Зразок роботи
ВСТУП
Українська лірика помежів’я ХІХ – ХХ століть прикметна посутнім розширенням проблемно-тематичних, естетичних, стильових, жанрових вимірів. До площини художнього осмислення потрапляють не лише нові суспільно-історичні реалії, але й соціокультурні, цивілізаційні зрушення, філософсько-світоглядні та психічні особливості людської особистості. Поетичний дискурс цієї доби чи не найяскравіше продемонстрував свою синтезуючу здатність; у літераторів із системно ще не сформованим індивідуальним стилем його замінником стало еклектичне тяжіння до поєднання різних ідейно-естетичних систем, традицій визначних попередників. Представлене іменами М. Старицького, І. Франка, В. Самійленка, О. Маковея, Лесі
Українки, Олександра Олеся, Б. Лепкого, М. Вороного, М. Філянського, В. Пачовського й ін. вітчизняне поетичне мистецтво межі віків засвідчує еволюцію естетичної свідомості у бік полістилізму – органічного співіснування видозміненої романтичної традиції з реалістичною, а також із утвердженими модерними напрямами письменства.
У радянський період літературно-критичне осмислення художньої спадщини Д. Макогона обмежилося, в основному, передмовою до видання його поетичних і прозових творів, публікацією кількох його художніх текстів у збірнику «Письменники Буковини», а також окремими згадками в періодиці. 1959 року побачила світ збірка вибраних оповідань письменника з ґрунтовним вступним словом О. Романця. У творах, які позначені цензурою й автоцензурою, реципієнт (реальний читач, професійний критик) мав розкодовувати, дешифрувати смисли, закладені автором. Літературознавець, ясна річ, не міг уникнути ідеологічних віянь «марксистсько-ленінського вчення», що відбилося на характері його ідейного та естетичного сприйняття і тлумаченні малої прози досліджуваного автора.
Комунікативна природа художньої творчості виявляється в кожному сегменті системи автор – твір – реципієнт (критик або читач). Категорія автора у цій моделі взаємин набуває важливого значення. Цілісність і динаміка художнього світу поетичних і прозових творів Д. Макогона як єдиного тексту (власне метатексту) реалізовані не лише в саморозвитку її змісту (мотивів, лейтмотивів, образів, настрою ліричного героя), а в безперервному діалозі автора з адресатом (біографічного автора з українською суспільністю і різнотипними фізичними читачами; автора як текстуального ліричного суб’єкта з узагальненим реципієнтом). Взаємозумовленість і взаємозалежність біографічної та творчої сутностей митця є визначальними для глибшого і точнішого виявлення особливостей його художнього мислення. При цьому враховуємо, що Д. Макогон був активним учасником Української військової організації, а пізніше – Організації українських націоналістів. Художнє самовиявлення стало нагальною потребою митця-свідка трагічних суспільно-політичних катаклізмів.
Д. Макогона-поета та прозаїка донині фактично можемо віднести до українських авторів, іще не відомих широкому читацькому загалу. Його художній спадок належним чином не поцінований й не осмислений вітчизняним літературознавством. І мовно, і культурно він уособив в українській літературі ситуацію модерну як етап актуалізації особливої марґінальної ідентичності. Необхідний неупереджений аналіз як життєвих перипетій автора, що знайшли пряме чи опосередковане відображення у його творах, так і рецепції текстів, що репрезентують індивідуальну письменницьку стратегію, змушуючи автора не лише враховувати реакцію читачів, а й пристосовуватися до потреб часу. Відтак актуальність теми дослідження вбачається детермінованою цим та цілком очевидною. Вона визначається насамперед назрілою потребою системного, науково-об’єктивного осмислення художнього світу Д. Макогона передовсім як естетичного явища з власною ґенезою і творчим втіленням, нехай подекуди й позначеним перебуванням в орбіті ідейно-мистецьких впливів першорядних попередників.
Мета роботи – здійснити комплексний літературознавчий аналіз творчої спадщини Д. Макогона у вимірах його естетичної системи, поетичних (стильових, образних тощо) домінант, ідейно-художніх пошуків та художнього себевияву у контексті визначальних тенденцій розвитку української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., а також осягнення рівня художньої майстерності автора та визначення його місця у тогочасному літературному процесі України.
Реалізація сформульованої мети передбачає розв’язання ряду конкретних завдань:
• дослідити ґенезу творчості письменника, специфічність естетичної системи, його світоглядні засади та орієнтири;
• визначити ідейно-художні особливості прозових, поетичних творів митця, що репрезентують основні ознаки його художнього світу як цілісного естетичного явища, його спробу самореалізації у драматургії та головні публіцистичні виступи;
• схарактеризувати жанровий діапазон та образно-стильові прикмети лірики Д. Макогона;
• простежити особливості індивідуальної рецепції естетичних ознак романтизму, символізму та неоромантизму, їх реалізацію у поетичних текстах автора;
• окреслити проблемно-тематичні та ідейно-естетичні вектори малої прози письменника.
Об’єктом дослідження стали поетичні та прозові твори Д. Макогона.
Предмет дослідження – поетологічні аспекти художніх творів Д. Макогона-лірика й епіка, що дає можливість розкрити форми вияву художнього мислення митця.
Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі я подала короткий опис біографії Дмитра Макогона, другий розділ містить аналіз його творчості. Загальний обсяг курсової роботи 37 сторінок. Список використаних джерел складається із 36 найменувань.
Магістр