Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши особливості функціонування фразеологічних одиниць у комедіях І. Карпенка-Карого «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля», ми дійшли таких висновків.
З-поміж основних ознак фразеологічних одиниць, кількість яких мовознавці визначають по-різному, ми виділяємо фразеологічне цілісне значення, від¬творюваність, відносну постійність компонентного складу та структури, експресивність. Щодо класифікації фра¬зеологізмів, то вчені розробили більше десятка підходів, беручи в якості критеріїв семантичну спаяність і трансформацію компонентів, функціональність, генетичні, ідеографічні, когнітивні, стилістичні та інші ознаки.
За семантичною класи¬фікацією ФО вчені поділяють їх на фразеологічні зрощен¬ня, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення, фразеологічні вирази, фразеологічні суміщені омоніми тощо. Дискусійним у науковому середовищі залишається питання віднесення паремій до ФО. Суперечності між мовознавцями коливаються від абсолютного заперечення належності прислів’їв і приказок до фра-зеологізмів до визнання їх провідними фразеологічними одиницями. На нашу думку, прислів’я та приказки варто, з певними обумовленнями, вважати фразеологічними одиницями.
Проведений аналіз показав, багато науковців у своїх класифікаціях апелюють до функціональності ФО. Нас, насамперед, цікавить специфіка функціонування фразеологічних одиниць у художньому тексті, оскільки мова художнього твору об’єднує широкий спектр виражальних засобів, фразеологізми з-поміж яких посідають помітне місце. Фразеологічні одиниці виконують у тексті низку стилістичних функцій, з-поміж яких науковці виділяють номінативну, оцінну, емоційно-експресивну, прагматичну, функцію відтворення внутрішнього стану персонажа, функцію портретної характеристики, функцію мовної характеристики персонажа тощо.
Аналіз наукової літератури засвідчив недостатню розробленість теми дослідження. Тому вивчення ФО у комедіях І. Карпенка-Карого потребує більш ретельної уваги з боку мовознавців, оскільки видатний драматург зробив неоцінений внесок у скарбницю української мови, в тому числі за рахунок її фразеологічного багатства.
В досліджуваних комедіях І. Карпенко-Карого фразеологічні одиниці семантично й структурно різноманітні. За семантичними типами ФО ми виділили та проаналізували такі одиниці, що виражають психоемоційний чи фізичний стан людини; негативну оцінку осіб, предметів, явищ тощо; позитивну оцінку рис, вчинків, дій людини; позитивні процеси або дії; негативні процеси або дії тощо. Найуживанішими в текстах комедій виявилися фразеологізми на позначення психологічного стану людини, ставлення до осіб, предметів, явищ дійсності, негативних процесів чи дій, позитивної та негативної оцінки діяльності людей, джерелом яких є живе розмовне мовлення.
Ми також дослідили експресивно знижені (фразеологізми-лайки, фразеологізми-прокльони, фразеологізми з лексемою «чорт (біс)»), фразеологізми з лексемою «Бог (Господь)», фразеологізми-порівняння, прислів’я та приказки та інші ФО. Дослідження показало, що мова героїв комедійних творів І. Карпенка-Карого ніби вимережана народними приказками, прислів’ями, народною фразеологією. Розмовна фразеологія п’єс надзвичайно багата, різноманітна, яскрава та емоційно насичена.
Вживання персонажами комедій видатного майстра ФО допомагає драматургу виявити особливості їх характерів, розкрити їх внутрішній світ. Мова дійових осіб дозволяє пізнати українські звичаї спілкування в родині. Це й шанобливе ставлення до старших, слухняність і покора дітей перед батьками й жінки перед чоловіком.
Фразеологічні одиниці в комедіях І. Карпенка-Карого також виконують функцію створення гумористичного ефекту за допомогою народно-розмовних і розмовно-побутових ФО, чим досягається пластичне, образне змалювання як об’єктивної дійсності, так і зображуваних персонажів. Переважно для створення гумористичного ефекту автор використовує розмовно знижені фразеологізми, фразеологізми-вигуки (вигуки-побажання, вигуки-лайки) тощо. Влучно дібрані розмовно знижені фразеологізми, серед яких немало лайливих, що включаються лише в мовні партії негативних, в основному комічних персонажів, допомогли драматургу не тільки створити типові колоритні життєві постаті і висміяти та засудити різні людські вади (грубість, лихослів’я, сварливість, незлагідний характер тощо), а й піддати критиці такі негативні явища тогочасної дійсності, як зажерливість сільських глитаїв, їх неймовірну скнарість, грубість, пияцтво, хабарництво та обмеженість служителів державного апарату тогочасної Росії тощо, причому все це в сатирично-гумористичному плані.
Виняткової майстерності досягає автор п’єс у доборі експресивно знижених фразеологізмів, які служать важливим засобом створення комічних ситуацій. Діалоги з участю персонажів комедій належать до кращих комічних сцен у дожовтневій драматургії. Вони написані дуже майстерно, з великим знанням життя і мови народу.
Аналіз фразеологізмів у комедіях І. Карпенка-Карого дає підстави стверджувати, що письменник нерідко вдається до трансформації стійких словосполучень, тим самим розширюючи їх семантику й стилістичні можливості. І хоча принципи зміни фразеологізмів, які застосовує драматург, не є інноваційними, але в них дуже яскраво проявляється оригінальність стилю автора. Чимало з-поміж фразеологічних одиниць в аналізованих комедіях є авторських новотворів, які свідчать про творчу індивідуальність драматурга, його письменницький хист.
Таким чином, у комедіях І. Карпенка-Карого вдало використовує фразеологічне багатство української мови. Він активно використовує узуальні фразеологізми, їхні трансформації, а також творить авторські фразеологічні одиниці. Ці експресивні мовні явища виступають яскравим художнім засобом у його творчій лабораторії. Фразеологізми у його п’єсах виконують такі художні функції, як емоційно-експресивну, оцінну, функцію характеристики внутрішнього світу персонажа, творення комічного та індивідуалізації портретного опису героя. Особливе значення фразеологізми відіграють для відображення атмосфери середовища, створення відповідного колориту та загальної настроєвості твору, оскільки трансформація фразеологізму у творах драматурга найчастіше відбувається через заміну літературного компонента діалектним відповідником або трансформацію граматичної форми.
