Зразок роботи
1.3. Типи стратегічного планування та їх особливості
Стратегічне планування є найбільш розповсюдженою формою стратегічного управління. Стратегічне управління — це управління, яке спирається на людський потенціал фірми і орієнтує діяльність організації на максимальне задоволення запитів споживачів шляхом проведення своєчасних змін в організації, отримання конкурентних переваг і забезпечення адекватної реакції фірми на зміни зовнішнього середовища [3].
Стратегічні плани можуть розрізнятися в залежності від орієнтації ідей планування на минуле, теперішнє чи майбутнє. Згідно з цією ознакою розрізняють чотири типи планування:
1) реактивне (орієнтоване тільки на минуле);
2) інактивне (пристосоване тільки до теперішнього часу);
3) преактивне (направлене на майбутнє);
4) інтерактивне (цілеспрямовано направлене на майбутнє).
Рис. 1.1 Класифікація планів в залежності від часової орієнтації [8]
1. Реактивне планування передбачає постановку цілей, головним чином н основі аналізу передпланового періоду. При цьому передбачається, шо ситуації яка склалася в минулому, буде автоматично перенесена на майбутнє. Головна зі дача такого планування – знайти в минулому причину проблеми і подолати її.
До переваг реактивного планування слід віднести:
• постійне звернення до минулого досвіду;
• сильне відчуття спадкоємності;
• збереження традиції, що створює почуття впевненості в майбутньому у персоналу підприємства.
Недоліками цього планування є:
• відсутність синергетизму;
• абстрагування від майбутніх змін;
• відмова від партисипативності (тобто планування стає функцією вищого керівництва) [18].
2. Інактивне планування сприймає існуючі умови як сприйнятливі і формує цілі, виходячи із ситуації, не вважаючи за потрібне звертатися до минулого. Позитивною стороною інактивного планування є поступові дії, які не приводять до катастрофічних наслідків. Негативною стороною такого планування є нездатність пристосуватися до змін в плановому періоді і слабке використання творчого потенціалу працівників. Для більшості вітчизняних підприємств сьогодні найбільш характерними є реактивне і інактивне планування.
3. Преактивне планування – це попереджуюче планування, яке передбачає постановку цілей з врахуванням майбутніх змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі. Це планування орієнтовано на пошук оптимальних рішень. Ця основна перевага – в адекватній оцінці майбутнього в процесі формування цілей. Недоліками преактивного планування прийнято вважати слабке використання накопиченого досвіду, недостатня увага до повсякденних потреб організації, надмірне захоплення футурологією [6].
4. Інтерактивне планування характеризується двома характерними особливостями, які радикально впливають на постановку цілей:
воно засновано на принципі партисипативності (тобто передбачає участь і мобілізацію творчої активності працівників організації);
воно передбачає, що майбутнє підвладне контролю і в значній мірі визначається зусиллями персоналу.
Перевагами інтерактивного планування, згідно з Р. Акоффом, є наступне:
• інактивісти намагаються утриматися в бурхливому потоці;
• реактивісти намагаються плити проти нього;
• преактивісти намагаються осідлати першу хвилю;
• інтерактивісти мають намір змінити течію річки.
Проте з інтерактивним плануванням пов'язані дві основні проблеми:
1) інтерактивне планування – це скоріше ідеальна побудова, чим практична модель;
2) навіть з теоретичної точки зору окремо взята організація не може контролювати майбутнє, вона лише ефективно пристосовується до нього.
Культура стратегічного планування повинна базуватися на наступних планах:
1. Стратегічне планування – це робота, що виконується самими керівниками, не плановою службою.
2. Всі менеджери, які приймають участь в стратегічному плануванні повинні мі ти адекватну інформацію про вірогідні можливості фірми і в умовах її розвитку в майбутньому.
3. Система стимулювання у фірмі не повинна припускати заохочення поточних результатів за рахунок довгострокових: керівники повинні відповідати за ві конання як короткострокових, так і перспективних планів [6].
4. Упровадження стратегічного планування повинно здійснюватися на продуманої стратегії, що передбачає поступовий перехід до нових методів використання всіх переваг вже сформованої культури планування. Стратегічне планування повинно бути спрямоване на довгостроковий розвиток, досягнення більш високих темпів економічного росту на основі поетапного удосконалювання різних виробничо-технічних факторів і організаційно-управлінських структур з метою забезпечення високої якості персоналу і рівня житі працівників. Виважена стратегія господарювання сприяє розвитку економічної прогресу [9].
Стратегія – це абстрактна норма діяльності. Вона розробляється абстрагування конкретних норм діяльності (планів, програм тощо) ґрунтується на узагальненні конкретних дій тактичного рівня. Абстрагування — це перехід від споглядальних фіксацій, побудови емпіричних схем до створення узагальнених замінників світу. Надалі ці абстракції (стратегії) є засобами створень конкретних норм. При цьому мовлення, особливо професійне, є постачальні ком критеріальної бази у прийнятті рішень. Рефлексія управлінської діяльності і мислення вимагає мовного забезпечення. Володіння мовою теорії діяльності управлінському мисленні – необхідна передумова появи стратегії або абстрактної норми [11].
Стратег повинен оперувати як «конкретними», стихійними, цінними уявленнями, так і абстрактними, конструктивними. Отже, необхідно вміти застосовувати знаково-символічні засоби (наприклад, абстрактні схеми), які виражають зміст, що фіксується і оперативно маніпулюється. Процедури оперувань регламентуються різними рефлексивними функціями і відповідними логічним формами [23]. Можна сказати, що стратег-професіонал, на відміну від дилетанта, ні віть якщо він талановитий, повинен демонстративно, усвідомлено, доступно для зовнішнього контролю і критики, із системою обґрунтування показати, як абстрактні логіко-семіотичні засоби перетворюються на зміст, як відбувається конкретизація змістів, яка залежність між конструктивністю текстів розпоряджень і змістовністю об'єктивно-діяльнісних сюжетів, виражених у цих текстах. Стратег повинен показати співвідношення суми ситуаційних фіксацій з абстрактними завданнями і проблемами [25].
РОЗІДЛ 2.
АНАЛІЗ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
2.1.Види стратегії управління підприємством та їх характеристика
Дослідження стратегічного планування на підприємстві ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод». Дане підприємство знаходиться на півночі Чернігівської області в районному центрі - м. Новгород-Сіверський. ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» було введено в експлуатаціюв в березні місяці 1972 року. Шляхом комплексного системного поєднання стратегій усіх стратегічних господарських одиниць підприємства відбувається формування його стратегічного набору.
Стратегічний набір – це система стратегій різного типу, що розробляє підприємство на певний відрізок часу, а також відбиває специфіку функціонування та розвитку підприємства, рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі. Кожне підприємство повинне мати свій стратегічний набір, який буде відрізнятися від стратегічного набору іншого суб’єкта, хоча умови їх функціонування можуть бути схожими. Стратегічний набір складають такі основні групи стратегій, як загальні стратегії, конкурентні стратегії, продуктово-товарні стратегії, функціональні стратегії, ресурсні стратегії. Кожна група має свою множинну систему стратегій. Так, група загальних стратегій включає стратегії стабільності, зростання та скорочення. Група конкурентних стратегій передбачає стратегії формування конкурентних переваг, конкурентної поведінки. Група функціональних стратегій охоплює стратегії розвитку науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт, виробничі, маркетингові, фінансові стратегії, стратегії управління персоналом, стратегії матеріально-технічного забезпечення
Відділ планування є самостійним структурним підрозділом ПрАТ «Новгород-Сіверський Сирзавод», який підпорядковується безпосередньо заступнику голови правління з маркетингу і торгівлі товариства. Відділ маркетингу є органом, через який здійснюється організація ефективного маркетингу і на цій основі здійснюється розвиток продаж.
Головні завдання відділу планування є наступними:
1. Формування стратегії розвитку номенклатури продаж, яка забезпечує товариству перевагу у порівнянні з її конкурентами.
2. Вивчення внутрішніх і зовнішніх ринків збуту продукції, пошук і визначення перспективних напрямів дизайнерського розвитку з метою зайняття і утримання позицій лідера на внутрішньому ринку і розширення своїх позицій на зовнішньому ринку.
3. Визначення перспективних напрямів робіт щодо нових видів продукції, їх дизайнерського рівня з метою забезпечення конкурентоспроможності виробів на ринках збуту.
Структура і штатний розпис відділу затверджується головою правління товариства виходячи із умов і особливостей виробництва, а також із складності і об’ємів робіт, що покладаються на відділ.
Вся діяльність відділу координується з діяльністю інших підрозділів, особливо з відділом торгівлі та заступником голови правління товариства з маркетингу і торгівлі.
Відділ планування має право:
1. Вимагати і отримувати від підрозділів товариства необхідні дані для ведення маркетингових робіт.
2. Залучати, за погодженням з керівництвом, відповідні підрозділи і окремих спеціалістів для участі у вирішенні питань маркетингових робіт.
3. Брати участь в роботі нарад, комісій з питань, які стосуються діяльності відділу маркетингу.
Наявні відмінності в рівнях споживання молочної продукції в регіональному розрізі пов’язані із специфікою формування ринку молочної продукції. Такі види продукції, як масло вершкове, тверді сири мають в силу своєї транспортабельності широкий ринок збуту.
