення. Поза тим, питання безпосереднього дотримання основних прав і свобод людини все ще актуально на тимчасово окупованій території держави.
Актуальність теми. Вивчення історії правозахисту в Україні є важливим й актуальним, бо саме воно може дати багатий допоміжний матеріал у справі розбудови демократичної правової системи в нашій державі. Багато проблем, пов’язаних зі становленням України як правової держави лежать у площині цивілізованих відносин влади та опозиції, що є притаманним розвинутим суспільствам. Тому, прагнучи вийти на новий рівень стосунків з розвинутими європейськими країнами, Україна повинна налагодити відповідні демократичні форми спілкування між громадянами та владою. Останні, як на це вказує низький рівень свободи слова в Україні, не налагоджені достатнім чином. Таке політико-правове становище актуалізує вивчення досвіду боротьби за громадянські права в Україні.
Поза тим, подальше вивчення опозиційного руху в Україні дасть відповідь на ряд спірних та недосліджених питань в сучасній історіографії українського правозахисного руху. Необхідно остаточно з’ясувати які саме проблеми намагалася розв’язати група та чи розповсюджувалася діяльність цієї організації на соціально-економічну, релігійну сфери суспільного буття, а також, чи приймала участь зазначена організація у русі національних меншин. Встановлено, що на даний момент в історіографії відсутні дослідження, в яких протистояння влади і дисидентства розглядалося б на рівні повсякдення, стратегій, тактик особистої і колективної боротьби. Дискусійними залишаються й інші питання: питання еволюції чи її відсутності у ідеології правозахисного руху, питання значення ідей, принципів, методів попередніх форм опозиційної боротьби дисидентства в діяльності правозахисного руху кінця 1970-х-1980-х рр., питання реальних успіхів правозахисного руху в Україні. Усі ці невирішені та дискусійні питання відкривають широке поле для наукових пошуків. Таким чином, визначені проблеми залишаються на сьогодні не з’ясованими, що актуалізує дослідження історії Української Гельсінської Групи (УГГ).
Мета: дослідити витоки формування, етапи діяльності Гельсінського руху 1976 – 1988 рр. в Україні, висвітлити його конкретну діяльність, пов’язану з виступами за права та свободи людини, розглянути протистояння радянської влади та дисидентів.
Завданнями дослідження є:
1) визначити ступінь наукової розробки проблеми та з’ясувати питання, які вимагають подальшого вивчення, актуалізувати джерельну базу та методи роботи;
2) провести історико-теоретичний аналіз передумов виникнення, ідеологічно-політичні витоки правозахисту в Україні;
3) проаналізувати загальні тенденції й особливості розвитку, виділити основні етапи діяльності правозахисного руху, дати їм характеристику;
4) розглянути результати та досягнення діяльності УГГ;
5) виділити тактики та стратегії, які застосовувала влада для дискредитації та придушення діяльності УГГ;
6) розглянути методи спротиву учасників УГГ репресивним діям влади.
Об’єктом дослідження є Гельсінський рух 1976-1988 рр. в Україні, його виникнення, правозахисний напрям діяльності й розвиток боротьби національно свідомих сил країни за права особи, нації, та за свої власні.
Предметом дослідження є діяльність основних сил національно-визвольного спрямування в сфері дотримання прав і свобод людини на теренах України, стан опозиційної суспільної думки в зазначений період та безпосереднє протистояння Комітету Державної Безпеки (КДБ) і дисидентів.
Хронологічні межі дослідження: 1976 р. – 1988 р. Дані хронологічні межі обумовлені історією правозахисної організації, тобто охоплюють період від початку правозахисної діяльності членів-засновників організації до стагнації діяльності Групи.
Географічні межі обумовлені характером правозахисної організації, яка діяла на території Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).
Наукова новизна роботи полягає в спробі цілісного дослідження проблеми співіснування в діяльності організації та її представників колективної, програмної боротьби з режимом та індивідуального спротиву та захисту індивідуальних прав та свобод учасників УГГ.
Вперше було проаналізовано ступінь дослідження теми в історико-біографічних дослідженнях.
Новизною відрізняється історико-теоретичний аналіз передумов виникнення українського правозахисного руху, зокрема, виокремлення його внутрішніх та зовнішніх передумов.
Дістало подальший розвиток положення про те, що у розумінні правозахисними силами характеру зв’язку прав свободи і прав нації домінуючі позиції займав національно-демократичний напрям як найбільш конструктивний, оскільки грунтувався на прагненні узгоджувати реалізацію національних і особистих прав людини. Досліджена практична реалізація членами УГГ захисту прав людини, яка полягала, насамперед, в захисті прав членів самої Групи репресованих режимом.