Управління витратами підприємства та шляхи їх раціоналізації (ID:188055)

ВСТУП Актуальність дослідження. Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання. Управління витратами передбачає управління процесами та факторами, що впливають на формування витрат, їх рівень та склад, головне в якому – попередження нераціонального використання ресурсів. Актуальність проблем, пов’язаних з управлінням витратами і калькулюванням собівартості продукції дозволили висунути гіпотезу: традиційна система управління витратами відірвана від практичних потреб управління ними ж. Традиційна система управління витратами не відповідає потребам управління в частині: точності і своєчасності формування витрат, оцінки структури і динаміки витрат, організації надання інформації керівництву підприємства для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Внаслідок цього управління витратами носить формальний характер, а пошук шляхів їх скорочення є несистемним. Матеріаломісткість вітчизняного виробництва, використання обладнання з високим рівнем зношення в свою чергу підвищують витрати на його утримання, висока енергомісткість вітчизняного виробництва та інші специфічні чинники обумовлюють високий потенціал заходів, спрямованих на зниження витрат, при досягненні головної мети – підвищенні конкуренто¬спроможності підприємства. Все це вимагає постановки та вирішення різноманітних задач, пов’язаних з оптимізацією витрат, як в виробничому розрізі, так й на загальнозаводському рівні. При цьому необхідною умовою забезпечення ефективності цих заходів слід вважати наявність якісної інформаційної бази та використання комп’ютерних систем в управлінні. В зв'язку з цим управління витратами стає ключовим чинником в забезпеченні ефективного розвитку підприємства, оскільки висока собівартість продукції знижує конкурентоспроможність підприємства і примушує менеджмент шукати причини і резерви зниження витрат, а роль системи управління витратами при цьому полягає в створенні і забезпеченні найбільш економічного способу виробництва і реалізації продукції. Дослідження теоретичних основ та практичного застосування різних систем управління витратами знайшли своє відображення в працях вітчизняних і закордонних учених: Бланка І., Мазаракі А., Савчука В., Покропивного С., Раіцького К., Кірейцева Г., Фастовця А., Хміля Ф. та інших. При всій значимості проведених наукових досліджень, окремі питання підвищення ефективності управління витратами підприємства вивчені недостатньо. Зокрема, спостерігаються різні підходи до факторів впливу на витрати підприємства, маються розходження в методиках розрахунку, аналізі, основних показниках і комплексній оцінці витрат підприємства. Вимагають подальшого розвитку питання розробки конкретних механізмів пошуку і реалізації внутрішніх резервів економії витрат підприємств. Таким чином, питання розробки і застосування ефективних методів управління витратами є актуальними, а їх активне використання дозволить підприємству знизити свої витрати, що у свою чергу забезпечить підвищення конкурентоспроможності підприємства. Предметом дослідження в магістерській роботі є процес управління витратами торговельного підприємства. Об’єктом дослідження є процеси функціонування ПП «Міні-маркет», що пов’язані з формуванням витрат. На 1 травня 2015 року підприємство працює прибутково. Мета магістерської роботи полягає в дослідженні теоретико-методологічних основ обраної теми і, на їх основі, розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління витратами в торговельній діяльності ПП «Міні-маркет». З метою досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: • вивчити економічну сутність витрат підприємства; • дослідити розширену класифікацію витрат; • дати аналітичну оцінку стану управління витратами ПП «Міні-маркет»; • дослідити фактори, що впливають на рівень витрат підприємства за загальним рівнем та їх структурою; • сформулювати пропозиції щодо впровадження змін в управління витратами; • розробити заходи щодо зменшення рівня витрат та збільшення маневреності в їх управлінні. При написанні магістерської роботи я використала методи спостереження, аналізу і синтезу, математичного аналізу, узагальнення, тощо. Запропоновані мною пропозиції щодо удосконалення управління витратами були представлені до розгляду керівництву ПП «Міні-маркет» та отримали схвалення. Структура магістерської роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ 1.1. Суть витрат, їх класифікація та основні чинники, що визначають розмір та рівень витрат підприємства Будь-яка діяльність потребує певних ресурсів. Обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети – це витрати підприємства. Витрати є важливим елементом системи управління підприємством в контексті забезпечення прибуткової діяльності. Існує достатньо велика кількість способів, за допомогою яких підприємство може отримувати прибуток, але при цьому найбільш важливим фактором є рівень витрат. Тобто, тих реальних витрат підприємства, які супроводжували отримання прибутку. Вивчення літературних джерел свідчить про різні підходи до визначення витрат. Поняття «витрати» – це категорія багатофункціональна. Тому єдиного трактування цієї категорії в економічній літературі не існує. Наприклад, Мазаракі А.А. окреслює економічну сутність витрат як: - сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства; - натурально-речовий склад витрат - спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів [28, с. 367]. Таким чином, для реалізації своїх цілей торговельне підприємство використовує трудові, матеріальні та фінансові ресурси. Далі автор конкретизує витрати залежно від напрямків діяльності торговельного підприємства, в складі яких виділяє: - витрати підприємства; - собівартість робіт (послуг) виробничого характеру, наданих «на сторону»; - собівартість продукції, що виробляється; - витрати на проведення позареалізаційних операцій (здача частини майна в оренду, здійснення фінансових інвестицій, претензійної діяльності тощо) [28, с. 368]. На думку І. Бланка, за економічною сутністю поточні витрати торговельного підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим складом – спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Витрати – грошова форма витрачених за певний період задіяних чинників виробництва, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої і реалізаційної діяльності [8, с. 283]. Цікавою, також, для нашого дослідження є думка К. Раїцького, котрий розуміє під витратами підприємства зменшення економічних вигод в результаті вибуття активів (грошові засоби, власність підприємства) [35, с. 604]. В Економічній енциклопедії подається таке визначення витрат: „ витрати – виражені у грошовій формі витрати різних видів економічних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів, фінансових ресурсів) у процесі виробництва, обігу та розподілу продукції .... ” [20, с. 203]. Національні економічні стандарти визначають витрати підприємства як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу [18, с. 367]. Визначивши термінологічну сутність витрат підприємства, важливо охарактеризувати їхню економічну природу. Витрати торговельного підприємства за своїм складом відрізняються від складу витрат на виробництво продукції. Витрати на виробництво включають в себе собівартість сировини і матеріалів, витрачених на її виготовлення, натомість в торгівлі об'єктом є товар, який у процесі обміну (від виробника до споживача) змінює форму вартості, включаючи при цьому вартість торговельної послуги. Тобто, управління процесом фінансування поточної діяльності торговельного підприємства передбачає облік не тільки експлуатаційних витрат щодо надання торговельних послуг, а й витрат, пов'язаних з придбанням товарів. Це викликає необхідність використання такого поняття, як „собівартість товарообороту". Цей показник являє собою кількісну суму витрат, пов’язаних з закупівлею товарів і їх доставкою до місця реалізації і використовується для визначення потреби торговельного підприємства в оборотному капіталі для формування товарних запасів [28, с. 369]. За джерелами фінансування у складі поточних витрат торговельного підприємства А. Мазаракі виділяє: • поточні витрати, що відносяться на собівартість продукції; • поточні витрати, що фінансуються за рахунок чистого прибутку підприємства. Такий поділ витрат обумовлений не їх економічною природою, а існуючим підходом до визначення фінансових результатів поточної діяльності підприємства та прийнятим порядком оподаткування прибутку. Отже, проаналізувавши визначення та економічний зміст витрат слід відмітити, що витрати торговельного підприємства посідають важливе місце в управлінні; становлять сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення процесу реалізації товарів, що виражені в грошовій формі. Вони за своєю суттю є собівартістю послуг торговельного підприємства щодо доведення товарів від виробника до споживача та зміною форм власності (перетворення товарів на гроші). Корисним для нашого дослідження є окреслення двох підходів фахівців – бухгалтерського та економічного. Бухгалтерський підхід характеризує перелік витрат, які, згідно із законодавчою регламентацією, відносяться на собівартість продукції підприємства для розрахунку величини оподаткованого прибутку. Цей підхід ґрунтується на захисті інтересів бюджету, розміри надходження в який не повинні зменшуватись через безгосподарність, нераціональне використання ресурсів. Так, до складу витрат не включаються втрати товарів понад норми природного прибутку; відсотки за прострочений кредит; штрафи, що сплачуються стороннім організаціям; витрати на утримання об'єктів невиробничої сфери і т. ін. [11, с. 317]. Економічний підхід базується не на характері та джерелах відшкодування, а на простому відтворенні ресурсів, що використовуються. Економічний підхід включає витрати, пов'язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і «продуктивні витрати у зв'язку з порушеннями в торговельно-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються, тощо. Такий підхід відповідає інтересам власників підприємства, тому що характеризує весь обсяг фактично понесених витрат, пов'язаних із здійсненням поточної діяльності, а отже, дає змогу визначити реальний фінансовий результат діяльності підприємства [11, с. 318]. Критерієм економічності поточних витрат торговельного підприємства виступає мінімізація рівня витрато-ємкості його господарської діяльності. Тому низький рівень витрато-ємкості дозволяє торговельному підприємству: - одержувати визначені конкурентні переваги на споживчому ринку; - вільніше здійснювати свою цінову політику; - при інших рівних умовах досягати більш високих розмірів прибутку [15, с. 118]. Однак, варто мати на увазі, що зниження рівня витрато-ємкості є важливим завданням, але не метою діяльності торговельного підприємства, тому що воно може супроводжуватися зниженням рівня торговельного обслуговування покупців; відмовою від продажу окремих витрато-ємких товарів, що користуються попитом; зміною пріоритетів стратегічного розвитку на короткочасні економічні вигоди в поточному періоді. Тому основною метою управління витратами торговельного підприємства є оптимізація їхньої суми і рівня, що забезпечує досягнення передбачених обсягів товарообороту і прибутку [8, с. 399]. Для ефективного управління витратами торговельного підприємства необхідна розробка певної їхньої класифікації. Метою класифікації є упорядкування витрат відповідно до поставлених завдань. Різноманітні завдання вимагають використання адекватних ознак класифікації витрат за принципом: „різні ознаки класифікації – для різних цілей”. Тому на практиці існують різні підходи до класифікацій витрат згідно різних критеріїв їх оцінки і розуміння. Наприклад, І. Бланк класифікує витрати за двома основними видами, а саме: 1. Поточні витрати торговельного підприємства, які у процесі господарської діяльності пов'язані з розв'язуванням тактичних завдань – закупівлею товарів, їхнім транспортуванням, збереженням і реалізацією, обслуговуванням матеріально-технічної бази, складом персоналу і т.п. 2. Довгострокові витрати (інвестиції), які пов'язані із розв'язуванням стратегічних завдань торгового підприємства – будівництвом, реконструкцією чи придбанням нових торгових приміщень; придбанням нових видів машин, механізмів і устаткування; придбанням різних нематеріальних активів; формуванням довгострокового портфеля цінних паперів і т.п. [9, с. 415]. За напрямками вкладання коштів фахівці розрізняють такі форми здійснення інвестиційної діяльності: 1. Реальні (прямі, економічні) інвестиції, сутність яких полягає у безпосередньому вкладенні коштів у матеріальні активи підприємства. Основними формами здійснення реальних інвестицій є: а) нове будівництво; б) реконструкція. 2. Фінансові інвестиції, сутність яких полягає у вкладенні коштів торговельного підприємства в різноманітні фінансові активи у формі: • придбання цінних паперів інших підприємств; • здійснення депозитних вкладів у комерційні банки; • участі у формуванні статутних фондів інших підприємств – суб'єктів підприємницької діяльності; • участь у фінансуванні спільної діяльності. 3. Інноваційні інвестиції сутність яких полягає вкладанні коштів у нематеріальні активи, пов'язані з впровадженням досягнень науково-технічного прогресу в господарську діяльність торговельного підприємства. Основними формами інноваційних інвестицій є вкладання коштів у: • придбання ліцензій, патентів, «ноу-хау», програмних продуктів; • фінансування наукових розробок, науково-технічних програм; • підготовку та перепідготовку спеціалістів підприємства[4, с. 93]. Як зазначалося вище, другим видом витрат торговельного підприємства є поточні витрати. На думку Ф. Хміля, поточні витрати торговельного підприємства пов'язані з вирішенням в процесі господарської діяльності тактичних завдань - закупівлі товарів, їх транспортуванні, зберіганні і реалізації, обслуговуванні матеріально-технічної бази, утриманні персоналу і т.п. [49, с. 53]. Поточні витрати підприємства торгівлі – це грошове відбиття витрат живої та уречевленої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства, що за натурально-речовим складом становлять спожиту частину матеріальних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів[48, с. 513]. Поточні витрати торговельного підприємства можна поділити на ті, що: • визначають собівартість торговельної послуги; • фінансуються за рахунок чистого прибутку підприємства. Загальна величина поточних витрат повинна визначатися підприємствами незалежно від характеру витрат і джерел відшкодування. Це дозволить відобразити реальний розмір витрачання ресурсів підприємством і дасть змогу менеджерам надалі управляти ними більш вміло й ефективно. Окресливши види витрат, ми далі спробуємо систематизувати класифікацію витрат за основними ознаками, які використовуються в процесі обліку, аналізу, плануванні і контролю витрат. Оскільки метою витрат підприємства є раціональне використання різних ресурсів та досягнення високих кінцевих результатів – необхідного обсягу товарообороту і необхідного прибутку, То дуже важливою ознакою є залежність витрат від товарообороту. За принципом ступеня еластичності від обсягу товарообороту виділяють змінні і постійні витрати [19, с. 205]. Змінні витрати залежать від зміни обсягу товарообороту підприємства. При цьому ступінь такої залежності різна. Вона може носити пропорційний характер, при якому сума змінних витрат окремих видів росте чи скорочується пропорційно до рівня зниження обсягу товарообороту. Наприклад, втрати товарів від природного збитку; дегресивний характер товарообороту, при якому сума змінних витрат окремих видів росте меншими темпами, ніж зростає обсяг товарообороту, а саме – витрати на рекламу при ефективному її здійсненні. Прогресивний характер, при якому сума змінних витрат окремих видів росте більш високими темпами, ніж збільшується обсяг обороту. Це витрати на заробітну плату продавців при відрядно-преміальній системі оплати праці. Таким чином, наявність змінних витрат обумовлена процесом реалізації товарів торговельного підприємства. Характер залежності змінних витрат від обсягу продажу має різну ступінь еластичності. В тих випадках, коли змінні витрати на продаж змінюються в однакових пропорціях з обсягом товарообороту торгівлі – еластичність між ними рівна одиниці, і їх називають пропорційними витратами [35, с. 613]. Велика частина змінних витрат з реалізації при нормальних умовах господарювання змінюється пропорційно зі зміною обсягу товарообороту торгівлі, але у відносно меншій пропорції. Ці витрати в західних країнах отримали назву депресивних. Витрати, які змінюються у великій пропорції в порівнянні з товарооборотом підприємства, отримали назву прогресивних змінних витрат з продажу (коефіцієнт еластичності між показниками в цьому випадку дорівнює одиниці). Постійні витрати не залежать від зміни обсягу товарообороту, тобто вони мають місце навіть у тому випадку, якщо підприємство тимчасово припинило свою торгову діяльність. До витрат також відноситься частина постійних витрат, які виникли у зв'язку з відновленням торгової діяльності. Аналіз показує, що частина постійних витрат в сукупних витратах значно відрізняються в розрізі підприємства: їх частина складає значну величину в тих підприємствах, де не забезпечується повне використання всієї потужності (матеріально-технічна база підприємства) [35, с. 623]. Перед торговельними підприємствами стоїть задача забезпечити зниження величини постійних витрат, тому дуже важко послідовно добиватись збільшення обсягу продажу так, щоб повністю заповнити потужності (торгові площі) і тим самим мінімізувати постійні витрати. При цьому в складі таких витрат виділяються абсолютно постійні витрати (наприклад, витрати на оренду торгових приміщень) і умовно постійні витрати (наприклад, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів). Розглядаючи постійні витрати, варто мати на увазі, що вони є такими тільки в короткому періоді діяльності торговельного підприємства. У тривалому періоді його діяльності усі види витрат піддаються змінам. Виділення в складі витрат постійних та змінних видів є одним з основних принципів класифікації, який дозволяє забезпечити ефективне управління ними. Для визначення співвідношення між зміною величини витрат і обсягу виробництва використовується коефіцієнт реагування витрат. Значення коефіцієнта (Кр.в.) визначається за формулою: Кр.в. =%В/%Т (1.1) де % В – відсоток (темп) зміни витрат за період, що досліджується; % Т – відсоток (темп) зміни обсягу товарообороту. Коефіцієнт реагування витрат свідчить про зміну величини витрат торговельного підприємства при зміні обсягу товарообороту на 1%. Якщо розглядати умовно-постійні витрати, то коефіцієнт реагування дорівнює 0. Сукупність постійних і змінних витрат підприємства складає його валові (сумарні) витрати. За ступенем доцільності понесених витрат виділяють корисні і марні витрати. Корисними витратами є такі види витрат, які сприяють результативному здійсненню торгово-виробничого чи торгово-господарського процесу підприємства. Марними витратами є такі види витрат, які пов'язані з обслуговуванням частини трудових, матеріальних і фінансових ресурсів торговельного підприємства, що не використовуються (наприклад,виплата заробітної плати працівникам, які виконують суспільні обов'язки; амортизаційні відрахування по не використовуваному устаткуванню, що не використовується; виплата відсотків за кредит, засоби якого в звітному періоді не використовувалися, і т.п.). За можливостями віднесення до конкретних результатів торгової діяльності виділяють прямі та непрямі витрати. Прямими витратами є такі види витрат, що у повному обсязі можуть бути віднесені до того чи іншого конкретного результату торгової діяльності (наприклад, утрати конкретного товару від природного збитку прямо відносяться на результат його реалізації). Непрямими витратами є такі види витрат, які у зв'язку з комплексністю їхнього здійснення не можуть бути в повному обсязі віднесені до того чи іншого результату торгової діяльності і вимагають попереднього розподілу (наприклад, витрати на перевезення партії товарів, що складається з декількох товарних груп, при їхньому розподілі по групах реалізованих товарів). Слід зазначити, що розподіл витрат на прямі і непрямі залежить від конкретних цілей їхнього розподілу в процесі управління ними і відповідно до тих цілей може змінюватися[40, с. 139]. За можливістю контролю їх поділяють: - контрольовані витрати; - неконтрольовані витрати. Контрольовані витрати, у свою чергу, поділяються за центрами відповідальності – за конкретними підрозділами підприємства. Наприклад, центром відповідальності за витратами на проведення ремонту приміщень є організаційно-технічна служба, за витратами на рекламу – рекламна служба чи відділ маркетингу, за закупівельні витрати – комерційний відділ тощо. За принципами організації (управління) виділяють: - витрати, що плануються; - позапланові витрати. За ступенем однорідності витрати поділяються на: - прості (одноелементні) ; - комплексні. Одноелементні витрати – однорідні за складом, які мають єдиний економічний зміст (оплата праці, відсотки за кредит, витрати на рекламу, тару тощо), а комплексні – різноманітні за складом, охоплюють декілька елементів витрат (витрати на оренду й утримання основних фондів, на зберігання та підсортування, оброблення, пакування товарів, інші витрати). За періодами часу витрати торговельної діяльності поділяють на: - витрати поточного періоду; - витрати майбутніх періодів. Залежно від методу оцінки витрат розрізняють: - історичну оцінку їх величини, при якій понесені витрати відносяться на витрати за ціною їх придбання ( незалежно від дати закупівлі); - поточну оцінку величини витрат (ціна відновлювання), яка визначається розрахунковим шляхом за поточними ринковими цінами на відповідний вид ресурсів. За економічним змістом витрачених ресурсів у діючій нині практиці фахівці виділяють наступні групи витрат: - Матеріальні витрати. До них відносять вартість товарів, використаних у рекламних цілях і цілком втратили свою якість; знос малоцінних і швидкозношуваних предметів; вартість запасних частин і матеріалів для проведення повного ремонту основних виробничих фондів і деякі інші аналогічні види поточних витрат. - Витрати на оплату праці. До них відносять усі види виплат основної і додаткової заробітної плати штатних і позаштатних працівників торговельного підприємства. - Відрахування на соціальні заходи. До них відносять усі види обов'язкових відрахувань торговельного підприємства в різні позабюджетні фонди, що забезпечують реалізацію державних соціальних програм (фонд державного соціального страхування; державний пенсійний фонд; фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; фонд сприяння зайнятості населення; фонд обов'язкового медичного страхування). - Амортизацію основних фондів і нематеріальних активів. До неї відносять амортизаційні відрахування балансової вартості основних виробничих фондів на повне їхнє відновлення і капітальний ремонт, а також нематеріальних активів торговельного підприємства. - Інші витрати. До них відносять всі інші види витрат торговельного підприємства. За конкретними видами витрат виділяють окремі статті витрат, сукупність яких складає їхню номенклатуру. В даний час для підприємств торгівлі встановлена наступна єдина облікова номенклатура статей витрат: • витрати на перевезення; • витрати на оплату праці; • витрати на оренду і зміст основних фондів; • амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів; • амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і витрати на поточний ремонт основних фондів; • знос і заміну малоцінних і швидкозношуваних предметів; • витрати на паливо, газ і електроенергію для виробничих потреб; • витрати на збереження, сортування, обробку, упакування і перед¬продажну підготовку товарів; • витрати на рекламу; • відсотки за кредит; • втрати товарів у межах норм природного збитку під час перевезення, збереження і реалізації; • витрати на тару; • відрахування на соціальні заходи; • витрати на обов'язкове страхування майна; • інші витрати [19, с. 291]. У рамках кожної з перерахованих 15 статей витрат єдиної облікової номенклатури торговельне підприємство може організувати облік своїх поточних витрат по окремих видах, які найбільшою мірою відповідають специфіці його господарської діяльності. Отже, витрати торговельного підприємства являються важливим чинником в системі управління і становлять сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення процесу реалізації товарів, що виражені в грошовій формі, тобто є за своєю суттю собівартістю послуг торговельного підприємства щодо доведення товарів від виробника до споживача та зміною форм вартості ( перетворення товарів на гроші). В процесі управління та аналізу витрат необхідно їх чітко класифікувати і визначати основні чинники впливу на їх розмір та рівень.