ВИКОРИСТАННЯ КАЗОК В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО ЯК ЗАСОБУ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ (ID:294691)

ВСТУП Актуальність дослідження. Одним із головних завдань дошкільної освіти є формування ціннісних орієнтирів у духовному світі людини. Відносно до теорії та практики виховання у дітей таку діяльність важливо розпочинати саме у закладі дошкільної освіти, де створюються виховання якостей гуманізму, творця, патріота. На забезпечення зазначеного процесу зорієнтовані державні освітні документи: закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр., Національна доктрина розвитку освіти в Україні та ін. Актуальність його творчої спадщини полягає в тому, що вперше в історії педагогіки В.О. Сухомлинський цілеспрямовано звернувся до ідеї розвитку емоційної сфери дитини, зокрема, такого її ключового компонента, як моральні почуття, і зробив це основою своєї гуманістичної системи виховання. Тим самим, працюючи в 1950-1960-і рр., він передбачив провідні напрямки розвитку сучасної педагогіки, з її орієнтацією на загальнолюдські моральні цінності, гуманізацію виховання, спрямованість до мотиваційно-вольової сфери дитини у виховному процесі. Теоретико-методологічною основою дослідження виступають теоретичні дослідження щодо впливу творів В.О. Сухомлинського на дітей старшого дошкільного віку та виховання в них ціннісних орієнтацій. Національні духовно-моральні принципи також відображені в працях українських науковців: Л. Виготський, С. Русова, І. Бех, О. Кононко, C. Кулачківська, С. Ладивір, А. Петровський, Т. Піроженко, Г. Провозюк, О.В. Бондаревська , B.C. Біблер, К.М. Вентцель, Д. Фельдштейн, О. С. Березюк, Г. П. Васяновича, О. В. Вознюка, О. А. Дубасенюк, І. А. Зязюна, В. Г. Кременя, М. Г. Стельмахович та ін. Діяльність В. О. Сухомлинського в царині казки визначається оригінальністю, самобутністю, особливим підходом. На цьому наголошують, аналізуючи творчий доробок педагога, Ю.Громико, В.Давидов, Д.Ельконін, В.Кремень, та В.Кудрявцев. Мета дослідження: теоретично обгрунтувати й експериментально перевірити використання казок В. О. Сухомлинського як засіб морального виховання дітей старшого дошкільного віку. Відповідно до мети виділяємо такі завдання: 1. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній літературі; 2. Охарактеризувати практичне значення казок В.О. Сухомлинського на формування загальнолюдських цінностей у дітей 6-7-річного віку; 3. Виділити концептуальні підходи щодо формування у старших дошкільників ціннісних орієнтацій за допомогою казок Сухомлинського; 4. Визначити значення впровадження в навчально-виховний процес ЗДО казок В. О. Сухомлинського гуманістичного змісту. Об’єкт дослідження – казки В.О. Сухомлинського для дітей старшого дошкільного віку. Предмет дослідження – зміст казок В.О. Сухомлинського у моральному вихованні дітей старшого дошкільного віку. Методи дослідження: а) теоретичні: • вивчення та аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми морального виховання і формування культури поведінки дітей старшого дошкільного віку; б) емпіричні: • педагогічне спостереження; • педагогічний експеримент; • бесіда; • порівняння для здобуття інформації про вплив казок до та після експеременту. Наукова новизна полягає в тому, що вперше визначено й узагальнено педагогічний ресурс казкотворчої спадщини В. О. Сухомлинського в контексті виховання в старших дошкільників ціннісних орієнтацій та розкрито особливості її використання у навчально-виховному процесі; визначено роль цінностей, специфіку ціннісних орієнтацій у казках; з’ясовано місце казок у творчій спадщині педагога та їх роль у процесі виховання старших дошкільників; окреслено шляхи перспективного використання казок у процесі виховання ціннісних орієнтацій у дітей 5-6-річного віку. Теоретичним значенням дослідження виступають теоретичні дослідження щодо значення творів В.О. Сухомлинського на моральне виховання дітей дошкільного віку та виховання в них ціннісних орієнтацій. Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані під час різних форм роботи з дітьми різного дошкільного віку та на заняттях у ЗДО. Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загального висновку, списку використаних джерел і додатків (81 позиції, з них 1 – іноземною мовою) і містить 3 діаграми, 6 додатків. Загальний обсяг магістерської роботи – 116 сторінок. Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження особливостей морального виховання у педагогічній спадщині В. Сухомлинського 1.1 Науково-теоретичний потенціал сутності морального виховання Ознаки особистісно-зорієнтованого виховання найбільшою мірою виявляються в його порівнянні з традиційним. Специфіка освітнього процесу в навчальному закладі виявляється в тому, що воно хоча й було за радянських часів соціокритичним, однак це не означає, що в цій моделі абсолютно не бралися до уваги індивідуальні запити і потреби дітей, але вони заохочувалися і задовольнялися лише у разі відповідності із загальнодержавними інтересами. Основним показником якості виховання прийнято вважати політичну орієнтацію людини, її лояльність, а не індивідуальні особливості розвитку. В період функціонування соціократичної школи виникали і розвивалися, маючи досить великий вплив на масову практику, осередки гуманістичної педагогічної культури. А саме йдеться про знаменитого педагога-гуманіста В.О.Сухомлинського. Він вважав, що виховання — це творення щастя кожного вихованця. «Виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної із тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як алмаз шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, тільки її неповторну грань — у цьому полягає мистецтво виховання» [42, с. 388]. Сучасне суспільство, вихованість особистості оцінюють за певними характеристиками і властивостями (залежно від їх цінності). А саме це визначення рівня володіння нормами і правилами поведінки, що традиційно склалися. У народних оцінках вихованість передусім оцінюється гуманізмом, у вигляді добрих справ та вчинків. Отже, завданням морального - це виховання доброти, чуйності, готовності прийти на допомогу будь-якій людині у біді, уміння співчувати, виховувати внутрішню потребу жити та діяти за принципами загальнолюдської моралі. Під «мораллю» розуміють систему правил, ідей, норм поведінки та діяльності, які регулюють справедливі стосунки між людьми у певній життєвій ситуації. Цікаво, що певні ідеали та закони моралі виникають і живуть століттями в кожного народу, в кожному регіоні. Саме в правилах та нормах поведінки вони конкретизуються, а у стосунках певним чином вдосконалюються. Беручи до уваги індивідуальність кожного і кожної спільності людей, норми і правила розробити неможливо. Саме принципи, закони, загальні правила виступають головними у взаєминах людей. Період дошкільного дитинства являється основним в формуванні основ моральної поведінки, як етап сенситивності розвитку багатьох сфер і формування основ особистості. Перші моральні уявлення та норми поведінки, що дитина отримує як стихійний моральний досвід, повинні стати, як вказував В.О.Сухомлинський, із «натуральних» «культурними», тобто систематизуватися у вищі психологічні функції і стати своєрідним фундаментом для створення нових способів поведінки, правил і норм [16, с. 359]. Сутність моральних явищ можна побачити через поступове проникнення у їх сутність. Діти спочатку починають їх розуміти на емоційному рівні («добре», «погано»), згодом поетапно починають усвідомлювати, чим відрізняється той чи інший вчинок, чим він зумовлені. Деякі діти опановують глибину моральних ситуацій швидше, інші – повільніше. Це природно. Тобто, моральне виховання не є простим, і це обумовлюється специфікою психічного розвитку зростаючої особистості дитини дошкільного віку. Важливо, щоб у дітей накопичувалися моральні поняття і уявлення про моральні норми, які вони продукуватимуть у власній поведінці і ставленні до навколишніх. Дорослі активно намагаються щонайшвидше і правильно виховати дитину, накладаючи вето (заборони), не даючи їй при цьому права вибору, наказуючи: «Роби так, а не інакше». Саме так вони спонукають дітей до гуманних вчинків, або навпаки – до егоїзму. Цікаво, що не тільки батьків але й педагогів тривожить те як треба правильно робити, щоб виховати моральну особистість, як спонукати до дотримування моральних норм, як показати їх значення, коли слід починати цей процес та ін. «У чому полягає мистецтво виховання дитини нашого часу без крику, запотиличників і покарань?» – це по суті культивування у дітей моральних суджень, формування саморегуляції поведінки згідно з прийнятими нормами та правилами, які в подальшому стануть внутрішніми орієнтирами, виникнення емпатійного ставлення до інших людей, становлення моральної свідомості й самосвідомості, формування моральних почуттів та ін. Ось чому першочергове завдання дошкільної освіти, що вказано в Базовому компоненті, є «надання пріоритету соціально-моральному розвитку особистості, формування у дітей уміння узгоджувати особисті інтереси з колективними» [7, с. 5]. Моральне виховання (акцентуємо саме на ньому, оскільки у дошкільників розмежування соціальних і моральних норм доволі «розмите») можна побачити в усіх освітніх лініях інваріантної складової: • «Особистість дитини» – формування моральних почуттів і емоцій, самостановлення і самосвідомості, що позитивно впливає на формування адекватної особистісно-оцінної компетенції; • «Дитина в соціумі» – створення доброзичливого ставлення до дітей і дорослих, що стимулює умови успішної соціально-комунікативної компетенції; • «Дитина в природному довкіллі» – формування ціннісного ставлення до природи (мораль екології), для формування природничо-екологічної компетенції; • «Дитина в світі культури» – спонукати до бережного поводження з предметним і художнім світом, що формує предметно-практичну і художньо-продуктивну компетенцію. Як підкреслював Ж.-Ж. Руссо: «Дитину виховують люди, природа, речі» [86, c. 40]; • «Гра дитини» – як провідний вид діяльності, під час якого «відпрацьовуються» уявлення про моральні норми, через ігровий персонаж передається ставлення, що фіксується діями і вчинками; • «Мовлення дитини» – «мораль у словах», що сприяє формуванню комунікативної компетенції. Найбільше воно показане і в інших чинних програм виховання, навчання і розвитку дітей дошкільного віку, які в різному обсязі виділяють завдання в аспекті їх морального зростання: «…створення умов для оволодіння дітьми морально-етичними нормами та умінням вирішувати конфлікти задля попередження ускладнень, формування потреби і звички діяти за законами добра, честі й справедливості, спонукати до лідерства, але, у разі необхідності, – старанним виконавцем; здатності захищати свої права, водночас, якщо це необхідно, – поступатися своїми вигодами» [19, с. 17]. Саме С. Русова вказувала, що останнє є процесом цілеспрямованого формування в дітей моральної свідомості й відповідної поведінки, а тому і «вироблення характеру», що передбачає таку ціль: «бути добрим, чесним не лише прилюдно, поверхово, а бути наскрізь пройнятим своєю правдою і здійсняти її активно в житті. Ось куди маємо прямувати з першого часу дошкільного виховання» [50, с. 142]. Вище сказане ще раз засвідчує, що моральне виховання не може бути відділеним від виховного процесу загалом. Цікаво що в теперішній час саме моральне виховання проходить червоною ниткою в усіх регулюючих документах дошкільної освіти, як одне з основоположних у розвитку і становленні особистості дитини дошкільного віку. Воно проводиться в різних видах дитячої діяльності, є в усіх формах організації дітей, а тому фактично його нереально виокремити від інших виховних впливів. Задоволення сучасних вимог які стосуються становлення особистості не може бути реалізовано лише таким способом, оскільки акценти ставляться на формуванні усвідомленості значення моралі, її прийняття у внутрішній план і відповідне презентування у словах, діях і поведінці через розвиток моральної самосвідомості. Ось чому варто підійти дещо по-іншому до морального виховання, познайомитись з його базовими основами, і відповідно до цього розробити методичний інструментарій який забезпечував би і психолого-педагогічний супровід. Цікавими є погляди стосовно розвитку особистості таких науковців як І. Бех, О. Кононко, C. Кулачківська, С. Ладивір, А. Петровський, Т. Піроженко, Г. Провозюк .[8, с.440; 30, с. 7; 34, с. 91; 36, с. 112; 43, с. 30; 44, с.19; 46, с. 50]. Кожен віковий етап характеризується тим що, особистість має такі фази розвитку: адаптація (переважає в дитинстві), індивідуалізація, інтеграція. У період дошкільного дитинства перехід на новий етап розвитку особистості дитини детермінований цілою низкою зовнішніх соціальних причин. Якщо фаза інтеграції на етапі раннього дитинства не була провальною (дитина не навчилася керувати власною поведінкою, зважати на думку оточуючих, підкорятися вимогам дорослих, пред’являти їм реалістичні запити і т. д.), то виникають умови для кризи розвитку особистості – адаптація до умов закладу дошкільної освіти виявляється ускладненою. Включення в групу ровесників і довіра до вихователя (нарівні з батьками) вимагає нового рівня розвитку особистості дитини. Впродовж дошкільного періоду, фази розвитку особистості проходять: • адаптацію – оволодіння нормами поведінки в умовах взаємодії з іншими, яка схвалюється батьками та вихователями; • індивідуалізацію – намагання дошкільника знайти в собі щось унікальне, що відрізняло б її від інших дітей (позитивне – в різних видах самостійної діяльності, негативне – у витівках та примхах), але з обов’язковим орієнтуванням на оцінку дорослого (В. Кузьменко [33, с. 58]); • інтеграцію – гармонізація неусвідомлюваного дошкільником прагнення показати своїми діями свою неповторність і готовність дорослих прийняти в ньому тільки те, що відповідає суспільно обумовленим нормам і одним із найважливіших для них завдань у забезпеченні дитині успішного переходу на новий етап розвитку особистості. Беручи до уваги вище сказані фази варто виділити чинники морального виховання, що сприяють розвитку особистості дошкільника: • зовнішні – коли соціальні умови змінені (збільшення вимог дорослим, збільшення кола спілкування, спільна діяльність з однолітками і т. д.); • внутрішні – коли соціальна ситуація для дитини має важливість. Розвиток особистості дитини дошкільного віку здійснюється під впливом: • дорослих (передусім, батьків і вихователів закладу дошкільної освіти). Першочерговим завданням є організація засвоєння дітьми моральних норм, моделювання моральних ситуацій, що привчають до дотримання правил поведінки, позитивно впливають на вироблення звичок поведінки, позитивного емоційного ставлення до цих норм і формуванню внутрішньої позиції дошкільника. • однолітків. Провідні шляхи впливу: 1) спонукати до застосування на практиці норм поведінки, що засвоюються, стосовно інших людей, формування необхідності застосовувати ці норми і правила до різноманітних конкретних ситуацій (є потреба у спілкуванні з однолітками → є необхідність застосовувати правила поведінки); 2) знаходження спільних інтересів та одної думки серед однолітків. Спільні ігри, спілкування, бесіди у групі сприяють виникненню роздумів про їхню моральність. Діти розмірковують про дії у діяльності за їх наслідками, а не за намірами. Це позитивно впливає на моральний розвиток і поповнює моральний досвід. Засобами впливу можуть виступати: • зразки та правила поведінки (наслідування вчинків і взаємин дорослих, позитивно оцінюваних дій однолітків, персонажів дитячої художньої літератури); • спілкування і спільна діяльність, які дають можливість вправляти дітей у моральних вчинках і сприяють виробленню спільної думки в рамках дитячого угруповання. Важливо пам’ятати не тільки педагогам, але й батькам, що саме твори Василя Олександровича Сухомлинського (казки, легенди, оповідання) являють собою багатющий матеріал, що подає дітям загальнолюдські цінності й високу мораль не у вигляді сухих і нудних повчань та наказів, що зазвичай викликають у дітей природне прагнення чинити навпаки, а в такій словесно-емоційній формі, яка не замітно схиляє дітей до самостійного висновку: чому так важливо поводитись гарно, чому саме позитивні вчинки сприяють справжній радості та задоволенню [79, с.170]. В.О.Сухомлинського вважають найвідомішим сучасним педагогом-гуманістом. Він вважав, що кожна дитина цілком особлива, саме вона – це цілий унікальний світ – Особистість. Морально-етичному вихованню присвячені численні статі, оповідання, книги. Що стосується особистісно зорієнтованих педагогічних технологій, то базою розвитку, як зазначала О.В. Бондаревська, являється діалогічна концепція культури Бахтіна — Біблера, в якій чітко описана ідея все загальності діалогу як фундамент свідомості людини [13, с. 12]. «Діалогічні відносини — в більшій мірі універсальне явище, що пронизує людську мову, всі відносини і прояви життя людини, взагалі все, що має сенс і значення. Де починається свідомість, там має місце діалог» [10, с. 56]. У традиційних системах освіти, основою педагогічної технології, виступає роз’яснення, а особистісно зорієнтованого виховання — розуміння і взаєморозуміння. У своїх працях B.C. Біблер вказує, що ці два феномени , що в першому випадку головною є лише одна свідомість, один суб’єкт, форма мовлення — в основному монолог; у другому — два суб’єкти, дві свідомості, взаєморозуміння, діалог. К.М. Вентцель, беручи до уваги роботи педагога у «Будинку вільної дитини» вказував що основа морального виховання (за умов переважання особистісно зорієнтованого виховання) залежить від позиції педагога й дитини . Він запевняв що, педагог не повинен ставити себе вище за дітей, повчати, а навпаки схиляв дітей щоб вони запитували, говорили більше самостійно. «Важливо, щоб діти весь час були активними, а не «мучениками науки», — тоді процес моральної освіти значно виграє» [7, с. 96]. В плані технології особистісно зорієнтованої педагогіки важливо представлена сутнісна характеристика основного методу, який виділяв Вентцель для виховання вільної людини: «Цей метод повинен бути методом вивільнення в дитини творчих сил, шляхом пробудження і підтримки в нього прагнення до пошуків, творчості, само вдосконалення, методом приведення дитини до стану найбільшої активності» [15, с. 96]. За В. Нестеренком повний образ періоду дитинства випливає із трьох взаємопов’язаних частин: 1) дитинство — це ставлення до світу по дитячому, а саме яскравість, безпосередність, емоційність. Дитина в цей час «відкрита для смислоосягнення й смислоутворення» [39, с. 66]; 2) дитинство - це початок нових відкриттів, оскільки дитина перш за все дослідник, що відкриває для себе світ, і всі події унікальні. Саме звідси беруться незабутні враження, які залишаються на все життя людини; 3) дитинство — як форма авансування суто людського ставлення до світу (відкритість, відвертість, довіра, неупередженість). Дану позицію можна відзначити не реалістичністю. «Не практична дитяча довіра являє собою постійний потенціал моральності й людяності та їх своєрідний «гормон зростання» [39, с. 67]. У багатьох наукових працях сучасних вчених представлений соціально-педагогічний підхід до педагогіки з дошкільнятами. На сьогоднішній день наукова думка України пропонує педагогіку і психологію життєдіяльності, яка наголошує: «Ставтесь до дитинства серйозно! У житті немає чернеток і пауз, немає підготовчих періодів. У кожний конкретний момент свого життя дитина або реалізує, стверджує, або заперечує сама себе!» [49, с. 125] розкрита субстанційна сутність Дитинства» [85, с. 16]. У своїй професійній діяльності соціальні педагоги розглядають дитинство з точки зору ставлення світу дорослих до дитини та місця самого дитинства у цьому світі. Дитинство, як феномен, соціального світу, Д.Фельдштейн вбачає у ньому носія майбутнього. Д.Фельдштейн спробував розкрити зміст і структуру процесу соціально-педагогічної роботи з дітьми, виділити найсуттєвіші характеристики дитинства. Ось чому соціальний педагог мусить розуміти, що дитинство являє собою об’єктивно необхідний стан у системі суспільства, процес становлення молодого покоління, а, тому, підготовки до відтворення майбутнього суспільства; за змістовим визначенням, а ще, це систематичний процес фізичного росту, збагачення фізичних новоутворень, оволодіння соціального простору, рефлексії на всі відносини в даному просторі, виокремлення в ньому себе, власної самоорганізації, яка проходить через спілкування дитини із дорослими та іншими дітьми (молодшими, однолітками, старшими), що постійно набуває розширення, а з часом і удосконалення, з дорослим співтовариством у цілому; дитинство являється формою прояву, певного стану соціального розвитку, коли біологічні фактори пов’язані з віковими змінами дитини, і активно проявляють свої дії, «під упорядковуючись», але, все більше регулюючій і визначальній дії соціального [85, с. 18]. Ю.Громико, В.Давидов, Д.Ельконін, В.Кременя, В.Кудрявцев вказували що, дитинство – це складне та багатогранне соціокультурне явище, глобальний культурно-історичний феномен. У психологічній літературі вказано що, дитинство має конкретно-історичну специфіку. Література ніби доказує думку дорослих, і це перемога, бо «в дитині нарешті визнана, так би мовити «історична фігура». [32 с. 76]. 1.2 Адаптація творчого доробку В.О. Сухомлинського у вихованні загальнолюдських цінностей засобами казки у дітей старшого дошкільного віку Закон України «Про освіту» вказує , що головною метою виступає саме всесторонній розвиток дитини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток талантів, індивідуальних розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, становлення громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого й культурного потенціалу держави. Схожі завдання передбачені і в Законі України «Про загальну середню освіту», а саме: інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості як первинний елемент для освіти і трудової діяльності для подальшого життя. Національна доктрина розвитку освіти вказує напрямки державної політики щодо розвитку освіти, а саме особистісна орієнтація освіти, впровадження здорового способу життя, формування національних і загальнолюдських цінностей. Цікаво і те, що споріднені цілі й завдання освіти розкривав та реалізовував В.О. Сухомлинський ще у 50-60-х роках минулого століття. У педагогічній літературі вказано, що казка є одним з важливих засобів виховання морально-етичних якостей старших дошкільників. Використовуючи на заняттях казки, вихователь створює на занятті атмосферу, що сприяє сприйняттю та інтерпретації дошкільниками навчального матеріалу. Читаючи дітям казку, педагог ніби допомагає зрозуміти основні морально-етичні критерії та значення морально-етичних якостей. Казки створені В.О. Сухомлинським пронизані глибоким змістом і філософією, що активно впливають на інтелектуальну, емоційну та моральну сфери дитини і спрямовані на формування повноцінної особистості, що здатна діяти згідно загальнолюдських норм. Ось чому, казки являються невід’ємною і обов’язковою складовою в освітнього процесу в старших групах, і сприяє формування їхніх морально-етичних якостей. Творчість В. О. Сухомлинського, в світі казок, підштовхує до глибокого і широкого дослідження науковцями, практиками педагогічної ланки, втім, широким загалом не тільки педагогам, але й усієї освітньої спільноти [38, c. 19]. У процесі аналізу спадщини В. О. Сухомлинського ми визначили зміст категорій добра і зла, освітлених у працях відомого педагога й ученого, та виокремити основу впливу гуманістичних засад на формування свідомості дітей старшого дошкільного віку [41, с. 10]. Педагог В.О. Сухомлинський наполягав на тому, що казки, можуть яскраво оволодіти почуттями дитини, розвинути її мовлення, естетичні смаки. «Казка – виключно сильне емоційне джерело пробудження думки. Завдяки творенню казки пізнаються найтонші відтінки слова, і слово стає духовним багатством дитини» [65, с.38]. Цікаво що, навіть назви праць Василя Сухомлинського, а саме: «Серце віддаю дітям», «Шлях до серця дитини», «Духовний світ дитина», «Людна – найвища цінність», «Моральні цінності сім’ї», «Людина неповторна», «На нашій совісті людина», «Як виховати справжню людину», «Моральні заповіді дитинства і юності», «Обережно: дитина!», «Щоб душа не була пустою» та ін. пронизані гуманістичною, духовною, моральною, етичною спрямованістю. Книга В.О.Сухомлинського «Як виховати справжню людину» над якою він працював з 1967 по 1970 рік дістала високу оцінку під час обговорення (вже після смерті Василя Олександровича) в царині морального виховання старших дошкільників Науково-дослідного інституту загальних проблем виховання Академії педагогічних наук. Саме казку вважають одним з найпростіших літературних жанрів для розуміння та сприйняття дітьми, оскільки в ній досить зрозуміло виділяються межі між добром та злом, яскраво висвітлені особистісні якості кожного героя. У процесі вивченням проблеми морально-етичного виховання дитини, В.О. Сухомлинський створив низку казок, що спрямовані на виховання морально-етичних якостей. Отже доречним є розглянути роль його казок в системі виховання морально-етичних якостей старших дошкільників. Василь Сухомлинський підкреслював що звичайні словами не можливо передати через літературний творі, у першу чергу, через казку. За допомогою казок і легенд передається нам інформація про завуальовані причини подій, про їх виховний вплив. Саме казка несе в собі перші знання про життя навколишнього світу, про межі між добром і злом, навчає життєвих правил. «Казка – це зернина, з якої проростає паросток емоційних станів і ситуацій» [81, с. 515]. Казки являються специфічними прийомами повчання. Оскільки вони несуть в собі створені народом виховні кодекси, що впливають на дитячу психіку і свідомість. Досить часто повчання в них носить прихований характер. В казках присутні образи, символи, які подобаються дитині, і при знайомстві з ними вона непомітно для себе засвоює важливу гендерну інформацію. Звертаючись до казки, Василь Олександрович стверджував: «Чим більше я працюю, тим більше переконуюся в тому, яку важливу роль відіграє казка в духовному розвитку дитини» [21, с. 36]. Казка – це своєрідна зернина, з якої проростає паросток емоційних станів і ситуацій, – зазначав педагог. Цінність казок і легенд в тому що, діти отримують знання про те, що можна стати добрим, щирим, чуйними, люблячими, як стати чоловіком чи жінкою, матір’ю чи батьком. «Я розповідаю казки, – писав В. О. Сухомлинський. Вони творяться тут же. Кожен із нас – і я, і діти – стає в ці чудові години поетом. Коли в мене не вистачає яскравого, потрібного слова, діти допомагають мені. Ми склали тисячі казок. Наша творчість не є чимось винятковим і надзвичайним. Вона доступна кожному вихователеві й дитині. Бо кожна дитина – поет, бо вихователю треба вміти ввести її у світ творчості. Діти приходять у світ казки. У ці прекрасні літні вечори ми стаємо поетами – складаємо казки. Усе, що ми бачимо, здається нам у ці дивовижні години казкою. Дитячий заклад під Блакитним Небом – це джерело живої думки й слова, до якого я щодня приводжу вас, щоб ви стали людьми великої душі, розумними й сердечними, мудрими мислителями… Казка – дитинство думки. Вона робить світ дитини яскравим і цікавим» [57, с. 21]. Казка являється особливим інформаційним форматом, ніби послання, у якому заховано життєво важливу інформацію. Найцінніша інформація поступає у підсвідомість особистості й починає відігравати значну участь у житті, створюючи систему цінностей які в подальшому впливають на людську поведінку [23, с. 7]. Казки, ніби ознайомлюють з життям зокрема його сферах таких як: біологічній, психологічній, соціальній, духовій та ін. Вони скеровують мисленнєві процеси, здійснюють вплив на стосунки і рішення, які людина приймає. Цікавою вважається думка про те що казка являються своєрідною виховною системою, яка спрямована на гармонізацію людини, на формування у неї усвідомленого сприйняття подій життя, а також життєстійкості та успішності в соціальних відносинах. Педагоги, розказують цікаві історії дітям, для того щоб підтримати їх і скерувати на життєвій дорозі. З казок, притч, легенд діти отримають початкові відомості і знання про закони життя. Інформування відбувається в метафоричній формі що спонукає дитину до роздумів, підштовхує до ряду питань, пошук відповідей на які стимулює і розвиває особистість. Вони несуть у собі знання про те, як влаштований світ, що відбувається з людиною в різні періоди її життя, які етапи в процесі самореалізації проходить чоловік, а які жінка, як завоювати й зберегти дружбу й любов, як будувати стосунки з батьками й дітьми і т.п. [23, с. 9]. В біографії В.Сухомлинського можна знайти близько 2000 казок та оповідань, в яких описується різні сторони життя людини. Педагогом були створені збірки казок, притч, оповідань для дітей «Блакитні журавлі», «Казки школи під голубим небом», «Чиста криниця», «Вічна тополя», «Хрестоматія з етики» [60; 61; 83; 58]. Через казку відбувається звернення до внутрішнього – ідеального – світу людини, усвідомлення власних емоцій та почуттів. Позбавлення оцінного ставлення дорослим, близькість казки до щиросердечної діяльності дитини й інші фактори сприяють максимальній проекції особистості. Цінність казок Василя Сухомлинського в тому що їхні герої досить зрозумілі дітям, а сюжети легко сприймаються. А це дає можливість зосереджувати увагу дітей на тих ситуаціях морального вибору, які присутні у кожній казці. Посилює вплив казок великого педагога саме художність, емоційна своєрідність творів, поглиблене знання народного побуту, звичаїв, українського фольклору. Василь Сухомлинський у своїх творах переводив соціальну дійсність у реальність внутрішніх переживань. Суть цього феномену – унікальна робота з використання механізму інтроєкції – процесу перетворення зовнішніх вражень у внутрішні образи, переживання, які супроводжуються появою яскравих метафор і сюжетних комбінацій. За допомогою інтроєкції індивід включає у свій емоційній світ (психіку) сприйняті ним фрагменти зовнішнього світу (образи, погляди, мотиви, установки інших людей і ін.), що він уже не розрізняє власні і невласні уявлення і фантазії.