Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Роботу націлено на розгляд художнього доробку модерної французької романістки Аньєс Мартен-Люган, представниці одного з провідних мистецьких напрямів сучасного письменництва — «роман відмов». Розгляд комунікативного акту відмови в романі дозволить виявити характерні для цієї жанрової форми особливості авторської майстерності письменниці та її стильові прийоми.
У літературному просторі художнього жанру роман представляє унікальний інформаційний ресурс, який дає змогу вивчати мовленнєві аспекти комунікації дійових осіб. Аналіз заперечення в літературному жанрі дозволить зрозуміти, як літературні персонажі виявляють заперечення і як воно стосується розгортання сюжету.
Розгляд особливостей комунікативного акту відмови дозволить зрозуміти психологічні та загальнокультурні аспекти взаємодії персонажів у літературному творі. Важливим також є розуміння того, як автор відтворює соціокультурний контекст засобами мови. Вивчення комунікативних форм відмови дозволить виявити соціальні, емоційні та поведінкові прояви персонажів у творі. Це дозволить використати нові методи та підходи для розкриття значимості комунікативних аспектів у тексті.
Загалом, тема є актуальною, так як комунікативний акт відмови є мало дослідженим, а в більшості він досліджений саме в драматичних творах, а в романах — порівняно мало. Окрім того, творчість модерної письменниці Аньєс Мартен-Люган є не достатньо дослідженою.
Мета дослідження — ґрунтовне висвітлення комунікативного мовленнєвого акту відмови в романі Агнес Мартен-Люган «Вибачте, на мене чекають».
Згідно мети ставимо наступні завдання:
1. Проаналізувати визначення комунікативного акту відмови та його структурні елементи.
2. Класифікувати комунікативні акти відмови.
3. Проаналізувати текст на предмет наявності комунікативних актів відмови.
4. Проаналізувати мовленнєві засоби вираження актів відмови.
5. Проаналізувати ситуативний контекст виявлення відмов.
Об’єктом дослідження є комунікативні акти відмови, виражені у тексті роману «Вибачте, на мене чекають» Аньєс Мартен-Люган.
Предметом дослідження є структура, мовленнєві засоби вираження та контекстуальний аспект комунікативних актів відмови.
Методи дослідження: семіотичний аналіз тексту — для розгляду лінгвістичних та нетекстових елементи роману, такі як символіка, які можуть впливати на комунікативний акт відмови; аналіз стилістики — для вивчення стилістичних особливостей тексту, таких як вживання слів, тон, мовні фігури, що використовуються для побудови відмови; психологічний аналіз персонажів — для вивчення характерів персонажів, їхніх мотивацій та емоцій, які можуть впливати на комунікативну дію відмови; контекстуальний аналіз — для визначення обставин, що оточують комунікативний акт відмови, і їхній вплив на сприйняття відмови; кількісний аналіз — для підбиття підсумків щодо вживання комунікативного акту в романі.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ КОМУНІКАТИВНОГО АКТА ВІДМОВИ
1.1. Комунікативний акт відмови
Комунікативний акт відмови є елементом не лише сюжету, він визначається як невід’ємна складова глибинної внутрішньої взаємодії між художніми персонажами у широкому художньому мозаїчному просторі літератури. Світ роману Аґнес Мартен-Люган «Вибачте, на мене чекають» — це територія, де комунікативні відмови набувають особливої виражальності та значення, пронизуючи текст і розкриваючи складні взаємовідносини дійових осіб.
Комунікативний акт — одне з найзагальніших понять комунікативної лінгвістики, теорії соціальних комунікацій та інших наук; структурна одиниця спілкування; інтеракція; процес обміну інформацією, який відбувається в певному місці, просторі й часі між адресантом та адресатом [3].
Концепт «комунікації» поширюється на різноманітні напрямки роботи людства, включаючи мовлення, психологію, техніку, природничі науки та інші. Відповідно різних напрямків комунікація трактується по-різному. Найширше поняття комунікації розуміють через процес спілкування між учасниками процесу, тобто через процес обміну інформацією через певну символічну систему [8, c. 75]. За умови використання механізмів комунікацію можна визначити тільки як однобічний процес перенесення інформації від передавача до споживача. З погляду діяльнісного аналізу, комунікація вважається результатом взаємодії учасників, що сприяє спільному розумінню та баченню речей.
Є чимало дефініцій комунікацій. Приміром, мова може вестися про шлях повідомлення або про зв’язок різних елементів між собою [11, c.220]. До того ж, комунікацію описують як передачу інформації від людини до людини за допомогою мови або інших знакових систем.
В світі наразі ведеться інтенсивна робота щодо досліджень різних проявів комунікації, беручи до уваги не просто мовленнєві особливості, а й соціокультурний та психологічний контекст [1, c.344]. Варто усвідомити, що саме комунікація — це не лише спосіб передачі відомостей, а й один із важливих чинників спілкування та взаєморозуміння між людьми.
Комунікація — це взаємообмін між інформацією та змістом між людьми [3]. Комунікацію зазвичай розуміють як «передачу інформації» від однієї особи до іншої. Комунікація відбувається в різноманітному контексті, може являти собою частини різних видів людської діяльності, як-от виробництво, або ж може набувати спеціалізованих форм мовленнєвої активності. Варто також врахувати, що комунікація можлива за допомогою різних знакових систем.
В комунікації існують два типологічні види — прийняття та відмови, які найбільше проявляються саме в діалогічному мовленні[2, c.255]. Так як жанр роману відноситься до саме діалогічного мовлення, то в обраному нами романі дослідження ми неодноразово спостерігали саме акт відмови.
Типовим для мови є часте вживання саме акту «відмови» і це пояснюють філософи такі як Арістотель або Спіноза в працях яких обумовлено, що — «не буття» — це лише думка в голові, але не дійсність» [1, c. 98].
Серед сучасної мовознавчої науки виокремлюється аналітичний розділ філософії — теорії мовленнєвих актів (англ. - speech acts). Створив даний підхід оксфордський вчений Дж. Остін. До завдань теорії комунікативних мовних актів входить вивчення того, як діяти за допомогою мови. Ключовим становищем цієї теорії є затвердження, що оптимальною одиницею комунікації між людьми вважається не речення чи висловлювання, а «виконання певного типу актів, такого як твердження, запитання, наказ, опис, виправдання, перепрошення, подяка, привітання і т.д.».
Мовленнєвий акт — це свідома комунікативна дія, здійснювана за встановленими правилами мовленнєвої поведінки [3]. З позиції прагматики можуть вивчатися найрізноманітніші варіанти висловлювань, як-от: побажання, порада, подяка, погроза, прохання, перепрошення тощо. Цей процес включає як говоріння, так і одночасне слухання та розуміння сказаного. Мінімальна ланка комунікативної діяльності — мовленнєвий акт — вважається одиницею дослідження і є основним об’єктом аналізу в галузі мовленнєвих актів, яка становить складову частину прагмалінгвістики. Суб’єктами мовленнєвого акту є мовець і слухач, які виступають у певних визначених соціальних ролях або функціях. Важливе значення для успішної передачі мовленнєвого акту має соціальна ситуація, а також особистісні чинники. Основними характеристиками мовленнєвого акту є інтенційність (навмисність), цілеспрямованість і конвенційність.
Акт відмови — непростий комунікативний механізм, котрий здатен набувати різні форми та проявляти себе в самих різних обставинах [3]. Йдеться не тільки про відмову від виконання якогось завдання, проте і комплексний мовленнєвий акт, який охоплює не тільки позначення свого несприйняття пропозицій чи небажання виконувати певну дію, однак вияв власної поведінки, своїх відчуттів, реакцій та прагнень.
Щоразу актом відмови називають мікросвіт взаємин, де колізії власних побажань і суспільних очікувань здатні приводити в різний наслідок за своїм характером і наслідками. Якщо вникнути ближче в суть відмови, то побачимо, у ній закладено як відкидання запропонованого елемента та запропонованої думки ззовні, так і пізнання внутрішнього свого світу.
Часто дії щодо відмови підтверджуються також експресивними рухами, виразною мімікою чи іншими інтонаціями, які вказують на певний рівень переживань тієї особистості, яка отримує відмову. Вони бувають пов'язані як із почуттям задоволення чи вдячності, так і з виразом гніву, обурення чи незадоволеності. Усе залежатиме і від конкретних ситуацій, взаємин поміж учасниками діалогу, особистого ставлення кожного учасника процесу до ситуації, що склалася.
У запереченні проявляється намагання залишитись вірними собі, навіть у відносинах з іншими людьми. Вони виступають виявом наших власних кордонів, задають наші цінності чи визначає наші пріоритети або ж відображують нашу внутрішню сутність. Відмова — то вже далеко не відсутність дозволу, то спосіб висловлення власної самобутності чи ідентичності, вираження свого самовизначення в певному соціальному оточенні.
Отже, акт відмови — це не проста гра слів чи емоцій, де людина відкидає не стільки пропозиції, але виявляє часточку свого внутрішнього світу, спілкуючись з оточуючим світом.
1.2. Типи комунікативних актів відмови
В контексті поведінкового аспекту мовної особистості визначається набором вербальних і невербальних засобів, якими вона користується. Теорія мовленнєвих актів, яка концентрується на реальній комунікації, визначає її опис, наголошуючи на ілокуції — наданні висловлюванню конкретної комунікативної функції [5, c. 183].
У відомостях про те, що мова виконує дії у вираженій формі, справа не нова, але в рамках прагматики цей підхід отримав розвиток завдяки працям Дж. Л. Остіна і Дж. Р. Серля. Теорія мовленнєвих актів почала свій розвиток після критики Дж. Л. Остіном філософської ідеї, що мова призначена лише для опису світу [7, c.191] .
Відповідно до Дж. Р. Серля, мовленнєві акти є основними чи мінімальними одиницями мовної комунікації, які використовуємо під час розмови. Вони реалізуються через висловлювання речень і формують функцію речення.
Основними рисами мовленнєвих актів є їхня умисність, направленість на певну мету та прийнятність для загального розуміння. Дж. Р. Серль виділяє чотири складові мовленнєвих актів:
1. Артикуляція слів (морфем, речень) — виконання локутивних актів, тобто звучання мовленнєвих висловів. В контексті акту відмови, артикуляція слів (морфем, речень) визначає якісні та фонетичні аспекти висловлювання, які можуть підкреслити або навіть підкріпити відмову. Звучання слів та їхня чітка вимова в цьому випадку можуть відобразити рішучість, ввічливість або інші емоційні відтінки вираження відмови. Наприклад, у ситуації відмови від запропонованої дії або послуги: «Ваша пропозиція цікава, але, на жаль, у мене немає можливості взяти участь.» — повне речення з чіткою та правильною артикуляцією допомагає зрозуміти, що ми ввічливо та рішуче відмовляємо, а фонетичні аспекти виражають наше ставлення до ситуації.
2. Референція і предикація в контексті комунікативного акту відмови визначають вказівку на об’єкт чи ситуацію і висловлення певної інформації про них. У цьому випадку, референція може вказувати на те, що саме ви відмовляєте, а предикація доповнює цю інформацію деталями чи причинами. Наводимо такий приклад: «Ваша пропозиція (референція) поставити мене керівником проекту є цікавою, але (предикація) зараз я вже зобов’язана іншим завданням і не можу взяти на себе додаткових обов’язків.» Тобто, в даному прикладі «ваша пропозиція» — це референція, оскільки вказується на конкретний об’єкт (проект), і «поставити мене керівником проекту є цікавою» — це предикація, бо додається інформація про цю пропозицію. Така структура висловлювання може допомогти зрозуміти, яким чином відбувається відмова і які саме обставини чи обов’язки впливають на це рішення.
3. Ствердження, питання, накази, обіцянки і інші — виконання ілокутивних актів, тобто вираження різних прагматичних інтенцій через висловлення. Ілокутивні акти включають в себе ствердження, питання, накази, обіцянки та інші вираження прагматичних інтенцій через мовлення. В контексті комунікативного акту відмови ці ілокутивні акти можуть бути використані для вираження відмови або відхилення. Наводимо такі приклади: «Так, це правда, я хотів би допомогти, але зараз я не можу.», або ж «Чи можна відкласти це на інший час? Я вже завалений справами.», «Будь ласка, не турбуйте мене зараз, я зайнятий іншими справами.», «Вибачте, але я не можу обіцяти, що зможу зробити це до кінця дня.». Такі форми ілокутивних актів можуть використовуватися авторами для передачі різних аспектів відмови в комунікативному контексті роману або іншого тексту. Вони дозволяють точно виразити інтенції героїв та підкреслити їхні мотивації та стосунки.
4. Перлокутивні акти — виконання висновків або вплив на дії, думки, погляди тощо слухача через ілокутивні акти. В контексті комунікативного акту відмови, перлокутивні акти можуть впливати на реакцію, почуття чи дії адресата в зв’язку з відмовою. Наводимо такі приклади: «Після моєї відмови вона виглядала розчарованою, і я зрозумів, що це дуже вразило її.», «Моя відмова викликала у нього сумнів у моїй вдячності, і він став вагатися щодо нашого відношення.», «Вона реагувала на мою відмову дуже спокійно, що змусило мене переглянути свої погляди на цю ситуацію.». Дані приклади відображають різні аспекти перлокутивних актів у контексті відмови. Вони дозволяють авторам ефективно висловлювати внутрішній стан та реакції персонажів на відмову та визначати подальший розвиток сюжету [13, c. 180].
Ілокуція — це використання ілокутивного акту в певній ситуації з метою досягнення певного комунікативного ефекту чи викликання певної реакції [3]. Це, як правило, стосується способу використання мовленнєвих засобів для досягнення конкретного результату, який може бути визначений контекстом чи інтенцією спілкувача.
Перлокуція — це використання додаткових засобів чи впливу для досягнення конкретного результату або викликання певної реакції в інших осіб [3]. Це може включати в себе не лише самі слова чи висловлювання, але і додаткові дії, жести, використання емоційного тону та інші способи впливу.
Таким чином, ілокуція та перлокуція обидві визначають, як мовленнєвий акт впливає на оточуючих, але підкреслюють різні аспекти цього впливу: ілокуція — через використання мовленнєвих засобів, перлокуція — через використання додаткових засобів або впливу.
Відмова — як вже згадувалося в попередньому розділі, є одним складним елементом комунікативного акта, за яким мовець виявляє власне небажання здійснювати певну дію або погоджуватися на пропозицію, яка могла б виявитися
Магістр