Стильові особливості драми "Блакитна троянда" Лесі Українки (ID:206622)

РОЗДІЛ 1 ТВОРЧІСТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ КОНТЕКСТІ 1.1 Лірична поезія: інтенсивність поетичних пошуків. В історії кожної нації є особливості, унікальні своєю багатогранністю, призначення яких - осмислювати історичне минуле й прокладати шлях у майбутнє. Протягом віків саме вони, мислителі й речники, будили в українському народові почуття історичної самобутності, тяглості, ідентичності, власної гідності та закликали до волі й незалежності, саме на них трималося духовне життя нації. До таких видатних постатей українства належить легендарна поетеса, публіцист, мислитель і громадський діяч, велика жінка України Леся Українка – Лариса Петрівна Косач. Її життя і творчість припадають на кінець ХІХ – початок ХХ століття – епоху, коли заново український національний рух набирав нових сил, набував організованого політичного характеру. Ситуація, що склалася в цей період у царині історії та філософії, безпосередньо відбилася на становищі в літературі. Так звана доба модернізму в українській літературі відображала нові національні й соціальні умови життя, висунула нові ідеї, теми, течії, сприяла появі нових літературних стилів – імпресіонізму, символізму, неоромантизму. До генерації письменників модернізму належала й Леся Українка, яка однією з перших запровадила поняття модернізм в українську літературу, послідовно обстоювала право на його існування у полеміці з народницькими опонентами, переконувала всіх, що ніколи не зречеться «прапора модерністичного», вважала себе причетною до цього напряму, до складу якого входив неоромантизм, характерний для стильової манери поетеси. В її творах найяскравіше проявилися модерністичні тенденції щодо історизму; можливість творчості на грунті історичного матеріалу, запозичення з історії образів та символів і наближення їх до свідомості людини, міфологізація історії. Як зазначає М. Зеров вона стала не тільки чільною постаттю свого літературного покоління, а й символом сміливого духовного новаторства – новаторства в змісті і формі, ідеях і засобах їх тонкого художнього втілення. (8. С.181). Але разом з цим постає питання загадковості Лесі Українки, яка лишилась «сфінксом» навіть для свого покоління. Лесю Українку мало розуміли або й зовсім не розуміли її сучасники. Суспільство не помітило її, обминуло, - писав М.Драй Хмара ( 23.С.182). Йдеться про конфлікт епохи й особистості. Можливо, Леся Українка не відповідала часові, «випадала» зі своєї сучасності. Але треба визнати, що вона йшла на крок вперед. У пошуках відповідей на ці питання можна послатися на твердження Д.Донцова котрий стверджував: що коли б Леся Українка прийшла трохи пізніше… її скоріше зрозуміли б. Та майже ніхто з її учасників не відчував тієї бурі, якої так пристрасно прагнула вона. (23. С.183 ). Суспільство кінця ХІХ – початку ХХ століття характеризувалося зрослим інтересом до матеріалістичного світогляду. Передове українство поступово втрачало зв'язок з масою, тим самим втрачаючи джерело сили. Йдеться про українську селянську масу, яка криє в собі джерело рушійних сил та поступу нації. Отже, втративши джерело сили, українська інтелігенція шукала його в іншому і таки опинилася на хибному шляху. Звичайно, була і глибоко патріотична частина суспільства, але, на жаль, вона розв’язувала питання існування української нації з боку форми її життя, а головне – дух нації частково був втрачений, рівно як усвідомлення власного шляху розвитку. Леся Українка присвятила життю воскресінню і слугуванню духу нації, жертвуючи розумінням і сучасників, і наступних поколінь, отримуючи в подяку неприйняття та неувагу читача. Але саме завдяки жертовності Лесі Українки та споріднених їй за духом українських діячів нація має змогу повніше осмислювати сьогодні уроки минулого. Світогляд Лесі Українки на її творчість формувалися під впливом особливостей епохи та суспільного розвитку України кінця ХІХ – початку ХХ століття. Становленню Лесі Українки як непересічної особи та громадянина з визначеними життєвими позиціями і розумінням тенденцій і розумінням тенденцій історичного розвитку суспільства сприяли сімейне виховання, освіченість, оточення, а також народна творчість, подорожі по Україні та за кордон. На історіографію світогляду поетеси суттєво вплинули засади модернізму – інтелектуалізм, європеїзм, демократизм, романтично – позитивістські ідеї М.Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка, політичні ідеї М.Драгоманова. Ерудиція майбутньої української письменниці була висока навіть за відсутності навчання в гімназії через хворобу і поглиблювалася завдяки самоосвіті. Вона зачитується творами І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Вовчка, П.Гулака – Артемовського, Л.Глібова, П.Куліша, студіює історичні праці М.Костомарова, В.Антоновича, М.Грушевського, твори П.Чубинського тощо.