Зразок роботи
Проаналізувавши наукову літературу з досліджуваної проблеми та відповідно до поставлених завдань, ми прийшли до наступних висновків.
Згідно першого завдання ми з’ясували, що література на межі XIX-XX століть була тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу.
Появу модернізму спричинило розчарування в життєвій дійсності та художньому реалістичному способі її відтворення. Модернізм став справжньою художньою революцією, наслідками якої були запровадження нових засобів художнього відображення, таких як внутрішній монолог та зображення людської психіки у формі «потоку свідомості», відкриття далеких асоціацій, теорії багатоголосся, збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ, відкриття ірреального та непізнаного.
Світоглядне підґрунтя модернізму створили концепції Ф.Ніцше, А.Бергсона, 3. Фройда, К. Г. Юнга та інших.
Згідно другого завдання ми з’ясували, що модернізм – загальна назва літературно-мистецьких напрямків, течій та шкіл кінця XIX - початку XX століття нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого. Йому притаманні такі риси, як: вираження глибинної сутності людини та одвічних проблем буття; перевага творчої інтуїції; творення нової художньої реальності; пошуки нових формальних засобів у мистецтві; синтез мистецтв; тяжіння до умовності; орієнтація на створення не соціальних типів, а «симптомів епохи», тобто культ особистісного, індивідуального начала.
Модернізм виник у 1860-1870 роках XIX століття у Франції, а невдовзі поширився в інших країнах. Поява модернізму пов'язана з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношенням з людським буттям. Мистецтво втратило функцію наслідування життя, яка була основною ознакою реалізму та натуралізму.
Модерністи шукали нові форми, засоби художнього відображення дійсності. У цьому плані модернізм став справжньою революцією. Він став і соціальним бунтарством у сфері художньої форми, оскільки спонукав до виступу проти негараздів соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, відстоюючи її право на волю особистості.
Якщо в класичному реалізмі людський характер розглядається найчастіше як наслідок зовнішніх впливів, обставин і подій, то в модернізмі вся увага переноситься на особистість, її внутрішній світ, людина постає самодостатньою індивідуальністю зі складною душевною організацією.
Провідними темами модерністської літератури були ізольованість особистості, її відчуження й приреченість на нездоланну самотність; знеособлення людини; напружене переживання скінченності індивідуального існування та абсурдності життя; змалювання мертвої механістичності сучасної цивілізації; критичне ставлення до історії.
До письменників-модерністів належать ПІ. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, Дж. Джойс, Ф. Кафка, М. Пруст, Р. М. Рільке, С.Малларме, М.Метерлінк, О.Блок та багато інших.
Більшість літературознавців та дослідників виділяють два періоди розвитку модернізму: ранній – остання третина XIX - 10-ті роки XX століття (символізм, імпресіонізм, неоромантизм, естетизм); зрілий – з 10-х років XX століття до останньої третини XX століття (експресіонізм, футуризм, кубізм, імажизм, дадаїзм, сюрреалізм, школа «потоку свідомості», література екзистенціалізму (роман і драма), алітература, до якої належать «новий роман» («антироман») і «театр абсурду» («антитеатр»)).
Згідно третього завдання ми з’ясували, що ранній модернізм – умовна назва ранніх модерністських течій, що виникли в останній третині XIX ст. і передували остаточному формуванню модернізму як нового культурного напряму. Ранній модернізм вперше порвав з традиціями реалізму та натуралізму, відмовившись від зображення «життя у формах життя», але не відкидаючи досягнень романтизму, беручи його систему за вихідну. Головною у творчості письменників стає естетична проблематика. Художній твір усвідомлюється не як засіб соціального аналізу та «засіб суспільного прозріння і виховання», а як вияв творчої свободи митця. Незалежна і духовно багата особистість, її думки, враження, свідомість визначають розвиток сюжету, що дедалі більше позбавляється фабульності й переходить у площину самозосередження і самоспоглядання.
Ранній модернізм пориває з традиціями реалізму і натуралізму XIX ст. Однак зовсім іншим було його відношення до романтизму, систему якого він не відкидав, а, навпаки, використовував як вихідну. Зачинателями раннього модернізму були, як правило, пізні романтики (Ш.Бодлер та ін.). Не випадково в Німеччині та Австрії явища літератури кінця XIX ст. об'єднували під спільною назвою неоромантизму. Від романтизму ранні модерністи перейняли несприйняття недосконалої дійсності, протиставлення бездуховній реальності сили духу і мистецтва, поетику контрасту й антитези.
Згідно четвертого завдання ми з’ясували, що зрілий модернізм складається в 10-х роках XX ст. У ньому простежується відхід від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння, пошуку нових форм одухотворення реальності, поетика синтезу, перехід від миттєвого до загального, що найвиразніше виявилося у поезії пізнього Р.-М. Рільке, Г.Аполлінера, Т.-С. Еліота, Б.Пастернака та ін. До зрілого модернізму належать такі течії, як сюрреалізм, імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм та ін.
У першій половині XX ст. остаточно сформувалися загальні риси модернізму: увага до внутрішніх проблем особистості, проголошення самоцінності людини та мистецтва, прагнення до роз'єднання часу й простору, осмислення загальних тенденцій духовного буття, що найвиразніше виявилися в творчості Ф.Кафки, Дж.Джойса, М.Пруста, У.Фолкнера та ін. На зміну модернізму в останній третині XX ст. приходить епоха постмодернізму.
Магістр