Микола Іванович Лобачевський (ID:212143)

Пам'ять У 1892 році в Росії і в інших країнах широко відзначили 100-річний ювілей Лобачевського. Було засновано міжнародну премію (Медаль Лобачевського, 1895),[4] в Казані відкрито пам'ятник вченому (1896). 200-річчя Лобачевського святкувалось у 1992 році. Банком Росії было випущено пам'ятну монету в серії «Видатні особистості Росії». На честь Лобачевського названо кратер на Місяці. Його ім'я носять також вулиці в Москві та Казані, наукова бібліотека Казанського університету. 20 березня 1956 року вийшов указ президіуму Верховної Ради СРСР про присвоєння Горківському (Нижегородському) університету ім'я М. І. Лобачевського. Геометрія Лобачевського Збереглися студентські записи лекцій Лобачевського (від 1817 року), де ним робилась спроба довести п'ятий постулат Евкліда, але в рукопису підручника «Геометрія» (1823) він вже відмовився від цієї спроби. В «Оглядах викладання чистої математики» за 1822/23 і 1824/25 Лобачевський вказав на «до цих пір непереможену» важкість проблеми паралелізму та на необхідність приймати в геометрії в якості вихідних понять, безпосередньо набуваємі з природи. 7 лютого 1826 року Лобачевський представив для друку в Записках фізико-математичного відділу твір: «Стислий виклад початків геометрії зі строгим доведенням теореми про паралельні» (на французькій мові). Але видання не відбулося. Рукопис та відгуки не збереглися, проте сам твір було включено Лобачевським в його працю «Про початки геометрії» (1829—1830), надрукований в журналі «Казанский весник». Цей твір став першою в світовій літературі серйозною публікацією по неевклідовій геометрії або геометрії Лобачевського. Лобачевський вважає аксіому паралельності Евкліда довільним обмеженням. З його точки зору, ця вимога занадто жорстка, обмежуюча можливості теорії, описуючої властивості простору. В якості альтернативи він пропонує іншу аксіому: на площині через точку, що не лежить на даній прямій, проходить більше ніж одна пряма, не перетинаюча дану. Розроблена Лобачевським нова геометрія не включає в себе евклідову геометрію, проте евклідова геометрія може бути з неї отримана граничним переходом (при прямуванні кривизни простору до нуля). В самії геометрії Лобачевського кривизна від'ємна. Проте наукові ідеї Лобачевського не були зрозумілими для сучасників. Його праця «Про початки геометрії», представлена у 1832 році радою університету в Академію наук, отримала у М. В. Остроградського негативну оцінку. Серед колег його майже ніхто не підтримує, зростають нерозуміння та глузливі насмішки. Вінцем цькування став знущальний анонімний пасквіль, з'явившийся в журналі Ф. Булгаріна «Син вітчизни» у 1834 році: Як можна подумати, щоб пан Лобачевський, ординарний професор математики, написав з якою-небудь серйозною метою книгу, яка небагато б принесла честі і останньому шкільному вчителю? Якщо не вченість, то принаймні здоровий глузд повинен мати кожен вчитель, а в новій геометрії нерідко невистачає і цього останнього. Титульний аркуш книги Лобачевского Але Лобачевський не здається. У 1835—1838 роках він публікує у «Вчених записках» статті про «уявну геометрію», а потім виходить найбільш повна з його праць «Нові початки геометрії з повною теорією паралельних». Не знайшовши розуміння на батьківщині, він намагається знайти однодумців за кордоном. У 1840 році Лобачевський друкує на німецькій мові «Геометричні дослідження по теорії паралельних», де мітиться чітке викладення його основних ідей. Один екземпляр отримує Гаус, «король математиків» тих часів. Як згодом з'ясувалося, Гаус і сам потайки розвивав неевклідову геометрію, проте так і не наважився опублікувати що-небудь на цю тему. Ознайомившись з результатами Лобачевського, він побічно висловив свою симпатію до ідей вченого: рекомендував обрати Лобачевського іноземним членом-кореспондентом Геттингенського королівського товариства. Захопливі відгуки про Лобачевського Гаус довірив тільки своїм щоденникам і самим близьким друзям. Це обрання відбулося у 1842 році. Проте положення Лобачевського воно не зміцнило. Йому залишалось працювати в рідному університеті ще чотири роки. Лобачевський не був єдиним дослідником у цій новій області математики. Венгерський математик Янош Бояї незалежно від Лобачевського у 1832 році опублікував свій опис неевклідової геометрії. Але і його роботи залишились неоціненими сучасниками. Лобачевський помер невизнаним. Через декілька десятиріч ситуація в науці докорінно змінилася. Більшу роль у визнанні праць Лобачевського відіграли дослідження Е. Бельтрамі (1868), Ф. Клейна (1871), [[Пуанкаре, Жюль Анрі|А. Пуанкаре]] (1883) та інші. Поява моделі Клейна довела, що геометрія Лобачевського такаж несуперечлива, як і евклідова. Усвідомлення того, що у евклідової геометрії є повноцінна альтернатива, справило велике враження на науковий світ і надало імпульс іншим новаторським ідеям в математиці і фізиці. Інші математичні досягнення Лобачевський отримав ряд цінних результатів і в інших розділах математики: так, в алгебрі він розробив новий метод наближеного розв'язання рівнянь, в математичному аналізі отримав ряд тонких теорем протригонометричні ряди, уточнив поняття неперервної функції тощо. У різні роки він опублікував декілька декілька блискучих статей по математичному аналізу, алгебрі та теорії ймовірностей, а также по механіці, фізиці, та астрономії.