Концепт міста у малій прозі Підмогильного (ID:227693)

Місто завжди було місцем концентрації культури та історії, воно продукує усі можливі сфери людської життєдіяльності. «Місто є онтологічною ідеєю збирання людини в одне ціле, ідея організації простору життя, включаючи як людську тілесність («храм душі», тіло як «місце перебування душі»), так і зовнішні, по відношенню до індивіда, форми тілесності - форми середовища (житла, доріг, комунікацій)» [37]. Починаючи з ХVІ століття, європейська проза все більше уваги приділяє відображенню міського середовища. У романі ХІХ-ХХ століть місто є тлом, локусом і персонажем воднораз. Європейський модернізм - це, насамперед, текст міста, в якому здійснюються рефлексії автора над тілесністю, фізіологією та антропологією. Місто постає як новий спосіб існування та мислення, структурування простору за певною парадигмою. Урбаністичний дискурс української літератури започатковує традицію нового письма та нового погляду на реальність. Попри те, що «в українській ситуації мусить зауважити задавнений шлейф дражливого несприйняття міста [24,с.118], модерна українська література відзначається зосередженістю уваги до зображення міста (творчість В.Підмогильного, В.Винниченка, В.Домонтовича, М.Хвильового тощо). «Засадниче для модернізму освоєння урбаністичного простору в українській літературі часто означало завоювання чужого й ворожого міста [1,с.93], яке протиставлялось селу і поставало як «рідний» простір, якого не потрібно завойовувати, позаяк воно уже завойоване і «своє».