Європейська культура доби Відродження ( XIV – XVI ст.) (ID:267019)

ВСТУП Ряд кардинальних змін в економічному, соціальному і духовному житті Західної Європи в кінці XIV ст. ознаменував початок нової епохи, що отримала назву Відродження. Відродження, або Ренесанс (фр. Renaissance, італ. Rinascimento), – епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі Середніх віків і передувала культурі Нового часу. Відмнна риса епохи Відродження – світський характер культури і її антропоцентризм (тобто інтерес в першу чергу до людини і його діяльності). З’являється інтерес до античної культури, відбувається її відродження – так і з’явився цей термін. Вперше термін «Відродження» вжив знаменитий художник, архітектор та історик мистецтв Джорджо Вазарі (1512-1574) у своїй книзі « Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів». Відродження він назвав періодом розвитку італійського мистецтва з 1250 по 1550 рр., для якого характерно відновлення античної культури. В науковий обіг термін був введений в середині XIX ст. французким істориком Жюлем Мішле (1798-1874). Саме тоді в усіх європейських мовах було утверджено французький термін «Ренесанс». Епоха Відродження займає особливе місце в історії людської цивілізації. Вона дала людству цілу плеяду видатних вчених і громадських діячів, серед яких Микола Кузанський, Леонардо Бруні, Марсіліо Фічіно, Галілео Галілей, Микола Коперник, Джордано Бруно, Джованні Піко делла Мірандола, Лоренцо Валла, Джаноццо Манетті, П’єтро Помпонацці, Жан Боден, Мішель Монтень, Томас Мор, Еразм Роттердамський, Мартін Лютер, Томмазо Кампанелла, Нікколо Макіавеллі. Вершина Відродження – це творчість трьох великих італійців – Леонардо да Вінчі (1452-1519), Мікеланджело Буонарроті (1475-1564) і Рафаеля Санті (1483-1520). ВИСНОВКИ Таким чином, епоха Відродження стала часом найвищого розквіту в усіх галузях культури країн Західної та Центральної Європи. Культура епохи базувалася на основі ідей антропоцентризму і гуманізму, згідно з якими особистість була найвищою цінністю. У сфері мистецтва найважливішою стає тема прекрасного, гармонійно розвиненої людини, що володіє безмежними творчими і духовними здібностями. У першому питанні ми розглянули витоки, особливості та основні досягнення італійського Відродження. Серед чинників, які призвели до розквіту італійської культури, можна виокремити те, що Італія була однією із перших ранньокапіталістичних держав. Саме в італійських містах відбувається бурний розвиток економіки та торгівлі, що спричинили зміни й у суспільному житті. Крім цього, Італія була нащадком античної культури, і митці епохи Відродження заново відкрили її. Епоха Відродження внесла кардинальні зміни у світобаченні людей. Антропоцентризм, розквіт індивідуалізму та гуманізм (який виокремився в окрему ідейну течію) – основні положення світоглядних позицій та філософського вчення доби Відродження. Італійський Ренесанс подарував величезну кількість митців світового рівня. Серед них можна виділити наступних: художники та архітектори Джотто, Гіберті, Беато Анжеліко, Ліппі, Донателло, Мазаччо, Ботічеллі, Брунеллескі, Браманте, письменники Франческо Петрарка, Джованні Бокаччо, Томмазо Кампанелла, Уберто Дечембріо. Вершина Відродження – це творчість трьох великих італійців – Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті і Рафаеля Санті. В другому питанні ми розглянули питання Реформації. Реформація стала не просто перетворенням католицької церкви, а широким суспільно-політичним рухом та перетворенням світоглядних позицій духовного життя. Виникнувши під впливом гуманістичного руху, Реформація сприяла процесу появи людини буржуазного суспільства – автономного індивіда, зі свободою морального вибору, самостійного і відповідального у своїх судженнях і вчинках. У третьому питанні ми розглянули особливості Північного відродження, тобто культури європейських держав, що знаходились на півночі від Італії. Головною особливістю Північного Відродження було те, що формування культури спиралося не так на античну спадщину (її не було в цих країнах), а на ідеали релігійного оновлення (тобто Реформацію). Серед найяскравіших представників Північного Відродження можна виділити: художників та архітекторів Ян ван Ейк, Босх, Брейгель Старший, Альбрехт Дюрер, Франсуа Клуе, Жан Фуке, письменники Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле, Мішель де Монтень тощо. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 1. Бевзюк Н.П. Реформация и европейский мир: методические рекомендации / Н. П. Бевзюк; ОНУ им. И.И. Мечникова, Филос. фак. – Одесса : Одесский нац. ун-т, 2012 . – 30 с. 2. Бицилли П.М. Место Ренессанса в истории культуры / П.М. Бицилли. –СПб., 1996. – 257 с. 3. Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Кравченко О.В. Історія світової культури: Навч. посібник / Наук. ред. В.М. Шейко. – К.: Кондор, 2006. – 404 с. 4. Історія світової культури: Навч. посіб./ Керівник авт. колективу Л. Т. Левчук. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 400 с. 5. Кристен О. Реформы Лютера, Кальвина и протестантизм / О. Кристен – М., Астрель, 2005, - 160с. 6. Лосев Α. Φ. Эстетика Возрождения. Исторический смысл эстетики Возрождения / А. Ф. Лосев –М.: Мысль, 1998.— 750 с. 7. Лысак И.В. Культура эпохи Возрождения: Учебное пособие / И.В. Лысак – Таганрог: Изд-во ТТИ ЮФУ, 2010. – 48 с.