Рецензія на книгу. Пахомова Т. "Я, ти і наш мальований і немальований Бог" (ID:557164)

Пахомова Т. Я, ти і наш мальований і немальований Бог: роман / Тетяна Пахомова. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 192 с. Про жахіття війни написано багато художніх творів, левову частку яких становлять книги про Голокост. Моє знайомство з цією трагічною сторінкою історії в художній інтерпретації розпочалося з творів зарубіжних письменників як в українському, так і в російському перекладах. Так, навіть не ставлячи собі за мету, я зібрала міні-бібліотеку з книг, присвячених Голокосту, кожна з яких відзначається своєрідністю оповіді: Дж. Шепард «Книга Аарона» (війна очима єврейського восьмирічного хлопчика), М. Зузак «Крадійка книжок» (історію розповідає Смерть), Р. Ромеро «Кукольник из Кракова» (казково-фантастична розповідь про війну та її наслідки), Р. Х. Бэлсон «Исчезнувшие близнецы» (детективний роман), Д. Дюкре «Забытые» (незвичайна дружба єврейки й німкені). Після прочитання перших двох книг із цього переліку, які захопили незвичайним сюжетом, оригінальністю розкриття теми, кожна наступна книжка була придбана без детального ознайомлення зі змістом та автором, достатньо було знати, що в ній розкривалася тема Голокосту, отже, апріорі вважалася достойною уваги. Я зрозуміла, що неякісно писати про такі трагічні події просто неможливо. І от, нарешті, мені до рук потрапив роман української авторки Тетяни Пахомової про долю єврейської родини в часи Другої світової війни, який до того ж здобув премію літературного конкурсу «Коронація слова». Надзвичайно приємно, що сучасні вітчизняні письменники торкаються серйозних тем і майстерно розкривають їх. Роман «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» тримає увагу читача з першої до останньої сторінки. Невеликий, як для такого жанру, обсяг – 192 сторінки, але містить дуже глибокий зміст. За що подобається читачеві будь-яка книга? За те, що написано якісно і зрозуміло, а читати легко і цікаво. Ця книга дійсно така. Але справжня її цінність у тому, як розкрито тему, вимальовано образи, і яке виховне значення вона має. Розпочинається роман знайомством із добропорядною заможною сім’єю Зільберманів. Вони євреї, але це аж ніяк не відображається на ставленні до них оточуючих. У Львові вони користуються пошаною місцевих жителів, розвивають власну справу, яка забезпечує їм безбідне життя, проте не хизуються своїми статками, навпаки, завжди виділяють достатньо коштів на благодійність, шанують віру і звичаї свого народу. Старше покоління передає свій досвід молодшому – дітям і внукам – Міріам та Давиду. Діти сповнені поваги до батьків Аарона й Естер, дідуся Якова й бабусі Цилі. Така ідилія існує далеко не в кожній сім’ї. Авторка вимальовує ще одну сім’ю, баби Ганки, в якій про повагу, взаєморозуміння, підтримку навіть і не чули. Шо-Га (так по-вуличному називали бабу Ганку) думала лише про свою вигоду, і замість того щоб допомогти сестрі Марині, продавши хустки, що їх присилав їм на двох брат з Канади, жадібна стара складає їх у скриню на поживу молі. Її син Юрко виріс жорстоким не лише по відношенню до чужих людей, а й до рідної людини, яка дала йому життя. Через його неконтрольований гнів потерпала вже друга дружина, постійно зносячи побиття і приниження. Від його руки помирає й мати. На таких контрастах авторка розкриває проблему стосунків батьків і дітей, і доводить, що справа не в приналежності до певної нації, не у віросповіданні, а в самих людях та їхніх цінностях.