Головна ідея повісті (фільму) «Захар Беркут» (ID:704118)

ГОЛОВНА ІДЕЯ ПОВІСТІ (ФІЛЬМУ) «ЗАХАР БЕРКУТ» Вступ. В основу повісті І. Франка «Захар Беркут» покладено події трагічного наступу монгольської орди в 1241 р. на українські землі. Відтак, це актуалізувало ідею національної єдності, викликало прагнення боротися за незалежність і захищати рідну землю. Більше того, «на початку ХІІІ століття в боротьбі за рідну землю єдналися всі, не було різниці, жінка чи чоловік, спільними зусиллями відбивали напади ворога» [4, с. 129]. Сам автор у передмові до твору зазначив: «Представлення давнього громадського життя нашої Русі єсть безперечно таким предметом живим, близьким до сучасних інтересів… Головна основа взята почасти з історії (напад монголів і їх ватажок Пета), а почасти з переказів народних (про витоплення монгольської ватаги і ін.) [3, с. 16]. Як бачимо, І. Франко зображує події минулого, при цьому проводить паралелі з сучасністю, адже ідеї, покладені в основу повісті, є вічними й не втрачають свою актуальність. Виклад основного матеріалу. На нашу думку, головною ідеєю повісті І. Франка «Захар Беркут» та фільмів, знятих за її мотивами, є ідея єдності, яка характеризується багатоаспектністю й формується під впливом системи концептуальних чинників, які є її складниками. Так, історик Ю. Котляр зазначає, що «І. Франка передусім цікавила не достовірність опису історичних фактів, а дидактично-поетичне піднесення ідеалу громадської, духовної і природної цільності особи і народу як важливої діяльної сили суспільного розвитку» [1, с. 15]. Апелюючи до подій ХІІІ ст., І. Франко розмірковує над сучасною суспільно-політичною ситуацією й історією, наголошує на тому, що все змінилося, передусім люди. Письменник звертається до ідей про минуле предків та історію як коріння, на якому тримається сучасне й постане майбутнє. Проте найбільшою проблемою, за переконанням автора, є відсутність єдності між людьми, втрата того громадівського устрою, якому надавали перевагу жителі Тухлі в 1241 р. і завдяки якому здобули перемогу над ворогом. Певною мірою йдеться про проблему втрати національної пам’яті, забуття звичаїв і традицій предків. Із метою пробудити свідомість народу, наголосити на необхідності відродження громадського ладу, започаткованого предками, І. Франко на початку повісті звертає увагу на сучасних людей, які не змогли зберегти надбання предків, адже втратили єдність і не живуть громадою, що привело до негативних наслідків: «Але найбільше змінилися люди… Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада. Не так тут колись було!.. Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині» [3, с. 18-19]. Відтак, якщо немає єдності серед людей, то не зможе й держава бути по-справжньому єдиною – таку ідею обґрунтовує І. Франко, передаючи події 1241 р., коли жителі Тухлі на чолі з ватажком Захаром Беркутом завдяки згуртованості й єдності, змогли перемогти ворога. На основі зіставлення минулого й сучасного письменник звертається до ідеї державотворення, адже, по суті, розмірковує над можливістю спроектувати громаду Захара Беркута з її демократичним устроєм на українську державу. З огляду на це, репрезентативними є слова Захара Беркута, проголошені перед смертю: «Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас» [3, с. 185]. По суті, це заповіт, який передає ідейну парадигму твору: «Дружно держатися купи», «Незламно стояти всі за одного, а один за всіх». Саме цього життєвого принципу дотримувався завжди Захар Беркут. В ідею єдності закладено давній устрій громади, який настільки усталився, що перетворився на світогляд. Захар Беркут не бачить себе поза громадою, не розглядає іншого устрою, для нього це світоглядне переконання, відповідно до якого жили його предки та яке він зміг передати своїм синам: «Громада – то був його світ, то була ціль його життя» [3, с. 53]; «Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба, і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кождій громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські» [3, с. 56]. У такому випадку Тугар Вовк утілює протилежну за своєю сутністю світоглядну парадигму, намагається порушити усталений громадський лад. По суті, І. Франко апелює до архетипних бінарних опозицій «свій – чужий», «вірність – зрада» тощо. Саме Тугар Вовк сприймається як чужий у громаді, адже прагне змінити й порушити її устрій, який складався віками. Окрім того, у цьому образі втілюється концепт зради, який також робить його іншим: «Попри один із уже виокремлених рівнів символізації – представлення в контексті звіриного епосу як героя, що належить до вовчої зграї – ім’я Тугар натякає (як і тотемічне прізвисько Вовк), дублює пряму вказівку на його зв’язок із тюрками, Степом, монгольською ордою… Захар Беркут «не впізнає» Тугара Вовка, бо той виявився зрадником свого народу і, втративши свою честь, втрачає й право на попереднє ім’я» [2, с. 336]. Відтак, зважаючи на розгляд громади як маленької держави зі своїми законами, ідея єдності в повісті розширюється до ідеї природного права народу на свій державний устрій. При цьому Захар Беркут утілює в собі риси справжнього правителя й керівника держави.