Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Дослідивши антагоністичні образи в романній творчості Івана Багряного, ми дійшли таких висновків.
1. По суті поняття «персонаж» є збірною назвою тієї сукупності засобів зображення, завдяки яким окреслюється конкретно-чуттєва даність, образ дійової особи, яку творять її портрет, костюм, мова, вчинки, характеристики з боку інших персонажів, що ведуть розповідь. В тому ж значенні, що й «персонаж», часто використовуються поняття «герой» та «дійова особа». Проте ми поділяємо думку науковців, що у цьому синонімічному ряду слово «персонаж» найбільш нейтральне.
2. Розрізняють позасценічні, запозичені персонажі, антагоністів. Антагоніст – це персонаж, який є ворогом головного героя чи героїв, і поборення якого відіграє помітну, або й провідну роль у сюжеті художнього твору. Здебільшого, антагоністи є негативними персонажами й уособлюють собою ті чи інші вади. Стосовно художніх функцій, виконуваних ними у творі, персонажі поділяються на два різко відмінні типи, перший з яких умовно можна назвати суб'єктом дії, другий – суб'єктом свідомості. Основна функція суб'єкта дії полягає в тому, щоб бути ініціатором дії, носієм певної «зав'язки» або «перешкоди», тобто таких «життєвих» обставин, що мотивують початок і подальший розвиток події, новий оберт подієвого розгортання. Суб'єкт свідомості – це персонаж, основна функція якого полягає в тому, щоб розкривати сутність внутрішнього світу людини, певних типів людської поведінки.
3. Характер у художньому творі – це відображені в світлі авторського ідеалу порівняно сталі властивості й змінні відношення, які утворюють закономірну своєрідну соціально-психологічну єдність, котра формується і вияв¬ляється в зовнішній і внутрішній діяльності людини у найрізноманітніших ситуаціях. Серед основних засобів характеротворення персонажів вчені виділяють портретну характеристику, самохарактеристику, оцінки персонажа іншими дійовими особами, авторське ставлення до героя, діалогічне мовлення, внутрішні монологи, що допомагають реалізувати художній задум автора, та ін. Важливу роль у створенні психологічного портрета літературного героя відіграють різноманітні лінгвостилістичні засоби, наприклад, епітет, метафора, метонімія, оксюморон та інші, які допомагають розкрити сутність героїв, розпізнати їх внутрішній світ та хід думок.
4. Романи І. Багряного слід сприймати як цикл, заснований на глибокій внутрішній єдності. Така внутрішня єдність передусім зумовлена спорідненим типом головного героя, однією з типологічних рис якого і є неприхований автобіографізм. Усі романи письменника детально співвідносяться з певним періодом біографії письменника: перебування на засланні на Далекому Сході в 1933-1937 рр. («Тигролови»); поневіряння по харківських тюрмах у 1938-1940 рр. («Сад Гетсиманський»); життя після звільнення («Маруся Богуславка»); доля цивільної людини в пеклі світової війни (лютий-березень 1943 р. «Людина біжить над прірвою»). Незважаючи на те, що протагоністи цих романів (Григорій Многогрішний, Андрій Чумак, Максим Колот) – є різні персонажі різних романів, читацький інстинкт підказує, що маємо справу з однією й тією ж особою.
5. Більшість дослідників романістики Івана Багряного відзначає, що важливою рисою вільної особистості письменника є усвідомлення свого покликання, а його герої – лідери, провідники мас, «будителі» національного духу. Однак ми поділяємо думки тих науковців, які вважають, що подібний підхід означає особливий статус персонажів, їхнє своєрідне «месіанство». Адже головні герої Багряного служать скоріше взірцями для наслідування. Їхній патріотизм типовий, оскільки вони представники української нації, а отже для них цілком природно поширювати ідеї національного визволення та надихати інших. Особисту волю вони пов’язують із національною свободою свого народу. До речі, саме так кваліфікує своїх героїв і сам автор.
6. Герої всіх творів І. Багряного наділені автором особливою душевною чистотою, чуйністю й вразливістю, романтизмом і навіть сентиментальністю, які проте не заважають їм вистояти в найжахливіших обставинах, у часи розчарування й загибелі найсокровенніших мрій. Вони проходять через найжахливіші випробування, через усі кола Дантового пекла, лише укріплюючи при цьому свій дух. Особливо виразно їх позитивні якості виявляються на тлі їх протиставлення з антагоністами (Медвиним, Соломоном, Нечаєвою та ін.).
7. Символічними образами роману «Тигролови» І. Багряного виступають поїзди: експрес-«дракон» – символ зла, руйнівної жорстокості, репресій, тоталітарної системи; Тихоокеанський експрес № 1 – символ ілюзорного щасливого життя, соціалізму; потяг 97 «Владивосток — Москва» – символ повного зневаження людських прав у суспільстві. Два різні поїзди символізують розподіл населення …на дві частини – одна з них введена у рабство і перебуває за ґратами і колючими дротами, а друга – поки що на волі. Такий розподіл населення – найхарактерніша ознака тоталітарного суспільства.