Зразок роботи
1.2. Методи та завдання державного механізму регулювання зайнятості
Практично всі економічні школи, розглядаючи питання зайнятості і безробіття, сходяться на необхідності використання тих чи інших заходів державного регулювання ринку праці. Кардинальні відмінності полягають лише в пропонованих механізмах здійснення даного регулювання. Так, в рамках нової австрійської школи Ф. Хайек говорить про необхідність державі займатися вирівнюванням інформаційних диспропорцій на ринку праці, але при цьому не втручатися в процес встановлення оплати праці та створення нових робочих місць. Кейнсіанська школа, навпаки, відзначає необхідність активного втручання держави через пряме створення робочих місць. Традиційно виділяються наступні механізми регулювання зайнятості та безробіття:
-законодавчі заходи по створенню та збереженню зайнятості. До цих механізмів, зокрема, відноситься квотування робочих місць, що володіють певними характеристиками, утруднення процесів звільнення персоналу. Це побічно впливає на пропозицію робочих місць, визначаючи їх структуру. Цілий ряд течій - таких як монетаризм, австрійська школа, контрактна теорія - окремо підкреслювали неприпустимість використання даного механізму;
-пряме створення робочих місць. При цьому можна розділяти організацію тимчасової зайнятості для зниження циклічного безробіття і створення постійних штатних одиниць в державному секторі (в тому числі через розширення державного апарату, армії і т. д.). Що стосується створення громадських робіт, то в рамках кейнсіанської концепції пропонується ці роботи зосередити в області формування виробничої і соціальної інфраструктури. Відповідно, даний інструмент може вважатися прийнятним в рамках кейнсіанської теорії, неокласичного синтезу – як розвитку вчення Кейнса, а також в рамках деяких розвитків марксистської теорії. Даний інструмент підтримки та збільшення рівня зайнятості прямо впливає на попит на трудові ресурси;
-встановлення нормативів і умов праці, що регламентують тривалість робочого часу, мінімальний розмір оплати праці, умови праці. Дані заходи закріплюються законодавчо і носять обмежувальний характер по відношенню до роботодавців;
-створення преференцій для підприємств, що забезпечують велику зайнятість, так званих сістемо- і містоутворюючих підприємств. Дана термінологія використовується переважно в російській практиці, однак саме явище досить поширене в світі і особливо часто застосовується по відношенню до великих роботодавців в періоди кризи. Подібні заходи, як правило, не відрізняються системністю і можуть бути класифіковані як побічно підтримуючі попит на працю;
-Стимулювання структурних перетворень в економіці. Дана міра застосовується, як правило, при яскраво виражених структурних змінах економіки країни, в першу чергу – в галузевому розрізі. Незалежно від конкретних шляхів стимулювання, по відношенню до ринку праці мова буде йти про розширення певних галузей економіки та підвищення попиту на робочу силу у цих галузях. Попит буде задовольнятися за рахунок перетікання зайнятих в інших галузях або чи безробітних. Таким чином, даний інструмент політики зайнятості буде побічно впливати на попит на робочу силу і багато в чому - на структурний її розподіл;
2.1. Аналіз рівня зайнятості та безробіття в Україні
У Законі України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через не залежні від них обставини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу [1]. В умовах ринкової економіки та кризових явищ, які спіткали нашу країну за останні роки, ця проблема, безпосередньо, стала однією з найважливіших проблем вітчизняної економіки. Міжнародна організація праці (МОП) провела дослідження, яке показало, що рівень безробітних в Україні значно вище офіційно визнаного. За даними Державної служби статистики України, ситуація на ринку праці є досить напруженою.
Розглянемо динаміку кількості безробітних та рівня безробіття в Україні за 2011-2016 роки (додаток Ж). За даними додатку Ж спостерігаємо стійку неоднозначну тенденцію: після 2011 року рівень безробіття скорочувався до 2013 року, а протягом 2014-1016 років рівень безробіття в Україні уповільнено, але зростав. Якщо за Методологією МОП у 2013 році питома вага безробітних складала 7,2% кількості економічно активного населення у віці 15-70 років, то в 2016 році зросла до 9,4%, тобто за 3 роки в країні відбулося збільшення рівня безробіття на 2,2 відсоткових пунктів або на 115 тис. осіб. Аналогічна тенденція спостерігається з рівнем і кількістю безробітних серед населення працездатного віку. Україна в 2014-2015 роках втратила 3 млн. робочих місць внаслідок окупації Донбасу і Криму.
Розглянемо рівень безробіття серед працездатного населення у розрізі регіонів України за 2016 рік (додаток К). Найвищий рівень безробіття серед осіб працездатного віку зафіксований у Луганській (17,6%) та Донецькій (15,2%), Тернопільській (13,2%) областях. Найменше потерпали від безробіття в Одеській області, де його рівень склав 6,7%, та у м. Києві - 7,6% [24].
Магістр