Зразок роботи
Проголошення незалежності української держави докорінно змінило характер розвитку літературного процесу. Розпочався пошук кардинально нових естетичних засобів моделювання дійсності, сучасніших методів дослідження літературної творчості, а також відбулися спроби вивести мистецтво за межі політичних втручань. Постали ті неоднозначні проблеми, які раніше з певних причин відкрито не розглядалися серед загалу, а саме питання жіночої прози, масової літератури та їх право стати повноцінною, досліджуваною частиною літературного процесу. Ми звикли до поділу художніх текстів за жанрово-стильовими та ідейно-тематичними ознаками, проте, сучасні вчені доводять, що існувало і буде існувати поняття ґендеру. Протягом століть ми аналізуємо та вивчаємо класичну, так звану елітарну літературу, але нехтуємо книгами для масового читача. Серед жінок-класиків української літератури можна назвати Наталію Кобринську, Лесю Українку, Марка Вовчка, Ольгу Кобилянську, Ганну Барвінок, Уляну Кравченко, Любов Яновську, Зинаїду Тулуб, Ірину Вільде, Оксану Іваненко та ін. На цьому тлі постає дуже помітним явище справжнього кількісного «вибуху» обсягів літературно-художньої продукції авторів-жінок, яким є період з моменту проголошення незалежності України і до сучасності. З’явилося, зокрема, багато нових імен, надзвичайно строкатий вигляд мають ідейна, тематична, проблематична, жанрова, дискурсивна основи текстів. Серед них помітними є такі постаті: Ольга Слоньовська, Оксана Кузів, Марія Дзюба, Марія Ткачівська, Марія Матіос, Наталка Сняданко, Оксана Забужко, Ірен Роздобудько. Уже з цього переліку видно, що жіноча проза є явищем, яке виникало в різні епохи та бере свій початок з XIX ст., але не має єдиної дискурсивної ознаки, адже в означеному списку вони творили у різноманітних жанрах: від новели до соціально-психологічних романів. Далеко не всі з цих авторок надавали перевагу зображенню саме жіночих переживань, не всі ставили в центр художнього мікрокосму своїх творів жінку-героїню, і невеликий відсоток здобув звання класика української літератури. На сьогодні існує небагато наукових праць, які стосуються творчості українського жіноцтва. Серед них визначальними є такі дослідження: «Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму» Віри Агеєвої [2], «Психоаналіз і літературознавство» [24] та «Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків» Нілли Зборовської [27], а також «Дискурс українського модернізму» Соломії Павличко [44]. Що стосується жіночої прози Прикарпаття, то ґрунтовних праць досі не існує. На нашу думку, це насамперед пов’язано з великою кількістю текстів, що зумовлено постмодерною епохою «без взірця», що в свою чергу збільшує можливості проявити себе, реалізувати творчі потенції. Зокрема, не досліджена творчість таких сучасних письменниць як: Марія Дзюба, Ольга Слоньовська та Оксана Кузів. Поодинокі критично-оглядові публікації, рецензії, відгуки, як правило, висвітлюють окремий аспект твору. До цього часу не проведено відносно повного аналізу творчості письменниць, не узагальнено і не систематизовано їх доробок, не охарактеризовано художню своєрідність, а саме: нові аспекти проблематики; жанровостильові, образно-наративні концепти, диктовані вимогами доби, які зумовлені природою жіночого світосприйняття. Йдеться й про дослідження прозового дискурсу письменниць, що допоможе краще усвідомити сучасний літературний процес Прикарпаття. Саме цим і зумовлена актуальність дослідження.
Магістр