Зразок роботи
Магдебурзьке право в українських містах поширили у XIV ст. німецькі колоністи. Галицько-волинський князь Данило Романович і наступники гарантували німецьким колоністам дозвіл застосовувати власне право та мати свої адміністративні інституції. Після переходу українських земель під владу Литви та Польщі магдебурзький привілей надавали Великі литовські князі та королі.
У науці залишається дискусійним питання щодо першого українського міста, які здобуло магдебурзький привілей. Зокрема, у діаспорній літературі прийнято вважати, що це був Володимир Волинський, якій отримав Магдебурзьке право близько 1324 р. У новітній вітчизняній літературі до першого міста з магдебурзьким привілеєм віднесено Галицько-Волинське м. Сянок (1339 р.).
Втім, масово українські міста стали отримувати магдебурзьке право у кінці XIV ст. : Львів (1356), Теребовля (1389), Самбір (1390), Кременець (1438), Коропець (1453), Бучач (1515), Чортків (1522), Тернопіль (1548), Гусятин (1559), Копичинці (1564) та інші.
Вагомим наслідком інкорпорації українських земель до Польської Корони стало значне зростання чисельності українських міст за магдебурзьким привілеєм. Так, магдебурія була введена у таких українських містах, як Крупіль (1570), Мовчанів (1576), Ямпіль і Мосор (1578), Бишів (1581), Черняхів (1583), Корсунь (1584), Переяслав і Брусілів (1585), Біла Церква (1588), Чигирин (1589, 1592), Паволич (1589), Пирятин і Мошни (1592), Стародуб (1620), Чернігів (1623), Ніжин (1625), Миргород (1631), Мрин (1647).
Магістр