Релігійні мотиви Тараса Шевченка (ID:352523)

Вступ Він був сином мужика, а став володарем у царстві духу… Іван Франко Тарас Шевченко стоїть біля витоків української літератури як якісно нової формації. Кобзар увійшов в літературу як поет, художник, основоположник сучасної української мови. Глибоко віруюча людина, Тарас Шевченко не був релігійним фанатиком. Бог в душі, серці – його ідеали. Твори поета часто сприймаються як атеїстичні. Проте Шевченка слід читати не очима, а душею. Фарисейство, тобто підміна суті зовнішньою обрядовістю, було ненависним Шевченкові, бо сам він жив духом, духом же і творив. Його вірші, їхня сила й кришталева щирість, одвертість, геніальна простота і довершеність свідчать про це. Адже геніальність— це печать Божого благословення на людині. Устами генія, незаплямованими житейською марнотою, як устами малої дитини, ще не торкнутими гіркотою земного життя, говорить істина. Без Божого благословення і Духу людина не може творити, адже сама творчість — це Бог. Усе, що написано сильно і талановито, написано, безпечно, під натхненням, що сходить на людину згори. У такому стані людина стає посередником між Небом і Землею. Так творили біблійні пророки, так творить кожна геніальна людина. Тому хай не дивує нас пророчий дар Тараса — це закономірність для генія, а не сліпа випадковість чи збіг. Найкращою відповіддю на звинувачення Т. Шевченка в атеїзмі можуть бути його слова з «Псалмів Давидових»: «Пребезумний в серці скаже, що Бога немає». У даному дослідженні ставиться мета з позиції комплексного підходу до оцінок історико-культурних процесів в Україні, з урахуванням сучасних досягнень у галузі історичної науки, літератури, мовознавства дослідити релігійні мотиви у творчому доробку Тараса Шевченка та форми самовираження письменника. Реалізація зазначеної мети передбачає розв’язання таких завдань: • з'ясувати світоглядні домінанти Тараса Шевченка; • розкрити коло художньо освоєних письменником проблем та ідейно-естетичних концептів його творчості; • дослідити специфіку жанрових форм і композиційних структур митця; • розглянути вектори творчості поата, виокремити напрями стилістики творів; • виявити найпоказовіші риси образної системи, особливості моделювання конфліктів, прийоми сюжетотворення та засоби характерів; • окреслити основні стильові прийоми та їх художню функціональність у творах; • адекватно ідентифікувати місце митця у процесі розвитку української літератури. Об'єктом дослідження є творчий доробок Тараса Шевченка. За предметом дослідження існують проблемна сфера, естетична природа, жанрово-стильова специфіка поезії митця, твори новаторські в дослідницькому аспекті, що вкладаються в художню систему творчості Тараса Шевченка. Методи дослідження: • біографічні; • порівняльно-історичні: • генетико-типологічні; • системно-естетичні; • компаративістські; • описові. Актуальність дослідження полягає у системному аналізі релігійних мотивів творчості геніального поета Тараса Шевченка як вираження думки мислителя, звернення до творчих та естетичних ідеалів митця на сучасному нестійкому етапі розвитку релігійної думки. Розділ І. Релігійні мотиви в українській літературі як душевний діалог з вищою сутністю Рано чи пізно кожен митець приходить до питань суті життя, визначення пріоритетів буття. В такому випадку майже всі знаходять духовний прилисток в релігії. Для української літератури характерним є звернення до Біблії, як духовного маніфесту, та Бога загалом, як вищого покровителя. В добу існування Київської Русі суспільство загалом і письменний загал зокрема були глибоко віруючими людьми, це виражалося у творчості тогочасних книжників. Іларіон використовує Біблійні мотиви, В. Мономах зсилається на віру як вищу силу над людиною, подає міркування щодо страшного суду та смиренного життя. ХVІ століття сало дискусійним етапом як у літературі, так і в релігійному плані. Таким чином виникає літературна дискусія на тему приналежності до католицької чи християнської церкви. Така ситуація презентує нам твори М. Смотрицького, І. Вишенського, Х. Філалета, С.Зизанія та інших. Письменники не лише використовують релігію як потужний матеріал своїх творів, а й формують у літературі якісно новий жанр полемічного письменства. Наступні покоління використовують релігію як спосіб самопізнання. Леся Українка, Іван Франко, Василь Стус знаходили себе у гармонії з зовнішнім світом та зверталися до Бога у скрутну хвилину. Кінець ХІХ - початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури. Розділ ІІ. Тарас Шевченко. Релігія як духовне збагачення. 2.1. Шлях Шевченка до Бога Тарас Шевченко в своєму житті переважно контактував з представниками араамістичних релігій - передусім християнами та іудеями. Перебуваючи на засланні й повертаючись звідти Волгою, мав можливість спілкування з мусульманами. Був ознайомлений не лише з релігійною літературою (переважно християнською), а й читав роботи, які надавали йому різноманітну релігієзнавчу інформацію, зокрема, з історії християнства, а також про вірування народів стародавнього світу (єгиптян, античних греків і римлян). Дещо читав він про іудаїзм та мусульманство. У Шевченка зустрічаємо певні уявлення про східні світоглядні системи. Однак ці уявлення грунтувалися на загалом тенденційній щодо Сходу прохристиянській євроцентричній літературі. Тому проблему релігійності Шевченка варто трактувати переважно як його ставлення до авраамістичних релігій, розуміння та осмислення ним їхньої природи й віровчень, а також вироблення поетом на основі певних концептів та стереотипів (переважно християнських) власних релігійних поглядів. Формування релігійності Шевченка визначалося кількома чинниками. Першим серед них була традиційна українська селянська релігійність, яка мала в своїй основі чимало давніх праслов’янських вірувань. Саме з цим типом “природної” релігійності Шевченко познайомився найраніше. Про визначальну роль “українського релігійного світогляду” в творчості поета вів мову Є.Маланюк (Маланюк Є. Книга спостережень. - К., 1995. - С.62) Вартими уваги в цьому плані є міркування С.Балея. Він вважав: якщо під релігійністю розуміти не догматизовану християнську віру, а “високо розвинуту спосібність до дізнання космічних почувань”, то “Шевченка безперечно треба би зачислити до ряду релігійних людей”. На думку цього філософа й психолога, “в Шевченка була жива потреба вживати ся в безмір вселенної, що давала йому хвилї космічного упоєння” (Балей С. Зібрання праць у п’яти томах. - Львів-Одеса, 2002. - Т.І. - С.206). Але це “дізнання космічних почувань”, “вживання в безмір вселенної” якраз є важливим елементом “природних” архаїчних релігій. 2.2. Духовний діалог Шевченка Спроби дати відносно незаангажований аналіз релігійності Шевченка, де би розглядалися різні аспекти його творчості, зустрічаємо в М.Драгоманова, І.Франка, С.Балея, Д.Чижевського, із сучасних дослідників - Д.Грабовича, А.Колодного, В.Мокрого, С.Росовецького. Є підстави погодитися з А.Колодним, що “світогляд Т.Шевченка має надто складну мозаїку відтінків. Одні його твори дають право для висновку про те, що він був релігійною людиною, інші - для твердження, що його вільнодумство має чітку іррелігійність в її людиноутверджувальній зорієнтованості (Колодний А. Україна в її релігійних виявах. - Львів, 2005. - С.139). Ця “мозаїка відтінків” в релігійно-світоглядних поглядах письменника обумовлювалася не лише різними чинниками впливу, про що велася мова вище. Необхідно враховувати й цілий ряд інших моментів, котрі визначалися як обставинами життя поета, так і специфікою його творів. Життєвий шлях Шевченка (як і багатьох інших геніальних поетів) не був рівним. Були в нього підйоми, коли він переживав творчий сплеск, але й були кризові періоди. До того ж внутрішня творча еволюція часто грубо корегувалася зовнішніми обставинами. Давали про себе знати й вікові особливості. Помітний радикалізм у своїй творчості, в т.ч. й в плані релігійному, виявляє Шевченко після закінчення навчання в Академії мистецтв, коли значу частину свого часу проводить на Україні. Тоді йому було близько 30 років. Життєвий успіх, слава художника й поета, нещодавно набутий дух столичного вільнодумства помножені на молодечу енергійність та завзяття - все це в кінцевому рахунку визначало його радикальні настрої. Саме тоді поет пише твори, відомі релігійним вільнодумством - “Сон. У всякого своя доля”, “Кавказ”, “Заповіт”. Хоча водночас застерігає щодо релігійного нігілізму та бездушного-егоїстичного секуляризму (“І мертвим, і живим…”, “Тризна”), а також переспівує Псалми Давида. Висновки Т. Шевченко засуджує всіх тих, хто не хоче жити за заповідями Ісуса, хто запропащує свою душу заради користолюбства. Автор розуміє і схвалює прагнення народів Кавказу бути вільними. «Борітеся – поборете, Вам бог помагає!» – цим полум’яним закликом, зверненим до народів Кавказу, розкривається волелюбна сутність найгнівнішого і найніжнішого поета України. Багатолітні змагання за право бути вільними викликають у Т. Шевченка почуття поваги до незламного народу. Найбільше ж «чудо» нового ладу, за Т. Шевченком, – воля, що зробить вчорашніх рабів творцями, які невпізнанно змінять обличчя землі. У «Ісаії. Главі 35» («Подражаніє») – поетичному переосмисленню псалмів біблійного пророка Ісаії, він малює картини майбутнього України, уявляючи країну, в якій не буде ні поневолення, ні національного гноблення, ні знущання над людьми. Поет мріє про іншу долю України, про вільне нове суспільство трудівників. Переспів 35 глави у вірші Т. Шевченка «Ісаія. Глава 35» («Подражаніє») майже повністю співпадає з біблійним текстом. Ісаія вважається біблійним пророком, що провіщав нове пришестя Ісуса і майбутнє райське життя на з Народ, який так багато терпів, скеровується Богом до нового шляху. На ньому не буде убогих і злидарів, а будуть щасливі люди. До Бога ж Істини тягнеться Т. Шевченко усім своїм єством, усією любов’ю свого серця, і закликає молитися одному Богові, правді на землі. Поет постійно звертався до Бога, і у своїх віршах надто часто вживає такі вирази: «Єй-Богу, заплачу» («Невольник»), «Єй-Богу, не лаю» («Марина»), «Єй же Богу» («Сон»). У ранніх творах поет використовує загальновживані в народному мовленні риторичні звертання до Бога та вислови: «Боже, ти мій Боже!», «О Боже мій милий! Пошли ж ти їй долю…», «О Боже милий! Така Твоя доля…» («Причинна»), «Нехай тебе Бог прощає…», «Прийми, Боже, мою душу…» («Катерина»), «Спитай Бога, чи діжду я…» («Тополя»), «Голосна та правда, як Господа слово» («До Основ’яненка») та ін. Тарас Шевченко увіковічив ідею релігійності як спосіб самопізнання та самовираженн, що стало безцінним надбанням поета для прийдешніх поколінь. Список використаних джерел 1. Балей С. З психольоґії творчости Шевченка // Зібрання праць у п’яти томах. - Львів-Одеса, 2002. - Т.1; 2. Бучинський Д. Християнсько-філософська думка Т.Г.Шевченка. - Лондон-Мадрід, 1962; 3. Гнатишак М. Тарас Шевченко й релігія. - Львів, 1936; 4. Домашовець В. Псалми Давидові в поетичних творах Т.Шевченка. - Оттава, 1992; 5. Драгоманов М. Т.Шевченко в чужій хаті його імені // Світова велич Шевченка. - К., 1963. - Т.1; 6. Драгоманов М. Шевченко, українофіли і соціалізм // Вибране. - К., 1991; 7. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. - К., 1994; 8. Колодний А., Филипович Л. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. - Львів, 1996; 9. Колодний А. Україна в її релігійних виявах. - Львів, 2005; 10. Костельник Г. Шевченко з релігійно-етичного становища. - Львів, 1910;