Автопарафраза як внутрішній фактор розвитку літературної творчості Григорія Квітки-Основ’яненка (ID:853794)

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського літературознавства спостерігаємо цілком закономірне переосмислення різнорідних явищ українського та світового літературного процесу. Його потребують і погляди на заміфологізованих та заканонізованих українських, а також і зарубіжних письменників XVIII–ХІХ ст., які своєю творчістю сприяли тематичному, жанровому і загалом стильовому оновленню європейських літератур та їх входженню у світовий літературний процес. Актуальними з такого погляду є й проблеми функціонування прийомів інтертекстуальності в літературі українського сентименталізму. Сентименталізм в українській літературі не став окремим літературним напрямом, а знайшов свій вияв у меншій стильовій тенденції – течії. Питання приналежності Григорія Квітки-Основ’яненка до неї залишається дискусійним ще й сьогодні: його творчість інтерпретують у художніх системах класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму. Григорій Квітка-Основ’яненко зумів із одного свого твору зробити інший, ще трагічніший та сентиментальніший: повісь «Щира любов» пізніше постала перед читачем (і глядачем також) як п’єса «Щира любов». Тому в його творчості ми прослідковуємо відоме раніше явище парафрази