РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКІВ ОСВІТНІМИ ЗАКЛАДАМИ (ID:1272687)

ВСТУП Актуальність теми дослідження. У міру того, як країни, включаючи Україну, проводять масштабні освітні реформи, щоб відповідати вимогам сучасності, роль освітніх керівників стає все більш ключовою. Компетентні лідери відіграють важливу роль у впровадженні та проведенні реформ, таких як перехід до компетентнісної освіти, підходів, орієнтованих на учня, та інтеграції технологій. Навчальні заклади стикаються зі складними проблемами, від адаптації до нових методик викладання до задоволення різноманітних потреб учнів. Пандемія COVID-19 та воєнна агресія Росії підкреслила важливість гнучкого лідерства в антикризовому управлінні та здатності адаптуватися до непередбачуваних обставин. Інтернаціоналізація освіти підкреслює необхідність для лідерів володіти глобальною перспективою та міжкультурною компетенцією, узгоджуючи свої інституції з міжнародними стандартами та сприяючи співпраці в усьому світі. Швидкий технологічний прогрес в освітніх технологіях вимагає від лідерів технологічної грамотності та здатності інтегрувати інноваційні інструменти для покращення досвіду викладання та навчання. Використання аналітики даних, штучного інтелекту та інших технологій в управлінні освітою вимагає від керівників рівня цифрової компетентності. Забезпечення якості освіти набуває все більшого значення, що вимагає від керівників забезпечення надання високоякісної освіти шляхом постійного вдосконалення, оцінювання та дотримання професійних стандартів. Моніторинг та оцінка ефективності освітніх практик сприяють збереженню та підвищенню якості освіти. Зміна ролі освітніх лідерів від традиційних менеджерів до фасилітаторів навчання означає зміну парадигми. Ця зміна вимагає іншого набору лідерських компетенцій, наголошуючи на співпраці, інноваціях та адаптивності. Конкретні реформи, такі як «Нова українська школа», є прикладом цієї мінливої освітньої парадигми, вимагаючи від лідерів узгоджувати свої компетенції з освітніми цілями, що розвиваються. Розвиток професійної компетентності серед керівників навчальних закладів має вирішальне значення для успіху та стійкості систем освіти в усьому світі. Метою даного дослідження є вивчення та аналіз процесів розвитку професійної компетентності керівників освітніх закладів в сучасних умовах, враховуючи виклики глобальних та національних змін у системі освіти. Об'єктом дослідження є процеси розвитку професійної компетентності, які відбуваються у керівників освітніх закладів. Об'єктом є не лише самі керівники, а й умови, фактори та інструменти, які впливають на їхній професійний розвиток. Предметом дослідження є конкретні аспекти та компоненти розвитку професійної компетентності, такі як впровадження інновацій, управлінські практики, адаптація до змін у навчальних програмах, технологічна грамотність, а також взаємодія зі стейкхолдерами в системі освіти. Реалізація мети вимагає вирішення наступних завдань: • Дослідити основи професійної компетентності керівників освітніми закладами, зокрема поняття та необхідність професійної компетентності, роль керівників у сучасній освітній системі та основні компетенції для керівників освітніми закладами. • Проаналізувати способи розвитку професійної компетентності керівників, а саме: навчання та підвищення кваліфікації, формальні освітні програми, семінари, тренінги та майстер-клас, менторство та консультування, самонавчання та саморозвиток , • Проаналізувати поняття оцінку та впровадження розвитку компетентності у практиці, зокрема моніторинг та оцінка рівня компетентності, планування та реалізація індивідуальних освітніх траєкторій, впровадження змін та інновацій на освітніх закладах. У дослідженні розвитку професійної компетентності керівників закладів освіти використовується багатогранна методологія ґрунтовного дослідження цієї важливої сфери. Використовуючи аналітичний підхід, у дослідженні препаровано комплексне поняття професійної компетентності, заглиблюючись у його складові елементи та теоретичні засади. Одночасно синтетичний метод застосовується для об'єднання ідей з різних джерел, формуючи всебічне розуміння факторів, що сприяють розвитку лідерської компетенції. Порівняльний метод відіграє ключову роль, полегшуючи аналіз подібностей та відмінностей у ролях та компетенціях освітніх лідерів у різних контекстах. Це порівняння виявляється корисним для визначення найкращих практик і виявлення відмінностей у підходах до лідерства. Доповнюючи ці підходи, індуктивний метод використовується для виведення загальних принципів з конкретних спостережень, пропонуючи уявлення про ефективні стратегії розвитку професійних компетенцій на основі конкретних прикладів успішних лідерських практик. І навпаки, дедуктивний метод використовується для перевірки гіпотез на відповідність існуючим теоріям, перевіряючи теоретичні рамки, пов'язані з компетентністю освітнього лідера. Цей дедуктивний підхід сприяє підтвердженню або спростуванню теоретичних припущень за допомогою емпіричних даних. Органічно інтегруючи ці методології, дослідження має на меті надати тонкий та всебічний аналіз розвитку професійної компетентності серед керівників навчальних закладів. Кожен метод вносить унікальну перспективу, збагачуючи загальне розуміння предмета та прокладаючи шлях до змістовних висновків у сфері освітнього лідерства. Дане дослідження сприяє теоретичному підґрунтю освітнього лідерства, надаючи детальне дослідження поняття професійної компетентності в контексті навчальних закладів. Воно взаємодіє з існуючими теоріями, пов'язаними з лідерством, синтезує різноманітні точки зору та сприяє більш повному розумінню багатогранної природи компетентності, необхідної для ефективного лідерства в освітніх умовах. Теоретичне значення полягає в уточненні та розширенні концептуальних рамок, пропонуючи науковцям та практикам більш складну призму для аналізу та осмислення лідерської компетенції. Практичні наслідки цього дослідження є суттєвими, особливо для освітніх лідерів, політиків та фахівців, які беруть участь у програмах розвитку лідерства. Визначаючи ключові компетенції та ефективні стратегії розвитку, дослідження пропонує практичні рекомендації щодо вдосконалення лідерських навичок серед освітніх адміністраторів. Висновки, отримані в результаті дослідження, можуть стати основою для розробки та впровадження навчальних програм, семінарів та ініціатив з професійного розвитку, адаптованих до конкретних потреб освітніх лідерів. Це має на меті сприяти вдосконаленню практики лідерства в навчальних закладах, сприяючи формуванню більш ефективних та адаптивних лідерів. Наукова новизна цього дослідження полягає в його інтегративному підході до методологій та орієнтації на сучасне середовище освітнього лідерства. Синтезуючи аналітичні, синтетичні, порівняльні, індуктивні та дедуктивні методи, дослідження пропонує новий дизайн дослідження, який збагачує методологічний інструментарій у дослідженнях освітнього лідерства. Крім того, вивчення нових тенденцій та інноваційних практик у розвитку лідерства додає рівень новизни до наукового внеску. Дослідження спрямоване на розширення меж знань у цій галузі, пропонуючи свіжі перспективи та ідеї, які можуть стимулювати подальші наукові дослідження та сприяти постійній еволюції теорій і практик освітнього лідерства. Структура й обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (43 джерел) Загальний обсяг кваліфікаційної роботи – 81 сторінок. Основний зміст викладено на 72 сторінках.   РОЗДІЛ 1: ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКІВ ОСВІТНІМИ ЗАКЛАДАМИ 1.1. Поняття та необхідність професійної компетентності На сучасному етапі модернізації системи освіти України першочерговою метою є забезпечення якості освіти випускників, яка відповідає міжнародним стандартам. Це тягне за собою розвиток конкурентоспроможних і компетентних особистостей, які володіють не тільки теоретичними знаннями, а й практичними навичками та досвідом їх застосування. Центральне місце в цьому процесі займає роль керівника закладу освіти. Поняття та необхідність професійної компетентності керівника закладу освіти є центральними для забезпечення якості та ефективності такого освітнього закладу. 29.11.2022 МОН затвердило наказ № 1068 Про затвердження Типової програми підвищення кваліфікації педагогічних працівників щодо впровадження професійного стандарту "Керівник (директор) закладу дошкільної освіти" Професійний стандарт керівника закладу дошкільної освіти окреслює вимоги до компетентностей, які очікуються від осіб, які займають цю керівну посаду. Він є офіційним документом, затвердженим відповідними органами, і служить основою для формування професійної кваліфікації. Цей стандарт має вирішальне значення, оскільки він забезпечує чіткі рамки того, що очікується від лідерів у сфері дошкільної освіти. Це допомагає встановити орієнтири та очікування щодо своєї ролі. Згідно з Професійним стандартом, основною метою професійної діяльності керівника (директора) закладу освіти є безпосереднє управління закладом, а також відповідальність за різні аспекти, такі як якість освіти, управління фінансами тощо. Ця особа несе відповідальність за загальне функціонування установи. Професійний стандарт, як правило, включає різні компоненти, такі як трудові функції, компетенції, знання, вміння та навички. Вона охоплює широкий спектр сфер, від управлінських та організаційних аспектів до навичок міжособистісного спілкування та дотримання відповідних нормативних актів. [33] Одним з основних елементів Професійного стандарту є визначення професійних компетенцій. Це сукупність знань, умінь, навичок та особистісних якостей, які мають вирішальне значення для ефективного виконання роботи. Компетенції поділяються на загальні та професійні компетенції, і вони узгоджуються з конкретними потребами посади. Професійний стандарт підкреслює важливість безперервного професійного розвитку для керівників у сфері освіти. Це пов'язано з тим, що освітнє середовище динамічне, і керівники повинні адаптуватися до нових викликів, правил і технологій. Стандарт встановлює, що вони беруть участь у постійному навчанні та вдосконаленні своїх компетенцій. Стандарт надає керівникам освітню траєкторію професійного розвитку, допомагаючи визначити сфери для вдосконалення. Поняття «компетентність» і «компетентнісний підхід» часто використовуються у сфері освіти. У сучасній педагогіці та психології компетентність визначається як володіння необхідними знаннями та навичками, які дозволяють людині робити обґрунтовані судження в певній галузі та ефективно діяти в її межах. Це поняття також широко використовується в управлінні, зокрема при побудові моделей компетенцій для менеджерів, персоналу, відділів і організацій в цілому. Дослідники розглядають компетентність не тільки як засіб успішної професійної діяльності, а й як інструмент оптимізації взаємодій суб'єкта і об'єкта управління. З наукової точки зору, професійна компетентність є комплексним атрибутом керівника навчального закладу, що відображає його здатність вирішувати професійні проблеми та управлінські завдання, що виникають у реальних життєвих сценаріях. Це досягається шляхом використання знань з різних галузей і професійних областей, а також професійного та життєвого досвіду. Професійні знання складають основу професійної компетентності і виробляються в процесі набуття професії, спеціалізації в навчальному закладі, перебігу професійної кар'єри. На сьогодні встановлено, що якість підготовки сучасного керівника школи визначається набором компетенцій, в яких він повинен досягати успіху. До таких компетентностей належать адаптивність до соціального середовища, ефективне практичне застосування набутих знань, здатність генерувати інноваційні ідеї, педагогічна кмітливість, комунікабельність у різних соціальних групах, толерантність у взаємодії з дітьми, батьками та громадою, цілеспрямоване використання теоретичних та практичних ресурсів у педагогічній роботі, активна участь у розвитку команди тощо. [42] Компетентність керівника навчального закладу виражається в ефективності його управлінської діяльності. Ефективність в управлінні передбачає створення необхідних умов для досягнення цілей загальноосвітнього навчального закладу, забезпечення реалізації права кожної дитини на отримання освіти, що відповідає її інтересам, здібностям і можливостям, а також вихованню сприятливого психологічного клімату в колективі. Модернізація управління школою потребує висококваліфікованих керівників, які володіють організаційними, комунікативними та професійними здібностями. Тому важливо вивчити фундаментальні компетенції, якими повинен володіти керівник закладу освіти. Ці компетенції можна розділити на такі ключові компоненти: [39] 1. Стратегічна компетентність: це передбачає вміння мислити системно і масштабно, встановлення взаємозв'язків в освітньому середовищі. 2. Соціальна компетентність: це включає адаптивність до мінливого середовища, навички мотивації та переконання, прагнення до самоосвіти та інновацій, особисту привабливість, здатність вирішувати конфлікти та толерантність у спілкуванні з іншими. 3. Функціональна компетентність: це передбачає прийняття рішень, ініціативність, професійні знання, навички та гнучкість під час роботи. 4. Управлінська компетентність: це характеризує організаторські здібності, відповідальність, авторитет, поведінку керівника. 5. Професійна компетентність: наявність вищої освіти і досвіду. Важливим критерієм професійної компетентності є відданість керівника цілям закладу освіти, що включає створення належних умов для педагогічного процесу, надання можливостей для досягнення прогнозованих результатів, формування сприятливого психологічного клімату в колективі, налагодження ефективної комунікації з батьками, громадськістю, інвесторами, спонсорами та іншими зацікавленими сторонами. Професійна компетентність керівника навчального закладу охоплює сукупність загальних і суспільних знань, умінь, умінь і навичок, професійно значущих якостей. Щоб розвинути цю компетенцію, лідери повинні демонструвати підприємницькі навички, бути добре поінформованими про останні тенденції, досягати успіху в аналізі, володіти здібностями до досліджень та економічних розрахунків, а також прийняти адаптивний стиль керівництва. Цей стиль керівництва включає адаптацію до конкретних ситуацій та умов праці, врахування освітніх потреб суспільства та держави, застосування гнучких методів управління, практику демократичного лідерства та сприяння ефективній комунікації для розвитку закладу. [10] Керівники навчальних закладів займаються різними сферами діяльності, включаючи навчальну, соціально-організаційну, навчально-методичну, педагогічну, адміністративно-адміністративну, фінансово-економічну. Кожна з цих сфер тягне за собою специфічні функції та характеристики, пристосовані до конкретного контексту установи. Професійна компетентність структурована навколо базових і функціонально-посадових компетенцій. Базові компетентності охоплюють загальнокультурні, громадянські, інформаційно-комунікативні та соціально-психологічні навички. Функціональні компетенції включають адміністративні, управлінські, регуляторні, дослідницькі, підприємницькі та презентаційні навички. Таким чином, професійна компетентність є багатогранною ознакою керівника навчального закладу, що відображає його здібності, знання, навички та якості. Структура професійної компетентності включає як фундаментальні, так і функціональні компетенції, причому перша зосереджується на загальних і соціальних знаннях і навичках, а друга стосується адміністративних, управлінських, нормативних та презентаційних аспектів. Дослідження в даному напрямі тривають з метою вивчення специфіки професійної компетентності керівників навчальних закладів з метою розробки ефективних методів, моделей і прийомів для формування комплексної структури професійних якостей керівників у конкретних освітніх умовах. Закон України «Про освіту» та «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті» відіграють вирішальну роль у формуванні напряму вищої освіти. Основна увага приділяється забезпеченню фундаментальної наукової та професійної практичної підготовки викладачів. Законодавство наголошує на важливості узгодження освіти зі здібностями та інтересами громадян. Мета полягає в тому, щоб виховати людей, які не тільки добре розбираються у своїх галузях, але й володіють такими якостями, як освіченість, моральність, мобільність, конструктив і практичність. Це розглядається як необхідне для сприяння співпраці, міжкультурній взаємодії та глибокому почуттю відповідальності за соціально-економічне процвітання країни. [2] Нами проведено ґрунтовний аналіз поняття «компетентність» та його застосування в контексті підготовки вчителя. Компетентність розглядається як здатність застосовувати набуті знання на практиці, підкреслюючи освіченість, взаємозв'язок знань, умінь і навичок, досвіду, цінності та професійно значущих якостей. Ці компоненти в сукупності сприяють ефективності вчителя у вирішенні проблем та загальній професійній компетентності. За допомогою категоріального аналізу визначено основні складові компетентності за частотою їх виявлення в літературі. Помітними елементами є здатність застосовувати знання на практиці, освіченість, взаємозв'язок знань, умінь і навичок, досвіду, цінності та професійно значущих якостей. Наразі наявне зміщення акцентів у глобальному масштабі в бік оцінки особистісних якостей та здатності до саморозвитку на додаток до формальної кваліфікації. Наголошується на важливості саморозвитку як свідомого та мотивованого процесу, що веде до бажаного рівня професійної компетентності. Досліджується соціально-філософсько-етичне дослідження цінностей гуманітарної освіти, зокрема на працях професора М.В. Розова. Набуття загальнокультурної компетентності вважається вирішальним для вчителя, охоплюючи зміст, проблемно-практичні аспекти, комунікативну компетентність. Вивчення професійної компетентності в українській освіті передбачає всебічне розуміння різних її складових та їх взаємодії. Акцент на узгодженні освіти з індивідуальними здібностями та інтересами в поєднанні з культивуванням загальної культурної компетенції має важливе значення для підготовки вчителів, здатних відповісти на виклики ХХІ століття. У статті заохочується цілісний підхід до підготовки вчителів, що охоплює мотиваційно-ціннісний, змістовий, операційно-діяльнісний та рефлексивний компоненти для забезпечення високого рівня професіоналізму та майстерності. [37] 1.2. Роль керівників у сучасній освітній системі Роль керівника навчального закладу в освітньому процесі є визначальною. Керівник школи не тільки відповідає за адміністративні завдання, але й виконує функції соціального лідера, який повинен володіти необхідними знаннями та навичками для ефективного управління школою. Управління школою – це більше, ніж просто бюрократична роль; воно передбачає формування та виховання організаційно-педагогічної культури школи. Основною функцією керівника школи є формування і розвиток організаційно-педагогічної культури в школі. Керівник школи відіграє життєво важливу роль у проектуванні кращого майбутнього та створенні успішного культурного та освітнього середовища. Це середовище залежить від рівня організаційної культури в школі. Організаційна культура в загальноосвітньому навчальному закладі є продуктом колективного досвіду учасників освітнього процесу. Вона інтегрує їхній досвід та адаптується до суспільних та державних вимог. Основна мета організаційної культури полягає в тому, щоб дати можливість всім учасникам освітнього процесу реалізовувати ідеї, що сприяють досягненню високих організаційних цілей. Це фундаментальний механізм ефективного управління. В освітньому менеджменті організаційна культура є основою управління з культурної точки зору, і в ній беруть участь керівник школи, педагогічний колектив, учні, батьки та широка громадськість. Організаційна культура набуває особливого значення, коли виникає потреба у розвитку закладу, впровадженні освітніх та управлінських інновацій або проведенні дослідної роботи. Успішне культурно-освітнє середовище – це позитивна, радісна система, де кожен вчиться у найкращих. Вона охоплює освітній дизайн, структурну організацію, культуру школи та пріоритезацію педагогічних цінностей для всіх учасників. Її розвиток залежить від демократичних стилів керівництва, організаційно-педагогічної культури, міжособистісного професійного спілкування, культури управління, креативності, інноваційних освітніх і управлінських технологій, співпраці держави і громадськості в управлінні навчальним закладом. [17] Роль лідера та його організаційна культура, поряд з культурою навчального закладу, є ключовою у створенні успішного культурно-освітнього середовища. Цілеспрямований розвиток такого середовища передбачає підвищення організаційно-педагогічної культури, виховання інноваційного педагогічного мислення, сприяння творчості, створення культурного контексту в межах школи. Кінцева мета – здійснити якісну трансформацію професійної діяльності та особистісного розвитку для всіх учасників освітнього процесу. [16] Роль керівника навчального закладу у формуванні бренду освітньої галузі має першорядне значення. Успіх і конкурентоспроможність будь-якого навчального закладу, особливо загальної середньої школи, залежать від якості освіти та виховання, яке вони забезпечують. Щоб залишатися конкурентоспроможними та створювати позитивний імідж, навчальні заклади повинні інтегрувати маркетингові стратегії у свою управлінську практику, що передбачає побудову та просування свого бренду У сучасних умовах навчальний заклад розглядається як відкрита соціально-педагогічна система, що функціонує в рамках сфери послуг. Ефективність керівника навчального закладу багато в чому залежить від рівня його управлінської культури та вміння ефективно застосовувати сучасні технології та методики. Це вимагає встановлення науково-технічних, культурних та освітніх зв'язків, які в сукупності формують освітню систему. У той час як дослідження різних науковців торкалися ідеї формування позитивного іміджу освітніх організацій, конкретна роль керівника навчального закладу в брендингу освітнього сектору широко не досліджена. [19] Основа брендингу починається з надання високоякісних освітніх послуг. Якість освіти, про що свідчать висококваліфікований викладацький склад, сучасні освітні технології та колаборації з іншими навчальними закладами, має бути наріжним каменем бренду. Формулювання корпоративних цінностей, які відображають унікальність освітніх послуг, має вирішальне значення. Ці цінності мають спрямовувати поведінку керівництва, викладачів, учнів, впливати на сприйняття влади, бізнесу та інших навчальних закладів. Кожен, хто бере участь в освітньому процесі, відіграє певну роль у створенні іміджу навчального закладу. Педагогічний колектив, зокрема, суттєво впливає на те, як сприймається заклад. Керівництво, особливо керівник навчального закладу, відіграє центральну роль у формуванні політики брендингу. Вони повинні вселяти ентузіазм у співробітників, студентів та інших зацікавлених сторін. Випускники навчального закладу також можуть стати цінними промоутерами бренду. Випускники, які відчувають сильний зв'язок зі своєю альма-матер, можуть допомогти поширити позитивний імідж закладу. Для ефективного управління брендом слід дотримуватися таких принципів, як безперервність, партнерство, синергія, орієнтація на клієнта та адаптивність. Також важливо проводити регулярний зворотний зв'язок та оцінку процесу брендингу. Керівник навчального закладу повинен взяти на себе більш комплексну роль у формуванні бренду свого закладу. Це включає розробку чіткої місії, визначення цільової аудиторії, планування діяльності, реалізацію планів та оцінку результатів. Роль керівника закладу освіти, зокрема в контексті концепції «Нова українська школа», є багатогранною та надважливою. «Нова українська школа» розглядається як концептуальна основа реформування системи загальної середньої освіти, вона передбачає принципи децентралізації та ефективного управління. Директори шкіл відіграють ключову роль у забезпеченні успішної реалізації цих реформ, стаючи лідерами змін. У цьому контексті обов'язки та роль керівника навчального закладу виходять за рамки традиційних функцій управління. Очікується, що вони будуть лідерами, які надихатимуть і спрямовуватимуть свої освітні команди, до яких входять учні, вчителі, батьки та працівники шкільної адміністрації, для спільної роботи над досягненням спільних цілей. Лідерство в освіті було предметом широких досліджень та дискусій як у світі, так і в Україні. Вчені з різних галузей досліджували якості та якості, якими повинні володіти освітні лідери. Ці якості можуть включати інноваційність, комунікабельність, переконливість, стратегічне мислення, осіб, які приймають рішення, і мотиваторів. Ефективні лідери повинні бути адаптивними, відкритими до нових ідей і здатними розвивати культуру постійного вдосконалення та співпраці. Дослідження, про яке ви згадали, включає опитування, проведені з директорами шкіл, заступниками директорів та вчителями. Результати показали, що більшість директорів та заступників директорів визнають важливість того, щоб директор школи був лідером. Крім того, значний відсоток вчителів також цінує лідерські якості в управлінні своєю школою. Однак не всі директори вважають себе лідерами, і не всі вчителі сприймають своїх директорів як лідерів. Це вказує на те, що може існувати розрив між сприйнятою важливістю лідерства та його фактичною присутністю в навчальних закладах. Це говорить про необхідність професійного розвитку та навчання лідерів освіти. Ефективні лідери не обов'язково народжуються, але можуть розвивати свої лідерські навички через постійне самовдосконалення, освіту та досвід. Виховання технік лідерства, самооцінка та розширення свого світогляду мають важливе значення для освітніх лідерів. [1] У контексті «Нової української школи» директори шкіл розглядаються як агенти змін, які мають вести свої школи до інновацій та реформ. Вони мають бути ініціаторами та творцями нових ідей, стратегій та розвиваючих освітніх середовищ. Ці лідери повинні мотивувати та надихати свої команди, заохочувати творчість та ініціативу, а також брати на себе відповідальність, пов'язану з прийняттям рішень та управлінням змінами. Керівник навчального закладу в контексті «Нової української школи» – це не просто менеджер, а лідер, відповідальний за натхнення та спрямування своїх освітніх команд через трансформаційний освітній ландшафт. Їхня роль є центральною для успіху освітніх реформ, і вони повинні постійно розвивати свою професійну компетентність та лідерські якості, щоб ефективно виконувати цю роль. Це може включати постійну освіту, самовдосконалення та створення інституцій, які підтримують розвиток лідерства у сфері освіти.