РЕЦЕНЗІЯ на монографію Ушкалова Л. Реалізм – це есхатологія : Панас Мирний / Л.Ушкалов. – Харків : Майдан, 2012. – 156 с. (ID:216390)

РЕЦЕНЗІЯ на монографію Ушкалова Л. Реалізм – це есхатологія : Панас Мирний / Л.Ушкалов. – Харків : Майдан, 2012. – 156 с. Монографія Л.Ушкалова «Реалізм – це есхатологія : Панас Мирний» присвячена творчості Панаса Мирного, який майже півстоліття збагачував золотий фонд української культури соціально-психологічними романами, повістями, оповіданнями, працював на відродження українського народу, піднесення його гідності й національної гордості, утвердження й збагачення української мови як мови нації. Монографічне дослідження Ушкалова присвячено життю і творчості одного з найвизначніших українських письменників доби реалізму Афанасія Яковича Рудченка (1849–1920), який виступав у літературі під прибраним ім’ям«Панас Мирний». Спираючись на великий фактичний матеріал, автор переконливо доводить: уся творчість Панаса Мирного являє собою варіацію на тему боротьби Правди з Кривдою, тобто Христа з Антихристом. А це означає, що реалізм письменника можна розглядати як есхатологічну стилістику. Монографічне дослідження доповнює парадигму досліджень щодо традицій і новаторства жанрової самобутності прози Панаса Мирного в контексті епосу митців ІІ половини ХІХ століття. Актуальність монографії Ушкалова полягає в тому, що це перше в історії української літератури окреме комплексне дослідження творчості Панаса Мирного, яке розвіює недоречні міфи про віднесення митця до кагорти «борців за права знедоленого селянства» і повернення Панаса Мирного в сучасне літературне поле, здійснене на тлі доби і в контексті художніх пошуків його сучасників. Композиційна цілісність монографії виявляється у структуруванні роботи, заснованої на розкритті особливостей наративу прозових творів Панаса Мирного. На увагу заслуговує розвідка Л.Ушкалова щодо нового потрактування життєвого і творчого шляху Панаса Мирного. У праці докладно проаналізовано життя і творчість письменника, – себто йдеться про класичну філологічну студію, де відстежено, як упродовж життя еволюціонували ідеї письменника, вказано на певну залежність його текстів від тогочасних реалій. Справді, Панас Мирний – один із небагатьох авторів, який впродовж усього життя свідомо залишався в тіні прибраного імені, будучи навіть для сучасників малознаною особистістю. До того ж, як зазначає дослідник: «попри те, що він був одним з найбільш плідних українських письменників своєї доби, написавши 718 ориґінальних і перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв – усього понад тисячу творів, левова частка його доробку залишалася в рукописах, і це давало підставу стверджувати, нібито за чотири десятиріччя своєї літературної праці він «написав порівняно небагато». Та й те, що було надруковане, залишалося малодоступним». Автор монографії наголошує, що високі посади, які доводилося обіймати Панасові Яковичу Рудченку, не дали змоги вповні розвинутися літературному талантові Панаса Мирного, – а водночас досвід чиновника спонукав до постійної напруженої, якщо хочете, почасти марудної роботи над словом, змушував укотре повертатися до того чи іншого тексту, добираючи найкращий варіант. Професор Леонід Ушкалов наводить приклади, коли розділ переписувався чотири-п’ять разів, доки набував остаточного звучання. Це стосується і наймасштабніших творів Панаса Мирного – «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» й «Повія», які мали кілька редакцій. Заслуговує на увагу і дослідження автора монографії стосовно опису літературно-творчих взаємин Панаса Мирного із його сучасниками. Леонід Ушкалов у монографії окреслює коло людей, які справили посутній уплив на письменника. Чимало уваги приділяється співпраці Панаса Мирного з братом Іваном Біликом, думка якого доволі часто була вирішальною для нашого автора. Не менш цікавими видаються й міркування про персонажів як alter ego письменника. Відтак, здійснивши ґрунтовний аналіз доробку митця, шановний філолог окреслює слабкі й сильні сторони писань митця, що дає змогу об’єктивно поцінувати його доробок. Леонід Ушкалов наголошує, що Панас Мирний вимагав і від себе, і від інших літераторів писати так, щоб «і каміння завило», щоб і в закостенілі серця, у черстві душі прорвалося світло «правди і любові». Правильним орієнтиром на цьому шляху була