Зразок роботи
Вступ
Гнійні менінгіти – це група захворювань ЦНС, в основі виникнення яких лежить гнійне запалення оболонок мозку, переважно бактеріальної, рідше грибкової чи паразитарної етіології. Гнійні менінгіти класифікують за етіологією, патогенезом (первинні і вторинні), за ступенем тяжкості (середньотяжка або тяжка), перебігу: гострий (до 3 місяців), затяжний чи підгострий (понад 3 місяці); із ускладненнями або без ускладнень.
Клінічні критерії:
– загальноінфекційний синдром;
– менінгіальний синдром.
Менінгеальний синдром включає:
– гідроцефально-гіпертензивні симптоми: різкий головний біль дифузного характеру, повторне блювання, загальна гіперестезія;
– менінгіальні симптоми: менінгіальна поза, тонічне напруження м’язів спини, ригідність м’язів потилиці, позитивні симптоми Керніга і Брудзинського (верхній, середній, нижній);
– у дітей раннього віку вибухання (рідко втяжіння) і напруження великого тім’ячка, позитивний симптом Лесажа, закидання голови.
Параклінічні дослідження:
– загальний аналіз крові (нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом уліво, підвищення ШЗЕ);
– аналіз ліквору (нейтрофільний плеоцитоз, підвищений рівень білка, позитивні осадкові реакції Панді, Нонне-Аппельта, зниження цукру і хлоридів);
– бактеріоскопічне дослідження осаду ліквору і мазків крові – «товста крапля»;
– бактеріологічні посіви на селективні живильні середовища – ліквору, крові, слизу з носоглотки для виділення збудника;
– серологічні методи (реакція аглютинації латексу (РАЛ), зустрічного імуноелектрофорезу (ЗІЕФ) для визначення антигену збудника.
Лікування:
1. Режим
Суворий постільний режим до стійкої нормалізації температури тіла, зникнення менінгеального синдрому та нормалізації показників крові та ліквору, у середньому протягом 14-16 днів.
2. Дієтотерапія
Дітям першого року життя призначають грудне молоко чи адаптовані молочні суміші в першу добу об’ємом 1/2-1/3 вікової норми з наступним збільшенням до повного обсягу протягом 2-3 діб.
Дітям старшого віку призначають молочно-рослинну дієту (стіл № 5 за Певзнером) дрібно 5-6 разів на добу з наступним переходом на стіл № 2 чи № 15 (залежно від віку) у період видужання.
Питний режим відповідає віковій добовій потребі у рідині з урахуванням добового об’єму розчинів, які вводяться внутрішньовенно.
3. Антибактеріальна терапія
У дітей перших 6 місяців життя на першому етапі терапії (до виявлення збудника) препаратами вибору є ампіцилін в дозі 200 мг/кг/добу, цефтриаксон у дозі 100 мг/кг/добу чи цефотаксим по 200 мг/кг/добу у поєднанні з аміноглікозидами (амікацином, нетілміцином).
У дітей віком від 6 місяців при тяжких формах гнійних менінгітів стартовими антибіотиками є цефотаксим та цефтриаксон, при інших – пеніцилін. Препаратами резерву за відсутності позитивної динаміки від стартової терапії протягом 48-72 годин є меропенем у дозі 120 мг/кг/добу, цефепим по 100 мг/кг/добу. Середній курс лікування становить 12-14 днів. При менінгококовому менінгіті курс лікування – 7-10 днів.
Через 24-48 годин від початку терапії проводять контрольну люмбальну пункцію для виявлення ефективності розпочатої терапії. Критерієм ефективності служить зниження плеоцитозу не менше ніж на 1/3.При виявленні етіологічної причини захворювання стартові антибіотики можна замінити на інші відповідно до чутливості збудника. Однак за наявності позитивної динаміки, а саме зниження інтоксикаційного синдрому, нормалізації температури тіла, зникнення менінгеальних симптомів, покращання величини плеоцитозу та загального аналізу крові, доцільно продовжити стартову терапію повним курсом.
Критерієм для відміни антибіотикотерапії є: санація ліквору при проведенні контрольної люмбальної пункції. Терапія припиняється, якщо кількість клітин у 1 мкл не перевищує 50 за рахунок переважної кількості лімфоцитів.
При рецидиві гнійного менінгіту призначають повторний курс антибіотиків резерву (меропенем, цефтазідим, ванкоміцин). Неприпустимо зниження дози антибіотиків у ході лікування, оскільки в процесі видужування проникність ГЕБ, у тому числі і для антибіотиків, зменшується.
4. Дезінтоксикаційна терапія
Дезінтоксикаційну терапію проводять 5-10% розчином глюкози в поєднанні із 7,5% розчином хлористого калію, ізотонічний розчин натрію хлориду, колоїдними розчинами. Загальний добовий об’єм становить не більше ніж 2/3 фізіологічної потреби (при нормальному діурезі і відсутності початкової дегідратації); із нього об’єм інфузії не повинен перевищувати 1/2 фізіологічної потреби. З другої доби підтримують дефіцит рідини в режимі нульового водного балансу. Об’єм інфузії становить 1/3-1/2 фізіологічної потреби. При виникненні олігоурії чи анурії введення рідини протипоказане до відновлення діурезу.
5. Інша терапія:
– з метою дегідратації застосовують ацетазоломід, фуросемід, маніт;
– дексаметазон призначають у добовій дозі 0,15 мг/кг маси тіла кожні 4 години у перші 2-4 дні (дексаметазон, який краще використовувати за 10-30 хв.перед уведенням антибіотика).
Ускладнення
– Інфекційно-токсичний шок (ІТШ) – лікування проводиться згідно з відповідним протоколом.
– Гострий набряк-набухання головного мозку – лікування проводиться згідно з відповідним протоколом.
– Гостра внутрішньочерепна гіпертензія – лікування проводиться згідно з відповідним протоколом.
– Епендіматит – лікування проводиться згідно з відповідним протоколом.
– Менінгоенцефаліт – лікування проводиться згідно з відповідним протоколом.
– Абсцес головного мозку – лікування проводиться згідно з відповідним протоколом.
– Синдром лікворної гіпотензії – лікування проводиться згідно з відповідним протоколом.
– Субдуральний випіт – лікування проводиться згідно з відповідним протоколом.
Магістр