Зразок роботи
В західноєвропейській літературі ХVІІ сторіччя класицизм досяг своєї вищої досконалості, кристалізувалася і його теорія. Франція дала класичні зразки літератури цього напрямку. Французькі класицисти зуміли поєднати досвід античної літератури з національними традиціями свого народу, що не вдавалося зробити класицистам інших країн. Своєрідні художні прикмети трагедії французького класицизму, і, перш за все, її яскраво виражений психологічний нахил, знайшли в драматургії Жана Расіна своє послідовне втілення. Драматург порушує у своїх творах найважливіші актуальні проблеми ХVІІ століття. Він ставить питання моральності людей, тих духовних цінностей, які мають значення для суспільства і сьогодні. Витончений поет звертався до долі слабких особистостей, які не завжди могли подолати власні пристрасті і, внаслідок чого, гинули. У змалюванні картин цієї боротьби в ім’я обов’язку, честі, високих моральних принципів – велика виховна сила.
Намагаючись розібратися у всіх суперечливих думках і оцінках в розумінні поетичної сутності творчої спадщини Ж. Расіна, доцільно звернутися до суджень, залишеним нам чудовими діячами літератури. Так, французький письменник та філософ Вольтер визначив: «Театр Расіна стає шкалою прекрасного і доброго в людині, шкалою величі душі» [9; 16]. Виразно писав А. Герцен про творчість Ж. Расіна: «Почерпнув з праць німецьких романтиків дуже мінливе представлення про французьких класицистів ХVІІ ст., зненацька для себе відкрив непереборну поетичну чарівність останніх, побачивши твір Расіна на паризькій сцені і відчувши національну своєрідність його творчості» [11; 27]. Один із кращих письменників Франції кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя Анатоль Франс зазначав: «Жан Расін жив у той час, коли французький геній досяг усієї своєї повноти, а мова, яка остаточно склалася, ще зберігала усю свіжість золотого століття. Він учився в поетів античності, насолоджувався ними і до кінця дотримував тієї еллінської і латинської традиції, сповненої краси і розуму, що створила форми поезії – оди, епопеї, трагедії і комедії. Ніжність, чутливість, його палкість, допитливість, навіть його слабості – усе спонукало пізнати пристрасті, що є суттю трагедії, і дати вираження жаху і жалю» [35]. Генріх Гейне мав підстави писати: «Расін був першим новим поетом... У ньому середньовічний світогляд остаточно порушено... Він став органом нового суспільства…» [10; 35]. «Великому мистецтву Расіна притаманна велична ясність, у глибині якої просвічують, як у прозорій воді, людські душі і їхні хвилювання – особливо слабкі душі і жіночі почуття», – відзначає Ромен Ролан [5].