Зразок роботи
Розділ I. Науково-теоретичні засади дослідження морально-етичної проблеми
1.1. Морально-етична проблематика в українському літературознавстві
Мораль (від лат. moralis — мораль; mores — звичай) — один із способів регуляції поведінки людини, особлива форма суспільної свідомості та різновид суспільних відносин. Існує багато визначень моралі, в яких підкреслюється та чи інша фундаментальна властивість моралі.
Мораль є одним із способів регулювання поведінки людей суспільством. Базуючись на прийнятих у суспільстві уявленнях про добро і зло, справедливе і несправедливе, гідне і негідне, воно становить набір принципів і систему норм поведінки, які визначають характер взаємовідносин між людьми. Духовний вплив, громадська думка, внутрішнє переконання, сила совісті забезпечують дотримання моральних вимог.
Особливість моралі полягає в тому, що вона регулює поведінку і свідомість людей у всіх сферах життя (виробнича діяльність, побут, сім'я, міжособистісні стосунки тощо). Мораль також поширюється на відносини між групами та націями.
Моральні принципи мають універсальне значення, вони охоплюють усіх людей, закладають культурну основу їхніх взаємовідносин і створюються протягом тривалого суспільно-історичного розвитку.
Кожен людський вчинок, поведінка може мати різне значення (правове, політичне, естетичне тощо), але його моральний аспект, моральний зміст оцінюється за єдиною шкалою. Моральні норми відтворюються в суспільстві щодня через силу традиції, дисципліну загальної санкції та підтримки та силу громадської думки. Їх виконання контролюється всіма.
Моральна відповідальність має духовний, ідеальний характер (осуд чи схвалення вчинків) у формі моральних оцінок, які людина повинна усвідомлювати, внутрішньо сприймати і відповідно спрямовувати та коригувати свої дії та дії. Ця оцінка повинна відповідати загальним принципам і нормам, прийнятим у всіх поняттях належного і недоречного, гідного і негідного.
Мораль залежить від умов життя людей і життєвих потреб, але визначається рівнем свідомості суспільства та окремих людей. Мораль, поряд з іншими формами регуляції поведінки людини в суспільстві, служить для координації діяльності багатьох індивідів, перетворюючи її на колективну масову діяльність, що підпорядковується певним соціальним законам.
Диференціюється дослідження питань моралі, регулювання, виховання, пізнання, оцінно-наказової, орієнтаційної, мотиваційної, комунікативної, прогностичної та деяких інших функцій.
Домінуючою функцією моралі вважається регулятивна функція. Мораль спрямовує і регулює практичну діяльність людини з точки зору врахування інтересів інших людей і суспільства. Водночас позитивний вплив моралі на суспільні відносини здійснюється через поведінку особистості.
Виховна функція моралі полягає в її участі у формуванні людської особистості, тобто її самосвідомості. Мораль сприяє формуванню в людині уявлень про мету і сенс життя, почуття власної гідності, обов'язків перед іншими і суспільством, потреби поважати права, особистість і гідність інших. Ця функція часто описується як гуманізація. Вона впливає на регулювання та інші функції моралі.
Мораль розглядають як особливу форму суспільної свідомості, суспільні відносини, так і діючий у суспільстві кодекс поведінки, який регулює діяльність людини — моральну діяльність.
Магістр