Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши драми Лесі Українки на біблійну і ранньохристиянську тематику і виявивши перспективи їхнього використання в новій євангелізації, ми дійшли таких висновків.
1. Здійснено аналіз Лесевих драм на біблійну і ранньохристиянську тематику «Одержима», «Руфін і Прісцілла», «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова». Зазначено, що біблійні мотиви, сюжети, образи поетеса активно використовувала впродовж усієї своєї творчості, але найповніше це виявилось у драмах і драматичних поемах. Звернувшись до надбань, які закріпилися в пам’яті багатьох поколінь і народів, вона використовувала розмаїття форм та засобів їх трансформації, зокрема, розширювала і поглиблювала євангельські сюжети, осучаснювала часо-просторові характеристики, надавала національно-культурне забарвлення біблійному матеріалу.
Зокрема, звернення поетеси у драматичній поемі «Одержима» до біблійного тексту постає вираженням її духовних і творчих шукань. Переосмислюючи канонічний сюжет у філософському руслі, Леся Українка намагається знайти відповіді на «вічні» питання про сутність свободи, любові й ненависті, про жертовність у людському та Божественному вимірах.
Драма «Руфін і Прісцілла» спрямована проти догматизму будь-якої ідеологічної доктрини, насаджуваної у якості колективної моралі та прямого керівництва до дії. Взявши за основу відомий християнський сюжет, Леся Українка у драмі «На полі крові» акцентує увагу передусім на соціальному аспекті, висловлюючи біблійне розуміння суспільно-етичних взаємин. Ідея соціальної справедливості проектується у творі крізь призму християнської моралі. Юда, як носій соціальної кривди, виступає антиподом тих моральних ідеалів, уособленням яких є Христос. Складні сімейні взаємини на тлі світоглядних і побутових розходжень висвітлює поетеса в драматичному етюді «Йоганна, жінка Хусова».
2. Проаналізовано інтерпретацію творчості Лесі Українки Блаженнішим Святославом і письменницею О. Забужко у чотирьох розмовах-діалогах, на матеріалі яких була написана дуже цікава оригінальна книга. Якщо знання О. Забужко творчості Лесі Українки нікого не здивували, адже вона авторка ґрунтовного дослідження «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», то обізнаність Блаженнішим Лесевою творчістю і його бездоганні художні чуття і смак приємно вразили. Упродовж чотирьох бесід співбесідники обговорили багато тем, з’ясували низку питань про тлумачення Лесею Українкою образу Юди, а відтак і Христа у драмі «На полі крові»; про культ мучеництва, принесення себе в жертву, особливо жінок у «Руфін і Прісціллі», про драму «Адвокат Мартіан» і відгук порушеної там проблеми у Небесній сотні. Обговорювали вони також християнство і фемінізм; ідею самотності, яка є екзистенційною темою номер один сучасної культури; роль пророка в суспільстві; проблему Церкви і родини, сім’ї, обов’язку в стосунку до Церкви та обов’язку в стосунку до родини; тему загубленого українського поганства тощо. Дивовижною є багатопластовість і багатоаспектність бесід богослова та письменниці про розуміння і тлумачення аналізованих творів, що охоплює час від періоду раннього християнства до сучасності, а також їхнє оригінальне трактування письменницею і богословом найвищого рангу.
3. Висвітлено роль біблійної спадщини Лесі Українки у впровадженні нової євангелізації. Зауважено, що на нинішньому етапі пріоритетом своєї діяльності УГКЦ визнає нову євангелізацію, яка спрямована проти секуляризації, яка сьогодні намагається звести питання віри і релігійності до внутрішньо-приватної справи особистості. Для її втілення у життя були затверджені напрямки нової євангелізації. Значно активізували свою діяльність різноманітні євангелізаційні школи та рухи.
Зазначено, що любов до Бога, до церкви, до родини, що пропагує Церква, ми знаходимо в багатьох творах Лесі Українки, яка й сама знайшла цей шлях саме через це почуття. У світлі проблем між церквою та сім’єю, між обов’язком у стосунку до церкви та між обов’язком у стосунку до родини, на яких загострювала увагу Леся Українка, особливо важливим сьогодні вбачається екуменічний рух. Цей рух упродовж останніх десятиліть можна окреслити, як поступовий перехід від конфлікту до єдності, як шлях, що ще не завершений, але який свідчить про важливість самого діалогу, що зменшує конфлікти та сприяє співпраці та мирові. Також виявлено, що про небезпеку бюрократизації церкви, проти якої спрямована нова євангелізація, застерігала і поетеса своїм трактуванням образу Юди. Висловлено припущення, що важливим для апологетів нової євангелізації може стати «Апокриф. Що дасть нам силу» Лесі Українки, в якому стверджуються моральні максими (почуття обов’язку, віри; шлях до вдосконалення через самотність, страждання, сумнів), які формують пасіонарне начало.
Магістр