Образ «байронічного героя» у ліро-епічних поемах Дж.Г. Байрона. (ID:557109)

ВСТУП Джордж Гордон Байрон вважається одним із найвидатніших англійських поетів XIX століття і найяскравішим представником англійського романтизму. Від доби романтизму і одного з її головних героїв – Джорджа Байрона – нас відділяє майже два століття. За цей час у світовій історії та культурі сталося багато подій, внаслідок яких відбулися зміни як політичних та економічних систем, так і художніх напрямів та шкіл. Зміни охопили всі сторони життя людини, починаючи від її світогляду, моральних та естетичних ідеалів, і завершуючи способом життя, способом поведінки та іншими аспектами. Одні діячі культури, поступившись місцем наступному поколінню, зараховувались до розряду класиків або поступово забувалися нащадками. Для художньої спадщини романтизму характерно те, що вона не втрачала своєї актуальності для нащадків ні на мить. Романтизм асоціювався у багатьох як із юнацьким максималізмом і егоїзмом, так і з загостреним емоційним станом. Він прекрасний у своїй піднесеності та пристрасності. Багатьох представників цієї доби людство пам’ятає, вшановує і в наш час. Однак серед митців-романтиків гордо вивищується постать людини, слава якої не тільки не згасає з плином часу, а навіть росте із року в рік. Немає жодної освіченої людини на теренах Європи, яка б не знала Джорджа Гордона Байрона і не була знайома з творчістю цього поета. Його поезії та поеми були в усіх на вустах. Переведені багатьма мовами, вони надихали майстрів пера на створення власних творів. Мотиви й проблеми, висвітлені Байроном, знаходимо в надбаннях його послідовників і шанувальників. А тип створеного ним героя залишився жити у віках, і донині привертає увагу літературознавців та дослідників. Байрон по суті створив енциклопедію романтизму, адже у його ліро-епічних поемах відобразилися всі найважливіші засади романтичної літератури та особливості внутрішнього світу романтичного героя, який удостоївся честі називатися «байронічним». Саме сутність «байронічного героя» й буде у центрі уваги в даній роботі. Творчість Дж. Г. Байрона активно досліджувалася вітчизняними та зарубіжними науковцями. Ґрунтовні праці були створені такими авторами: І. Франком, С. Павличко, О. Ніколенко, О. Мельник, О. Веселовським, М. Александровим, Н. Дьяконовою, А. Єлістратовою, М. Розановим, П. Маловим-Бойчевським та іншими. В їхніх роботах звернено увагу не тільки на життєвий і творчий шлях поета в цілому, а й на окремі аспекти творчості, зокрема типові риси «байронічного героя» та його еволюцію на прикладі найвідоміших ліро-епічних поем митця. Саме на напрацюваннях цих діячів ґрунтуватиметься матеріал курсової роботи. Об’єкт дослідження: ліро-епічні поеми Дж. Байрона («Паломництво Чайльда Гарольда», східні поеми). Предмет дослідження: образ «байронічного героя» у поемах. Мета курсової роботи: охарактеризувати образ «байронічного героя» у ліро-епічних поемах Дж. Г. Байрона. Мета передбачає виконання таких завдань:  розглянути характерні ознаки англійського романтизму як літературного напряму;  дослідити життєвий і творчий шлях Дж. Г. Байрона;  з’ясувати особливості понять «байронізм» і «байронічний герой»;  розкрити суперечливість образу ліричного героя поеми «Паломництво Чайльда Гарольда»;  проаналізувати персонажів циклу східних поем;  зробити відповідні висновки. Для реалізації цих завдань будуть використані методи: критичний аналіз літературних джерел, літературознавчий аналіз художнього твору, аналіз теоретичних понять, а також методи систематизації та класифікації матеріалу. Поеми Дж. Г. Байрона принесли йому світову славу, а створений ним тип романтичного героя став вічним. Образ «байронічного героя» привертав увагу багатьох поколінь письменників по всьому світу. І в наш час творчість англійського митця є об’єктом наукових досліджень. Однак в українському літературознавстві праць, присвячених аналізу творчої спадщини Дж. Г. Байрона, досить мало, принаймні набагато менше, ніж в російському й зарубіжному літературознавстві. Тож цим і зумовлена актуальність даної роботи. Практична значущість роботи полягає у можливості використання набутих результатів дослідження на лекційних та практичних заняттях у закладах вищої освіти. Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури (24 позиції). РОЗДІЛ І. ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН І ЙОГО ТВОРЧІСТЬ ЯК ВАГОМА СКЛАДОВА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ 1.1 Дж. Г. Байрон – видатний англійський поет-романтик, фундатор епохи нової поезії Романтизм (франц. romantisme) – напрям у літературі, науці й мистецтві. Виник у ХVІІІ ст. у Німеччині, Англії й Франції, на початку ХІХ ст. поширився у Польщі, Росії, Австрії, а також в Україні, згодом охопив усі інші країни Європи, Північної й Південної Америки. У ХVІІІ ст. романтичним називали усе незвичайне, фантастичне, дивне, таке, що зустрічається лише у книгах (романах), а не в житті. На межі ХVІІІ – ХІХ ст. термін «романтизм» означав новий літературний напрям, протилежний класицизму [15; с. 600]. В Англії романтизм як культурне явище зародився раніше, ніж в інших західноєвропейських державах. Економічна й політична ситуація, яка склалася в тогочасному англійському суспільстві значною мірою вплинула на виникнення й поширення нових романтичних ідей. Активний урбаністичний розвиток, зростання численності робітничого люду, зокрема, ремісників, стрімке зубожіння простих селян, які змушені були найматися на роботу в містах, – усі ці явища зумовили появу нових гострих тем, конфліктів, колоритних персонажів та образів у художній літературі. Хоча романтизм має низку сталих ознак, однак в кожній національній літературі він проявляється по-різному. Для англійського романтизму характерні такі своєрідні особливості:  виділяють період передромантизму, що охоплював кілька десятиліть другої половини XVIII ст.;  використання релігійних сюжетів;  захоплення готичними мотивами;  романтики велику увагу приділяли надбанням національного фольклору;  в центрі уваги – життя селян та робітників, відстоювання ними власних прав та свобод;  розширення тематики художнього твору, зокрема поява мотиву подорожі, оспівування самобутніх просторів далеких країв і континентів;  домінування ліричних та ліро-епічних творів над епосом та драмою. В англійській романтичній традиції відбулося чітке розмежування представників, які творили за канонами цього напрямку, на дві абсолютно протилежні групи. Це пов’язано з тим, що романтизм в Англії розвивався в два етапи. Перший – охоплював 90-ті роки XVIII століття і був пов’язаний зі сприйняттям і осмисленням революційних подій. Це час плідної діяльності першого покоління англійських романтиків: Р. Бернса, У. Блейка, У. Вордсворта, С. Т. Коріджа, Р. Сауті. Останні троє представників сприймалися в літературних колах як творче угрупування під назвою «Озерна школа». Щоправда, кожен із них вважав себе неповторним, оригінальним творцем і заперечував приналежність до цієї школи. Літературознавці ж вбачали в їхньому становленні й літературній діяльності схожі моменти:  подібність творчого й духовного розвитку;  знаходження під впливом руссоїзму і революційно-демократичних ідей;  вважаються основоположниками й теоретиками нового художнього й культурного напряму – романтизму. Це плеяда фундаторів романтичної літератури. Вони заклали теоретичні основи нової поетики, залишили після себе достатньо напрацювань, що були корисними для подальшого розвитку романтизму. Другий етап розпочався з 1815 року і тривав до 30-х років ХІХ століття, доки романтизм у англійській літературі перестав бути центральним явищем. Даний період асоціюється зі становлення самостійної романтичної традиції. В літературу входять нові митці, яким судилося стати всесвітньовідомими. Це такі автори, як Т. Мур, В. Скотт, Дж. Г. Байрон. Томас Мур ввійшов в історію англійської літератури як автор сатир, направлених проти тогочасної реакційної політики. Вальтер Скотт зробив серйозний внесок у вдосконалення романної форми, поклавши початок розвитку історичного роману, який в подальшому збагачували реалісти. А найвизначнішим поетом-романтиком став Джордж Гордон Байрон. І хоча після нього прийшли в літературу творці молодого покоління – П. Б. Шеллі та Дж. Кітс, перевершити славу Байрона не вдалося нікому. Не можна не погодитися зі словами А. Єлістратової: «Байрон по праву писав про себе, що «жив не марно». Його творчість надихала борців за свободу далеко за межами Батьківщини поета […] Непримиренний борець проти несправедливих, загарбницьких війн і пригнічення народів: один із беззаперечно правдивих і суворих викривачів вад правлячої верхівки […]; творець величних образів людей-титанів; поет-громадянин, який жив мрією про звільнення людства прагненням втілити цю мрію в реальність, ‒ такий Байрон…» [14, с. 5]. Однак шлях до визнання поета був довгим і тернистим. Від самого народження й до останніх днів доля випробовувала Дж. Байрона на міцність. Тож розглянемо основні віхи життя і творчості англійського поета і становлення його як визначного романтика. Джордж Гордон Байрон з’явився на світ 22 січня 1788 року в Лондоні. Сильний і загартований характер формувався в майбутнього поета змалку, оскільки зростав він у сім’ї, де панувала нездорова атмосфера. Його батько був капітаном і не вирізнявся високими моральними якостями. Цей чоловік був гультяєм, увесь час шукав, за чий рахунок можна поживитися. Одружувався також із розрахунку. Так його другою дружиною стала заможна шотландка Катерина Гордон. У цьому шлюбі і народився Джордж, який майже не пам’ятає свого батька, оскільки той швидко покинув сім’ю, виїхав до Франції, де й помер. Матір відзначалася складним характером, була нервовою й нестриманою, часто за найменші дрібниці сварила сина. Наслідком такого виховання стала горда, палка і пристрасна вдача Байрона. «Єдиною людиною, яка мала на нього позитивний вплив у дитинстві, була його няня – міс Мей Грей. Коли він був дитиною, вона навчила його повторювати за нею напам’ять псалми і познайомила зі змістом книг Св. Писання» [1]. Також няня знайомила юнака з фольклором, брала із собою в театр, що відображалося на формуванні естетичних смаків майбутнього митця і збагачувало його духовно. Щодо навчання, то можна з упевненістю сказати, що Байрон своїми знаннями більше завдячує самоосвіті, аніж рокам, проведеним у школі та університеті. Ще в п’ятирічному віці, коли мати віддала його до школи, скоріше з метою спровадити його з дому, ніж задля інтелектуального розвитку, хлопець відчув відразу до наук. Зумовлено це було тим, що сам процес здобуття знань зводився до монотонного повторювання і безглуздого зубріння. Дещо по-іншому складалися обставини в школі Харроу, куди Байрон потрапив у тринадцятирічному віці. Завдяки розсудливості директора, який «помітив розум у його очах» [1], юнак почав проявляти інтерес до навчального процесу. Та все ж таки велику роль відігравала самоосвіта: «… я читав під час їжі, читав у ліжку, читав у такий час, коли ніхто інший не читав, і читав найрізноманітніші книги з п’ятирічного віку» [1]. У 17 років Джордж Байрон вступає до Кембриджського університету, де він скоріше жив, а не навчався. «Вечорами в нього часто збиралися дорогі товариші, і тоді молода компанія проводила час (часто всю ніч) за читанням, розмовами, співами та грі на різних музичних інструментах» [1]. Вдень юнак активно займався спортом: верховою їздою, стрільбою, плаванням. Оскільки Байрон з дитинства мав проблеми з ногою, кульгав і відчував гострий біль під час найменших піших прогулянок, то намагався компенсувати цей недолік досягненнями в спорті. І йому це вдалося, він став найвправнішим плавцем. Ті, хто не знав про його каліцтво, дивлячись на те, як він плаває, не могли б запідозрити, що ця людина має якісь фізичні вади. Це говорить про надзвичайну силу волі, затятість, бажання працювати над собою, вдосконалюватися. Так він справлявся не лише з кульгавістю, а ще й зі схильністю до повноти. Суворе дотримання дієти, активні фізичні навантаження перетворили Байрона на красеня, яким захоплювалася публіка. Творча діяльність Джорджа Гордона розпочалася ще в Кембриджі, однак регулярною і усвідомленою стала в Соутвелі, куди він переїхав до матері. Плідна праця над ранніми поетичними творами вилилася у першу збірку віршів, яка побачила світ в листопаді 1806 року. Видана вона була на кошти самого автора і ним же була спалена після критичної оцінки товариша, на думку якого покладався юний поет. Але така невдача не зупинила молодого митця, і вже через два місяці Байрон видав другу збірку накладом 100 екземплярів, що мала успіх серед його знайомих. Третя збірка під назвою «Години дозвілля» з’явилася в березні 1807 року. В ній містилися, за деяким винятком, всі вірші попереднього видання і, крім того, ще кілька нових. Виданням цієї збірки знаменувався початок першого періоду творчості (1807-1816) Дж. Г. Байрона. Адже загалом «творчість поета прийнято поділяти на чотири періоди» [11, с. 26]. Тож початковий етап розпочався і вже у збірці «Години дозвілля» формується романтичний світогляд митця: ліричний герой прагне до зближення з природою, життя, сповненого боротьби; виникає тема розриву зі світським товариством і досить значуща ідея свободи. Першу появу нового таланту на літературній сцені критики спочатку оцінили досить сприятливо. Більшість англійських журналів схвально відгукнулися про дебют юного поета, сама ж збірка продавалася досить активно. Байрон, поза всяким сумнівом, був щасливий, однак із самого початку відчував, що успіх його ще не зміцнілий. Це передчуття справдилося досить швидко. В січні 1808 року в «Единбурзькому огляді» вийшла приголомшуюча критична стаття, в якій анонімний критик висловив різкі та надміру негативні думки з приводу постаті Дж. Г. Байрона та його поезій. Молодий митець болісно сприйняв такий осуд, однак не покинув віршувати, навпаки – займався цим з більшим запалом. Його невдоволення вилилось в сатиричну поему «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809), що викликала справжній фурор. «Байрон розлютився. Він усамітнився в улюбленому Ньюстеді та із гарячковитою енергією став працювати над розпочатою сатирою. Тепер вона повинна була слугувати не лише демонстрацією його поглядів, але й посоромленням ворогів» [13, с. 38]. Якою б неприємною не була критика збірки «Години дозвілля», вона стала рушійною силою на шляху переосмислення власних поглядів і творчості сучасників. Байрон робить спробу проаналізувати твори поетів, які жили й творили в один із ним час. І він приходить до невтішних висновків. У нього викликають огиду гуманні, метафізичні вірші Колріджа, а також зворушливі описи сільського життя і дитячої психології у Вордсворта, фантастичні події поем Сауті, любовні гімни Мура, похмуре лиходійство героїв Скотта і безглуздість готичного роману. Справа в тому, що естетика поета формується під впливом англійських і французьких представників просвітництва, в основі якої лежить просвітницьке уявлення про розум. На той час Байрону був близький класицизм, він рівнявся на творчість відомого класика Олександра Поупа. Однак в подальшому поет зрозуміє наскільки несправедливим був до своїх сучасників-романтиків. З часом він визнав достоїнства поем і драм Колріджа, відчув вплив творчості Вордсворта, наслідував «Ірландські мелодії» Мура; Марміон, герой однойменної поеми Скотта, знайшов братів у героях більш пізніх східних поем Байрона. Таким чином уроки романтизму не були для поета марними. З першим періодом творчості пов’язана подорож Байрона (1809 – 1811 рр.), під час якої він відвідує країни півдня Європи: Португалію, Іспанію, Грецію, Албанію, Туреччину, Мальту. Фіналом подорожі стали дві пісні ліро-епічної поеми «Чайльд Гарольдова мандрівка» і шість поем, які отримали назву східних. Чайльд Гарольд – це перше втілення літературного типу, що в подальшому отримав назву «байронічний герой». Важливе місце у творчості Байрона посідають східні поеми «Гяур», «Абідоська наречена» (1813), «Корсар», «Лара» (1814), «Облога Коринфа», «Парізіна» (1816), про які детальніше піде мова у другому розділі. Другий період творчості Дж. Г. Байрона (1816 – 1817 рр.) позначений виникненням мотиву «світової скорботи», яка набуває в поемі «Манфред» (1817) «космічних», «всесвітніх» масштабів [11, с. 28]. Третій період творчості – італійський (1817 – 1823 рр.). Поет бере участь у боротьбі італійців за свободу держав (рух карбонаріїв). В Італії він написав такі яскраві твори, як поема «Видіння суду» (1821) – переосмислення біблійної легенди про братів Авеля і Каїна. У Байрона Каїн стає першим бунтарем на землі, що повстав проти тиранії Бога. В цілому містерія пронизана похмурим «песимізмом» Байрона, що знову сягає всесвітнього масштабу. До цього періоду належить також роман у віршах «Дон Жуан» (1817-1823), що став яскравим зразком переходу поета-романтика на реалістичні позиції, які зумовили характер сюжету і вибір героя. Четвертий період – роки в Греції (1823-1824 рр.). У цей час Байрон бере активну участь у боротьбі грецьких повстанців проти турецької неволі. У Греції він пише всесвітньовідомий «Щоденник в Кефалонії», який пронизаний тираноборчими мотивами. Найбільш відомою стає поезія «Сполоханий мертвих сон…» (1824), в якій з усією гостротою і пристрасністю проявляється тираноборча позиція автора. «Дня 14 липня 1823 р. Байрон з П’єтром Гамбою, слугами, двома гарматами і з всіми своїми грішми рушив до Греції. Власне тоді турки облягали місто Міссолунгі в західній Греції. Там був і комендант повстання Маврокордато. Туди дістався і Байрон. Приїзд його вельми підняв дух повстанців, до котрих раз у раз прибували добровольці з усіх сторін Європи. Греки задумали з оборонного становища перейти в зачіпне і вдарити на важне портове місто Лепанто. Байрон мав бути комендантом сього походу, та доля не судила йому здобути воєнну славу: він заслаб і дня18 цвітня 1824 р. умер. Його похоронили з великою виставністю, а день його смерті був днем жалоби для всієї Греції. Пізніше приятелі перевезли його тіло до Англії» [22]. Ось так, як і завжди в житті, прагнучи свободи, миру й справедливості, перестало битися серце видатного поета. Його творча спадщина увійшла в історію світової літератури як визначне художнє явище, тісно сплетене з добою романтизму. Дж. Г. Байрон сприймається не тільки як славетний поет-романтик, а ще виступає втіленням романтичного героя. Його постать дійсно співвідноситься з типовим героєм романтичного періоду, оскільки для цього є всі підстави: завдяки наполегливим фізичним навантаженням він мав прекрасну зовнішність, походив з аристократичного роду, прожив сповнене подорожей і пригод життя. Дж. Г. Байрон залишив помітний слід в історії загалом і в літературі зокрема. Від прізвища поета утворилося узагальнене поняття – «байронізм», що включає в себе глибокий літературний сенс і певний тип поведінки, почуттів, ставлення до навколишнього світу. Суть цього та ще одного поняття – «байронічний герой» ‒ буде розкрито в наступному підрозділі.