Юрій Немирич: історичний портрет (ID:891720)

Вступ Актуальність теми. Історія шляхетських родів Речі Посполитої в українській історіографії посідає дедалі помітніше місце, причому в доволі широкому спектрі. Зрозуміло, що увага концентрується на помітніших родах, які залишили після себе багату історичну спадщину. Власне до такої категорії можна віднести добре відомих Немиричів. Яскравим представником цього роду є Юрій Немирич, як знаний опікун протестантів, а також співтворець Гадяцької угоди 1658 року. Ясна річ, така помітна особистість не могла з'явитися просто так: авторитет Немирича спирався як на соціальний престиж родини, так і на відповідний майновий потенціал. Тимчасом на сьогодні, Юрій Немирич є найбільш досліджуваною постаттю з свого роду. Про нього пишуть, як з негативної сторони, так i згадують про його позитивні якості. Тож у даній курсовій роботі здійснено спробу аналізу історичних фактів та джерельної бази, щоб зрозуміти, чи справді весь сенс його життя, був у перегонах за вигодою, чи Юрій часто змінював «підданство», але при цьому залишався принциповою людиною, оскільки в кожному випадку прагнув до досягнення певної мети, це й обумовлює актуальність роботи. Мета і завдання. Метою курсовою роботи є дослідження піднесення роду Немиричів на позиції одного з найвпливовіших гравців у функціонуванні шляхетської корпорації Київського воєводства, а також проаналізувати життєвий шлях та суспільно-політичну діяльність Юрія Немирича. Зазначена мета ставить наступні завдання: -Дослідити походження та формування світогляду Юрія Немирича; -Проаналізувати, суспільно-політичну діяльність з 1634 – до початку 1657р. -Дослідити, роль Юрія Немирича у суспільно-політичному житті війська Запорозького за часів гетьмана Івана Виговського. Хронологічні межі. Охоплюють період від початку XVI ст. до середини XVII ст. Нижня межа зумовлена появою перших згадок про Немиричів у джерелах. Верхню межу продиктувала визначальна обставина, а саме загибель у 1659 р. Юрія Немирича; зміни в політичному, соціальному та економічному житті Київського воєводства, внаслідок військових дій та Руїни, що поклало початок цілком новій сторінці в історії роду. Територіальні межі. Охоплюють Київське воєводство, а особлива увага зосереджується на тих його частинах, якими в досліджуваний період володіли Немиричі. За кількома винятками, їхні маєтки складали суцільний територіальний комплекс, населені пункти якого сьогодні розташовано в Житомирській, Київській, Полтавській і Рівненській областях України, а також у Гомельській області Республіки Білорусь. Історіографія та джерельна база дослідження. На сьогодні Немиричам присвячено кілька розвідок, які, за винятком двох-трьох новітніх статей, не можуть задовольнити сучасного дослідника. Коли йдеться про рід у цілому, то його історії торкаються генеалогічні нариси кінця ХІХ - початку ХХ ст. у гербівниках А. Бонецького, С. Уруського, а також у працях К. Пуласького та Є. Івановського. Близьким до них є одне з "історичних оповідань" А. Ролле (1882 р.). У новітній історіографії поки що єдина стаття про можливі витоки роду належить Н. Яковенко (1996 р.). З-поміж представників роду "пощастило" лише Юрію Немиричу. Найперша праця про нього (1860 р.) належить Ю. Лукашевичу, де конфесійну і політичну діяльність Немирича оцінено вкрай негативно. У стриманішій тональності писав про Юрія Немирича в 1896 р. О. Фотинський, який чи не вперше спробував подати перелік його землеволодінь. Наступною за часом стала розвідка В. Липинського 1909 р., присвячена стосункам Юрія та Стефана Немиричів з козацькою верхівкою. У 1928 р. до постаті Немирича звернувся дослідник проблем Гетьманщини І. Лоський, апологетично змалювавши Немирича, як національного героя, державника і справжнього європейця. З нагоди 300-ліття укладення Гадяцької угоди 1960 р. у Франції та Нідерландах вийшло друком дві монографії С. Кота про Юрія Немирича, що, по суті, являли собою один і той самий текст з незначними скороченнями у французькій версії. Для Кота Юрій Немирич - це пов'язаний з польською та західною культурою український шляхтич-протестант, який шукав шляхів примирення козацтва з Річчю Посполитою, наслідком чого стало укладення Гадяцької угоди. Проте більшу увагу автор зосередив не на політичній діяльності, а на духовному світі, характері та поглядах Немирича, залучаючи доти не використовувані джерела, частину з яких було опубліковано вперше у додатку до монографії. Реакцією на монографію С. Кота стала стаття польського історика Я. Тазбіра (1960 р.), який рішуче відкидає патріотичні мотиви поведінки Немирича, наголошуючи на корисливих спонуках, які штовхали його до зміни політичних позицій, заради повернення втрачених маєтків. Поза тим, Тазбір у цій та пізніших публікаціях висловлює думку про нещирість Немирича у сповідуванні антитринітаризму, а згодом православ'я. Тазбір написав також біографічні статті про кількох Немиричів до "Польського біографічного словника". Друга і на сьогодні остання монографія про Юрія Немирича вийшла 1974 р. у Нідерландах. Її автор, М. Брик, загалом повторюючи працю Кота, більше уваги приділяє політичним поглядам Немирича, вважаючи передбачену Гадяцькою угодою автономію у складі Речі Посполитої тимчасовим тактичним відступом перед досягненням повної незалежності козацької держави. Варто додати, що постаті Юрія Немирича не обходили й автори праць, присвячених Гадяцькій угоді чи взагалі подіям середини XVII ст., або історії протестантизму в Речі Посполитій, серед яких варто згадати В. Герасимчука, В. Горобця, Я. Качмарчика, А. Камінського, М. Лєдке, В. Любащенко, С. Мишка, С. Наріжного, В. Нічик, А. Пернала, В. Смолія, М. Стадника, В. Томкевича, Т. Яковлеву та ін., хоча ці згадки носять радше принагідний характер. Кілька сторінок відведено Немиричам у монографії Н. Яковенко про українську шляхту. Врешті, з нагоди 350-ї річниці Гадяцької угоди в Україні і в Польщі світ побачило кілька збірок статей про Гадяцьку унію 1658 року, де у тому чи іншому контексті згадується постать Юрія Немирича.