Народні перекази про відьом та їх використання в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма» (ID:247823)

ВСТУП Актуальність теми. Тема відьомства, яка широко представлена у фольклорі, народних переказах стала невичерпним джерелом для художньої літератури. Помітну роль у літературних творах постать відьми відігравала навіть тоді, коли вона не виступала головною героїнею. Де б відьма не з’являлася, вона завжди впливала на долі героїв. Це дуже помітно в усіх творах, де згадувалося про жінку, наділену надприродними здібностями. Однобічний погляд в оцінці непересічного образу відьми був створений дуже давно й ґрунтувався, переважно, на фольклорних дослідженнях, йому традиційно відводилася роль в ряду антигероїв. У творах Еврипіда, Вергілія, Вільяма Шекспіра, Григорія Квітки-Основ’яненка, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Степана Руданського, Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Ольги Кобилянської, Михайла Булгакова, Олександра Купріна, Валерія Шевчука та інших постать відьми вимальовується по-різному. То як чарівна, приваблива, спокуслива жінка, то як страшна, зла баба. Перед читачами постають жінки різних епох з різними долями, але всіх їх об’єднує те, що вони були названі відьмами. Письменники звертались і звертаються до фольклорного матеріалу, зокрема - до народних переказів, літературознавці досліджують питання міфологізації дійсності на сторінках художніх творів. Вивченням образу відьми у фольклорі займалися О. Афанасьєв, Г. Булашев, М. Власова, Хв. Вовк, В. Войтович, В. Гнатюк, М. Забилін, П. Іванов, М. Костомаров, О. Курочкін, К. Лаушкін, В. Милорадович, I. Нечуй-Левицький, Є. Померанцева, А. Свидницький, Митрополит Іларіон та інші. Упродовж останніх років в українському літературознавстві зросла зацікавленість питаннями демонології в літературі. Ця тема є актуальною, оскільки встановити зв’язок національної казки й міфології з художньою літературою значить виявити глибинні психоемоційні й етнокультурні джерела цієї літератури, шляхи й етапи тяглості духовної традиції від найдавніших часів. Все викладене вище обумовило вибір теми дослідження та свідчить про її актуальність. Метою роботи є вивчення народних переказів про відьом та їх використання в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Об’єктом дослідження в курсові роботі є процес використання Григорієм Квітки-Основ’яненка народних переказів про відьом в повісті «Конотопська відьма», а предметом дослідження – є народні перекази про відьом. Об’єкт та предмет дослідження обумовили низку завдань, вирішення яких сприятиме досягненню мети дослідження. Відповідно до мети основними завданнями дослідження є: • дослідити генезу образу відьми у фольклорно-етнографічній традиції; • розглянути класифікацію, зовнішні ознаки та метамарфози відьми; • визначити регіональні особливості образу відьми. • дослідити олітературення народних переказів про відьом; • розглянути демонологію прозових творів на сюжетно-образному рівні; • дослідити демологічні персонажі в творчості Григорія Квітки-Основ’яненко; • проаналізувати використання образу відьми в повісті «Конотопська відьма». В процесі написання роботи було використано сукупність загальноприйнятих методів і прийомів наукового пізнання. Методологічну основу дослідження склала система філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів, філософських підходів і принципів наукового пізнання, які забезпечили комплексний та всебічний аналіз обраного предмета дослідження. 1. ОБРАЗ ВІДЬМИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕМОНОЛОГІЇ 1.1. Генеза образу відьми у фольклорно-етнографічній традиції Закорінені глибоко в людській свідомості універсальні образи та символи щораз ретранслюються з новою силою, залежно від обставин, соціокультурних та історичних чинників, набувають нового звучання й інтерпретації. Збережений в усній народній традиції фольклорний образ є тим знаком людського світовідчування, який кристалізується упродовж віків від покоління до покоління, набуває рис сталого, архетипного символу-коду. Фольклорний образ, генетично пов’язаний з архетипом, більше того - він є цілком самодостатнім феноменом: “На відміну від літературного, фольклорний образ - більш узагальнююча одиниця, оскільки він акумулює в собі відображення досвіду не індивідуума, а колективу, не індивідуальної свідомості, а масової” [10, с. 38]. Такі традиційні образи-символи, мотиви, сюжети подекуди ставали квінтесенцією основних принципів традиційно-побутової сфери, відображали психічний склад етносу, його усталений морально-етичний кодекс. Символи міфології - “спонтанні витвори душі, й всяк носить у ній цю незайману зародкову силу її джерела” [24, с. 8]. Унікальним та одним з найцікавіших у цьому контексті є образ відьми, який акумулює в собі відображення локального архаїчного світогляду, вплив юдео- християнської, подекуди й античної міфології, книжної (церковної) культури тощо. Перш за все слід зробити кілька зауваг щодо дефініції понять відьма і чарівниця, відьомство і чарівництво. Зазвичай відьомство тлумачать як магічні здібності, які використовують зі злою метою, водночас чарівництво охоплює ширше коло магічних практик, часто-густо ототожнюється зі знахарством та спрямоване на протидію відьомству, використання магічних здібностей із доброю метою. У східнослов’янських віруваннях відьма (від “відати”,“знати”: відьма, відунка тощо) - персонаж нижньої міфології, який поєднує риси жінки та демона [47, с. 297]; це жінка, що володіє демонічною силою та належить до категорії непростих - осіб, що мають надприродну силу й знання [48, с. 63]. У народній уяві чарівниця - це людина, яка зреклася Бога й уклала договір із нечистою силою, внаслідок чого вона здатна за допомогою магії робити добро і зло, впливати на атмосферні явища, врожай, здоров’я людини, господарство тощо [48, с. 233]. А. Свидницький зазначав, що та, яка “підробляє”, зіллям чарує, може перетворити чоловіка на вовка або займається любовною магією - то вже не відьма, а чарівниця, адже вона знається з нечистою силою [44, с. 505, 516]. Цікаво, що подекуди сучасні респонденти, носії традиційної української культури, розмежовують поняття відьомство та чарівництво і кваліфікують останнє як контакт із демонічними силами: “То-то давно було, мама розказували. Жінка помирала, дуже мучилася, доки стелю не пробили. Вона не відьма була, вона мала нечистого. Воно язик їй витягало” (Горенюк Л. Ю., 1932 р.н., с. Гута-Мовчанська Жмеринського р-ну Вінницької обл., зап. 14 липня 2011 р., Кметь В. С.) [26, с. 53]. Водночас варто наголосити, що з часом відбулася контамінація, змішання та дифузія цих понять, тому сьогодні окреслення значень відьма та чарівниця дещо умовне. Образ відьми все ж досить сталий в українській традиційній культурі - це реальна жінка, яка має надприродні, магічні здібності та знається з нечистою силою, завдаючи шкоди людям: “Відьма се така жинка, що йик льиже спати, то тїло ї зістає у хатї, а душьи йде задом по сьвітї, до чого вона є, ци до коров, ци до овец, ци до людий, ци до чого; є й такі до води. Відьма то кругла душьи, йик клубок; через ню видко, вона летит тай ниґає” [61, с. 209]. Водночас о