Архітектура Візантії. Хрестовокупольний тип Храму (ID:210815)

ВСТУП Історію розвитку архітектурних традицій Візантії можна розділити на три періоди. Перший, раннєвізантійский, період почався в V столітті і тривав до VIII століття, йому на зміну прийшов середнєвізантійський період, що продовжувався протягом семи століть, а потім, у XIII столітті, почався пізнєвізантійський період, що тягся до XV століття. Після цього на зміну візантійській культурі прийшла інша. Часом найвищого розквіту вважається раннєвізантійський період, особливо 527—565 роки, що були часом правління імператора Юстиніан I. Саме тоді Візантія перетворилася у величезну імперію, що поширювалася на Адріатику, Італію, Південне Середземномор'я, Грецію, півострів Мала Азія і Передня Азія. Візантійські майстри, створюючи нові храми, палаци й інші будинки в античних традиціях, одночасно вносили нові ідеї, запозичені в завойованих країн. При будівництві монументальних споруджень враховувався вплив християнської релігії на політичну і суспільну сфери життя суспільства. Тому найбільше значення надавалося зведенню храмів. Будівельники намагалися знайти оптимальні пропорції, що відповідають призначенню будинків, а також елементи декору, що підкреслюють значення в державі християнства і велич імператора. Головним внеском Візантії в розвиток світової архітектури є створення купольних композицій храмів, що привели до появи нових типів будинків. Серед них необхідно назвати купольну базиліку, центрическую церква з куполом на восьми опорах, а також крестовокупольную систему. Перші два типи з'явилися ще в раннєвізантійський період, а останній — пізніше, у середнєвізантійський. Як окремий тип будинків, точніше, комплексів необхідно виділити монастирі. Найбільший інтерес представляють монастирі, що знаходилися за міською рисою, іноді на деякім віддаленні від купольного.