Зразок роботи
Впродовж усіх часів та історії розвитку суспільств було помічено, що мистецтво може бути великою перетворюючою силою, засобом морального, інтелектуального і духовного формування особистості. Музика є особливим видом мистецтва, вона може надавати сенсу речам, адже будь-які події можна сприймати по-різному, коли в їх зміст вплітається музика.
В умовах національного відродження музика має невичерпану силу впливу на духовний та емоційний світ підростаючого покоління – оскільки художні потенції людини, її естетичні можливості з найбільшою повнотою і послідовністю виявляються саме у музичному мистецтві. Музика, втілюючи в собі всі особливості естетичного відношення людини до дійсності, є специфічним видом діяльності як одна з форм суспільної свідомості. Тому музичне виховання на музично-педагогічних відділеннях, де закладаються і формуються основи духовних потреб, естетичні смаки, погляди на переконання, набуває сьогодні особливої актуальності.
Творення руху як основи мистецтва хореографії, зображення реальності засобами танцю, надихають танцівника на осмислення власного буття, осібної ролі у формуванні гармонійної особистості, зараджує єдності людини з простором культури та освіти. Танець як складний, культурний і багатофункціональний феномен та об’єкт наукових розвідок у різні часи привертав увагу багатьох дослідників. Про мистецтво як механізм впливу на людину йдеться з періоду Давньої Греції і до нині. Починаючи з античності, танець розглядали і аналізували в естетичному, філософському, педагогічному і медичному аспектах. У дослідженнях античних філософів – Арістотеля, Дамона, Піфагора, Платона, Протагора, Сократа і інших – проблеми «мусических» мистецтв (танець, музика, поезія) займали провідне місце.
У літературі зустрічаються різні погляди на природу танцю. Платон вважав танець невід'ємною частиною фізіології людини. Дарвін поділяв цю думку, однак називав першопричиною появи танцю необхідність передачі людиною своїх емоцій. Х. Елліс стверджував, що танець з'явився лише після виникнення релігії, однак окремі науковці з цим не погоджуються.
Суть реформи П. Чайковського – корінна зміна ролі музики у балеті. З підсобного елементу вона перетворилася на визначальний, збагачуючи сюжет і даючи зміст хореографії. Балетна музика П. Чайковського «дансантна», тобто створена з урахуванням її танцювального призначення та втілює усі досягнення, накопичені в цій області; вона театральна, оскільки містить характеристику основних образів, ситуацій і подій дії, визначаючи і виражаючи його розвиток. В той же час по своїй драматургії, принципах і стильовим особливостям балети П. Чайковського близькі симфонічній і оперній музиці, піднімаються на один рівень з вершинами світового музичного мистецтва. Не відкидаючи традицій, не руйнуючи жанрів, що історично склалися, і форм балетної музики, П. Чайковський в той же час наповнив їх новим змістом і сенсом.
«Лебедине озеро» цілком може бути назване реформаторським балетом; саме перший балет Чайковського лежить біля витоку багатого розвитку подальшого балетного мистецтва ̶ пише В. Звьоздочкін [10, с.25].
В «Лебединому озері» можна говорити про лейтмотивізм тільки умовно, оскільки тут є тільки одна лейттема – «лебедина пісня». Ця музика створює образ героїні балету, ніжної дівчини-лебедя, виражає її віддану любов і трагічну долю. Уперше «лебедина пісня» звучить у фіналі I акту в мить, коли, згідно з сценарієм, над садом замку пролітає зграя лебедів. Після веселих, безтурботних танців музика лебедів немов переносить в інший світ.
Магістр