Міфологія як форма світосприйняття (ID:339204)

Наступною іманентною міфологічною функцією є сакральна, або функція ієрофанії. Для мітологічної свідомості характерним є пошук значення феномену чи речі, але не в тому, що ми знаємо як їхні дійсні якості, а радше – як символічні. Прикладом такого розуміння є поняття ієрофанії у Еліаде чи метафори (алегорії) у Фрейденберг. Суть алегорії у тому, що якість має сенс не сама по собі, а лише по відношенню до певного змісту, який їй присвоюють. Загалом, це не надто відрізняється від ієрофанії, яка визначається абстрагованим семантичним навантаженням від своїх дійсних особливостей. Культ мегалітів є одним з таких втілень ієрофанії (алегорії), бо для мітологічної людини камінь є тим, чим людина володіти не може – безсмерттям. Можливо, тому у скандинавській мітології йотунни, з якими смертні часто вступають у конфлікти, є кам’яними. Звісно, важливо відзначити і те, що ієрофанія дещо відмінна від алегорії, бо ієрофанія синкретична, а алегорія, вже потребує існування речі не лише у символічному розумінні, але і незалежного від нього. Для мітологічної форми світосприйняття незалежне існування речі в принципі немає значення, оскільки для того, щоб бути усвідомленим, вона має бути включена у систему. Щоб знати щось, необхідно знати звідки воно походить, це знання рівносильно можливості використання, влади над чимось. Повторення історії виникнення одночасно є і повторенням самого виникнення. Те саме стосується і найменування. Наприклад, у скандинавській мітології існує два імені для вовка – ulv (ulfur), як звичайне позначення, та як лиходійної сили – vargr. Загалом, для мітологічної свідомості слово сприймається як наділене фізичними особливостями. Кассірер наголошує на важливості слова при конструюванні дійсності, оскільки мітологічна свідомість розуміє одиничне через загальне, у цьому ще раз підкреслюється її універсалістський характер. Відповідно, слово є світом у мініатюрі.