Зразок роботи
ВСТУП
У суспільних науках існує безліч загальноприйнятих понять, сутність яких, на перший погляд, лежить на поверхні, здається всім зрозумілою, і начебто не потребує потреб спеціальних визначень та трактувань. Проте саме такі поняття якнайбільше вимагають пошуку концептуальних підходів, що складнішим процесом, ніж трактування термінів, оскільки вони містять цілий спектр більш чи менш явних обмежень. Будь-яке поняття мусить мати своє визначення навіть у тих випадках, коли воно здається зрозумілим і природним та не несе в собі нічого виняткового та невідомого. Так складається ситуація з безробіттям, робочим часом, соціальними класами, бідністю, малограмотністю та іншими визначеннями. Проте ці поняття розрізняються за ступенем умовностей, які у випадку з рівнем життя мають найбільші прояви. Наприклад, поняття соціального класу залежить від гіпотетичної теоретичної схеми; у сфері зайнятості окремі умовні поняття стають предметом переговорів між соціальними партнерами, офіційне визначення бідності, здебільшого, спирається на політичне рішення.
Поняття ж рівня життя має менш формалізований характер, до того ж у самому понятті закладено оціночне судження, чого не можна сказати, наприклад, про безробіття. Додатковим навантаженням на трактування поняття рівня життя виступає його ємність та безпосередній стосунок до всіх членів суспільства. Ємність поняття спонукає дослідників включати якомога більше аспектів та складових до методичних схем з метою повнішого охоплення проблеми та більш комплексного її вивчення, що безпосередньо впливає на концепцію дослідження та визначення категорії. Важливість рівня життя для кожної людини обумовлює виникнення безлічі підходів та трактувань, кожне з яких несе в собі індивідуальний погляд на проблему і має право на існування. Оціночне судження, яке закладається у поняття« рівень життя», з одного боку, спрощує проблему вибору, оскільки не залежить від політичних рішень та домовленостей, а прив’язане лише до наукових традицій та еволюції категорії, що розкриває широке коло можливостей для подальшого пошуку. Проте, з другого боку, проблема ускладнюється неможливістю знайти більш-менш універсальне визначення, яке було б справедливим для всіх країн та епох. А незначні зміни у визначеннях ведуть до суттєвих змін у методико методологічних аспектах дослідження. Нарешті, неможливо вивести універсальну концепцію дослідження життєвого рівня зі значної духовної коннотації коли йдеться про концентрацію доходів, використовуються нейтральні показники, об’єктивний підхід; а коли вживаються терміни« рівень життя»,« нерівність» чи« бідність», в силу вступають аргументи соціальної справедливості.
Визначення рівня життя суттєво впливає на характер дослідження і залежить від того, що ми розуміємо під життєвими стандартами. Світова економічна наука набула значного досвіду у вивченні цієї проблеми. Термінологічна база вітчизняних та зарубіжних досліджень поряд із поняттям« рівень життя» включає такі категорії, як« матеріальне становище»,« матеріальний добробут»,« спосіб життя»,« стиль життя»,« якість життя»,« добробут» тощо. Країни перехідної економіки, дотримуючись спільної ідеології людського розвитку, пішли різними шляхами у дослідженні проблеми рівня та якості життя, що пояснюється як особливістю розвитку соціально-економічних процесів, так і традиціями наукових досліджень. У зарубіжних наукових дослідженнях другої половини ХХ початку ХХІ сторіччя тема рівня життя втрачала свою популярність.
З одного боку, панування ідеології якості життя та людського розвитку як принципово нового шляху цивілізації переключило погляди науковців на нову теорію розвитку і вирішення проблем існування людини через глобальне переосмислення мети розвитку. З другого боку, увага наукових досліджень перейшла в площину вивчення проблеми бідності, що зумовило застосування існуючих розробок щодо рівня життя в ракурсі відстеження випадків недоспоживання на рівні мінімальних стандартів. В українському суспільстві впродовж двох останніх десятирічь відбулися значні зміни, які суттєво вплинули на рівень життя населення країни. Економічна криза 1990-х років призвела до різкого падіння показників матеріальної забезпеченості переважної більшості українських сімей та до занепаду соціальної інфраструктури населених пунктів. Частина населення змогла пристосуватись до нових економічних умов та знайшла своє місце в ринковому середовищі, однак більшість не адаптувалась до реалій сьогодення і опинилась у вкрай скрутному становищі. Попри певні позитивні зрушення, що відбулися після виходу економіки країни з кризи, життєвий рівень населення зростає дуже повільно, життєві стандарти залишаються вкрай низькими і не відповідають сучасним вимогам. Негативні явища у соціальному середовищі, що були викликані глибокою економічною кризою, досі не вдається суттєво пом’якшити. З метою подолання негативних тенденцій та формування цілеспрямованої державної політики щодо підвищення життєвого рівня населення та зменшення масштабів бідності в країні, виникає необхідність виявлення та системного аналізу чинників формування життєвого рівня та виявлення тенденцій соціального розвитку, що простежуються на сучасному етапі. Соціально-економічна ситуація, що склалась в Україні, має специфічні особливості, які вносять певні корективи у класичні підходи до вивчення процесів та явищ, що відбуваються в нашому суспільстві. Представлена у даній роботі концепція дослідження рівня життя населення України в сучасних умовах виходить за рамки оцінки матеріального становища, однак не розширюється до рамок концепції якості життя. Розширення сфери дослідження до характеристики якості життя, деякі елементи якої більш-менш стабільними впродовж перехідного періоду, нівелюватиме ті позитивні або негативні зміни в основних складових рівня життя, які найбільш актуальними для нашої країни в даний період. Водночас замкнути вивчення винятково на аналізі матеріального становища населення також некоректно. По-перше, загально низький рівень доходів та нерозвиненість ринкових механізмів обумовлюють відсутність тісного зв’язку між рівнем матеріального забезпечення домогосподарства та умовами його проживання (розміром житлової площі, кількістю кімнат, забезпеченістю житла зручностями та засобами комунікації, станом розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів тощо). По-друге, більш високий дохід не забезпечує комфортного самопочуття людини в суспільстві і не захищає її від впливу негативних факторів соціального середовища, що особливо актуально в період розвитку перехідних процесів...................
Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ
1.1 Сутність та зміст поняття рівня життя як соціально-економічної категорії
Рівень життя – це характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється реальним доходом на душу населення та чисельністю населення, яке знаходиться за межею бідності. Часто також беруться до уваги: доступ до системи охорони здоров'я, економічна нерівність, рівень освіти, доступ до певних товарів, очікувана тривалість життя при народженні. Часто терміну протиставляється поняття «якість життя», що також передбачає різноманітні неекономічні показники.
Життєвий рівень населення залежить, з одного боку, від способу виробництва, який характеризується відносинами власності, рівня розвитку матеріальної бази суспільства, сфери послуг та суспільною продуктивністю праці, а з іншого – від способу життя, що визначається загальними проявами життєдіяльності людини, а саме: величиною потреб у різних життєвих благах та можливістю їх задоволення, виходячи з пропозиції товарів та послуг на ринку та реальних доходів населення.
Отже, на рівень життя населення впливає ряд економічних, соціальних, політичних, культурних, інноваційних, екологічних та інших факторів. Для аналізу й оцінки життєвого рівня населення використовують різні показники, такі як обсяг валового внутрішнього продукту, національного і реального доходу на душу населення, обсяг послуг на душу населення, середній рівень заробітної плати, забезпеченість житлом та інші. Окрім того, життєвий рівень населення країни характеризують показники середньої тривалості життя, народжуваності і смертності населення.
Тому, стан і розвиток суспільства визначається значною кількістю показників та складом його населення, трудовими можливостями, рівнем та якістю життя, соціальною захищеністю. Показники кількості, складу, динаміки населення, рівня його життя дають змогу судити про можливості соціально-економічного розвитку країни, його тенденціях, вказують органам державної влади заходи, які необхідно вжити для розвитку життя населення. Саме населення країни є джерелом ресурсів для праці, носієм конкретних економічних відносин.
Питанням методології дослідження рівня життя займалися видатні радянські та українські вчені, такі як Абалкін Л.І., Бобков В.Н., Майєр В.Ф., Райцин В.Я., Римашевська Н.М., Жеребін В.С. та інші.
Значний внесок до вирішення теоретичних та практичних аспектів проблем життєвого рівня населення в Україні належить Базилюк О.В., Богині Д.П., Бондар І.К., Гейцю В.М., Даниленку О.І., Долішньому М.В., Колоту А.М., Куценко В.І., Лібановій Е.М., Мандибурі В.Є., Новікову В.М., Онікієнку В.В., Ревенку А.Х., Тімофеєву В.О. Новітні комплексні підходи у визначенні рівня життя, подоланні проблем бідності пропонують міжнародні організації: підрозділи ООН з економічного, соціального і культурного розвитку департаменти з політики розвитку, дослідницький і статистичний МВФ; Інститут Світового банку та ін.
Рівень та якість життя характеризує досягнутий на певний проміжок часу в суспільстві ступінь задоволення різноманітних потреб населення, що є предметом соціального захисту – необхідного елемента функціонування будь-якої розвиненої держави, який слугує основною складовою соціально-розвинутої держави, адже його предметом є людина та можливості її всебічного розвитку. Гідний рівень якості життя всіх категорій населення потребує запровадження та дотримання високих соціальних стандартів, що є однією з основних функцій соціального захисту населення. Рівень життя постійно змінюється і залежить від стану економіки.
На сьогодні визначальним чинником, що впливає на рівень життя українського населення, є економічна ситуація, що склалася в країні сьогодні, системний аналіз якої дає змогу зрозуміти реальну масштабність макроекономічних диспропорцій, що виникли внаслідок гіперінфляційних потрясінь, і які в умовах кризової стагнації економіки призвели до значних втрат життєвого рівня населення України. Відомо, що рівень та якість життя населення є показником результативності соціальної політики держави. Проте соціальна політика України базується переважно на категорійних принципах надання допомоги. Обсяги допомоги, які надаються на виключно адресних засада перевіркою доходів становлять менш ніж 1% від загальних видатків на соціальний захист. Цей показник є надто малим порівняно з країнами ЄС, де він становить 12-15%.[2]
Оскільки основною складовою рівня життя населення є матеріальне становище (основні показники – доходи та витрати громадян), а ситуація у сфері доходів характеризується постійним соціальним напруженням, тому надзвичайно важливими є наукові дослідження, пов’язані з теоретичними та практичними аспектами доходів і життєвого рівня, відслідковуванням тенденцій у їх зміні з метою своєчасного коригування механізму реалізації соціальної політики.
Одне з центральних місць у системі оцінки матеріального добробуту населення займають показники доходів і витрат. У монетарній економіці саме доходи характеризують економічний статус особи чи домогосподарства.
Доходи – це, дійсно, складна і багатогранна соціально-економічна категорія, до складу якої включають заробітну плату, прибуток та змішаний дохід, доходи від власності (одержані), соціальну допомогу та трансферти.
Уявлення про рівень життя перш за все дає аналіз потреб, задоволення яких необхідне для життєдіяльності. Найважливіші серед них (перша група) – одяг, взуття та інші предмети та складові. Другу групу потреб створюють духовні (інтелектуальні) умови життя і, нарешті, третю – соціальні потреби, що задовольняються в процесі суспільної діяльності. Усі три групи потреб породжено не тільки природними, але й історичними умовами життя.
Рівень життя є достатньо складною і багатогранною категорією. Не дивлячись на те, що багато елементів життєвого рівня взаємозв'язані між собою, вони мають значні особливості, специфіку і для їх комплексної характеристики потрібне використання відповідної системи специфічних показників. Через відсутність раціонального способу об'єднання різнорідних показників такої системи в єдиний показник у вітчизняній і міжнародній практиці визнана неможливість використання одного показника, що всесторонньо характеризує рівень життя.
Існує думка, що рівень життя відображає стан економіки. Економістів, зокрема тих, хто спеціалізується на економіко-математичному моделюванні рівня життя, насамперед цікавить та грань потреб, формування і задоволення якої залежить від виробництва. Тому в економічній літературі найбільш поширено уявлення про рівень життя як про кількість споживаних матеріальних, культурно-побутових і соціальних благ і ступеня задоволення потреб у них на досягнутій стадії розвитку продуктивних сил.
Слід зазначити, що шляхи і методи підвищення рівня життя людей в різні періоди розвитку країни неоднакові, перш за все, через змінні економічні можливості. Якщо в перші роки існування радянської влади вони дозволяли лише частково регулювати матеріальне положення шляхом перерозподілу благ на користь робочого класу, то в роки довоєнного часу зростання рівня життя було пов'язане з плановими заходами, спрямованими на ліквідацію безробіття, збільшення фонду заробітної плати, доходів населення і виробництва товарів народного споживання. Відновлення економічного потенціалу країни в післявоєнні роки і його подальше зростання дозволили спочатку здійснити заходи щодо підвищення рівня життя всього населення (шляхом, наприклад, неодноразових знижень роздрібних цін, а потім перейти до диференційованого зростання добробуту.
Так, рівень життя можна розглядати в трьох аспектах:
1– стосовно всього населення;
2– за його соціальними групами;
3 – відносно сімей з різною величиною доходу.
Останні дві категорії є особливо важливими для характеристики ступеня розшарування населення за майновим станом. Вони активно вивчаються, оскільки зближення добробуту різних груп населення і скорочення диференціації доходів сімей є пріоритетними цілями соціальної політики розвинених країн.
Отже, підвищення рівня життя населення є головною метою будь-якого прогресивного суспільства. Держава зобов'язана створювати сприятливі умови для довгого, безпечного, здорового і благополучного життя людей, забезпечуючи економічне зростання і соціальну стабільність суспільства.
Найважливішим пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя всіх верств населення. З цією метою держава робить послідовні кроки стосовно забезпечення зростання доходів громадян. З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму.
Найвідомішим є дослідження рівня життя за індексом людського розвитку (ІЛР), що проводиться ООН для різних країн світу і дає змогу порівняти рівні соціально-економічного розвитку країни на основі розвитку людини в тому чи іншому суспільстві. Проте, цілий ряд аспектів проблеми оцінки рівня та способу життя населення потребують подальшого теоретичного обґрунтування. Серед таких слід назвати: розмежування понять ―”рівень”, ―”якість” та ―”спосіб” життя населення; розробка методик оцінки рівня та способу життя населення регіонів; аналіз впливу способу на рівень життя населення та ін.
У зарубіжних наукових дослідженнях другої половини ХХ – початку ХХІ сторіччя тема рівня життя втрачала свою популярність. З одного боку, панування ідеології якості життя та людського розвитку як принципово нового шляху цивілізації переключило погляди науковців на нову парадигму розвитку і вирішення проблем існування людини через глобальне переосмислення мети розвитку. З другого боку, увага наукових досліджень перейшла в площину вивчення проблеми бідності, що зумовило застосування існуючих розробок щодо рівня життя в ракурсі відстеження випадків недоспоживання на рівні мінімальних стандартів.
Сучасні наукові уявлення про сутність і критерії соціально-економічного розвитку країни в останній час суттєво поповнилися ідеями, запропонованими конкретними галузевими і регіональними економіками та іншими науками, які працюють у сфері вивчення проблем взаємодії економічної, соціальної та природничої систем. Такий підхід виходить із розуміння взаємозалежності між власне економічним розвитком та реакцією на нього населення, навколишньої природної екосистеми. Він дозволяє побачити, яку впливову роль за останні десятиріччя почали відігравати глобальні та регіональні соціально-економічні процеси у життєдіяльності людей і природних екосистем, а також виявити умови їх співіснування задля збереження життєздатного розвитку людської цивілізації.
Рівень життя населення, таким чином, можна охарактеризувати як складну інтегровану соціально-економічну категорію, що відображає рівень розвитку економіки, і яка визначається обсягами споживання та можливістю накопичення матеріальних благ, а також степенем задоволення духовних потреб людей. Визначення рівня життя як сукупності характеристик економічного зростання і споживання широко використовується як у вітчизняних розробках, так й у дослідженнях міжнародних організацій та міжнародній статистичній інформації.
Ідеї концепції якості життя були розвинуті в концепції людського розвитку. Основні положення концепції людського розвитку полягають у тому, що головною цінністю суспільного розвитку визнається людина, а не зростання національного багатства. Базисним принципом концепції є не постійне надання допомоги малозабезпеченим верствам та країнам, а стимулювання розвитку людського потенціалу, підвищення його ролі в суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя з повною відповідальністю за ухвалені рішення. Тобто, пріоритетним стає не добробут країни чи регіону, а окремих людей, якість трудового потенціалу і його розвиток. А отже, якість та рівень життя постають актуальними питаннями досліджень науковців.
Якість і рівень життя – поняття надзвичайно складні, інтегровані, які можна вивчати лише на міждисциплінарному рівні і зусиллями багатьох наук.
Водночас не можна заперечувати, що будь-які стратегії і плани розвитку країн і регіонів мають на меті лише одне – поліпшення якості життя населення. Різними залишаються лише шляхи забезпечення цієї якості і високого рівня життя.
Так склалося, що ініціатива у дослідженнях рівня і якості життя належала соціологам, а отже це та категорія, яка нібито сприймається суб'єктивно. Це вірно тільки з одного боку, з іншого – є об'єктивні передумови формування відповідної якості життя, при чому вони різні для різних країн і різні для регіонів в межах однієї країни. Саме сучасна регіональна економіка покликана роз'яснити, чому ж ми маємо такі відмінності в розвитку окремих регіонів країни, які складові в яких регіонах є вирішальними або пріоритетними у формуванні достойної якості життя населення.
Магістр