Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Естетична свідомість відбиває світ у формі естетично значущих (як правило, художніх) образів. Засобами формування й передачі цих образів є елементи мови, які організуються в систему тропів.
Образні можливості народнопісенного слова реалізуються в багатьох виразових засобах. Серед них найпоказовіші - традиційні епітети, порівняння, метафори, метонімії, синекдохи, паралелізми, усталені словесні комплекси. Вони формують словесно-образну систему фольклорного гіпертексту, інформаційно-смислове навантаження якої переважає зміст окремих одиниць. В усній поезії кожне слово-образ так само, як образне поле тексту, спираються на традиційну мовно-виразову систему фольклору загалом, яка, незважаючи на сталість, канонічність, усе ж уможливлює простір творчої думки. У пісенному тексті слова-образи взаємодіють зі стилістичними фігурами, завдяки яким посилюється експресивність вислову.
Народнопоетичні порівняння - це цілісні семантико-синтаксичні одиниці, які виникають унаслідок взаємодії значень зіставлюваних слів-понять і характеризуються постійністю лексичного складу, повторюваністю, відтворюваністю із певними видозмінами, деякими типовими засобами граматичного оформлення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Хоч народнопоетичні звертання досліджували О. О. Потебня, Фр. Міклошич, В. Домбровський, П. Г. Житецький та інші вчені, однак семантика й компонентний склад цих одиниць потребують глибших студій.
Метою роботи є дослідження порівняльних зворотів та їх функції в українських народних піснях
Об’єктом дослідження в курсові роботі є образні можливості народнопісенного слова виражені за допомогою порівняльних зворотів. Предметом дослідження – є порівняльні звороти та їх функції.
Об’єкт та предмет дослідження обумовили низку завдань, вирішення яких сприятиме досягненню мети дослідження.
Відповідно до мети основними завданнями дослідження є:
• дослідити сутність поняття «порівняльні звороти»;
• розглянути будову порівняльних конструкцій;
• розглянути найпоширеніші порівнянняв українських піснях.
• дослідити специфічні різновиди народнопісенних порівнянь;
• розглянути образний зміст порівнянь усіх типів.
В процесі написання роботи було використано сукупність загальноприйнятих методів і прийомів наукового пізнання. Методологічну основу дослідження склала система філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів, філософських підходів і принципів наукового пізнання, які забезпечили комплексний та всебічний аналіз обраного предмета дослідження.
1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОРІВНЯЛЬНИХ ЗВОРОТІВ
1.1. Сутність поняття «порівняльні звороти», їх типи і функції
Естетична свідомість відбиває світ у формі естетично значущих (як правило, художніх) образів. Засобами формування й передачі цих образів є елементи мови, які організуються в систему тропів.
Первісним тропом і виразником образотворчої мовленнєвої експресії є порівняння. Воно підкреслює й посилює уявлення про який-небудь предмет чи про яке-небудь явище за рахунок іншого предмета чи явища, викликає певні естетичні асоціації та почуттєво-оцінні реакції, а найголовніше – активізує увагу й образне мислення людини.
У лінгвофольклористиці постійними порівняннями називають типові синтаксичні конструкції, у котрих «на основі спільних ознак зіставляються люди, явища, речі, предмети з метою створити більш яскраві уявлення або ж викликати відповідне емоційне реагування» [19, с. 5].
Говорячи про природу порівняння, О.М. Веселовський зазначав: чим більше людина пізнавала себе, тим більше означувалася грань між навколишнім світом і нею, ідею рівності заступала ідея осібності, а древній синкретизм відступав перед розщеплювальною силою знань: тотожність «блискавка-птаха», «людина-дерево» змінилася порівнянням: «блискавка, як птаха», «людина, як дерево» [4; с. 132].
О.О. Потебня доводив, що «висхідною точкою думки є сприйняття яви- ща, котре безпосередньо діє на чуття; але у власне порівнянні це явище ап- перцептується чи пояснюється двічі: спочатку безпосередньо, у тій половині порівняння, яке виражає символ, потім – опосередковано, разом із цією – у другій половині, зміст якої стає більш близьким для суб’єкта думки і менш доступним для безпосереднього сприйняття» [20; с. 188].
У конкретному поетичному ідіолекті, зазначає З.Т. Франко, порівняння чи метафора «є результатом натуральної інтуїтивно-відчуттєвої реакції на описувані, часто ретроспективно відтворювані в уяві події і плодом картинно-образного осмислювання поетом фактів і явищ» [23; с. 93].
Порівнянням називається словесний вираз, у якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.
Порівняння не лише збагачує мовну лексику, розширює зміст понять у їх новому синтезі, а й творить художньо-поетичне бачення світу. В уподібненні й порівнянні немовби пробуджується сам собою генетичний код записаних у пам’яті єдностей.
Народнопоетичні порівняння - це цілісні семантико-синтаксичні одиниці, які виникають унаслідок взаємодії значень зіставлюваних слів-понять і характеризуються постійністю лексичного складу, повторюваністю, відтворюваністю із певними видозмінами, деякими типовими засобами граматичного оформлення.
У структурі порівняння традиційно виділяють об’єкт (comparandum) - порівнюваний предмет, суб’єкт (comparatum) - предмет, із яким порівнюють, і засіб порівняння (tertium comparationis) - спільна ознака (дія) предметів. Семантичну багатоплановість стійких порівнянь засвідчують контексти на зразок:
Ой з-за гори чорна хмара, Мов хвиля, іде. То ж не хмара - Запорожців Богуня веде [УНП, 1, 54]; Ой та зависли ляшки, зависли, Як чорна хмара на Вислі [НП, 69].
У першому прикладі порівнянням із хмарою передано позитивний зміст: ‘велика кількість’, а в другому - негативний: ‘лихо’, ‘загроз