Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми роботиУ сучасних кризових умовах, глобалізації та інтеграції, високого ступеня невизначеності, суспільство потребує переходу економіки на новий інноваційний розвиток та до етап економіки знань. Існує твердження, що «в період змін і трансформацій нашим першим ворогом є – наш минулий досвід. Проте, можемо зазначити, що наші майбутні успіхи більшою мірою залежать від здатності прогнозування майбутнього, аніж від уміння копіювати минуле». Тому варто зазначити, що гармонійне застосування інструментів управління проектами може забезпечити сталий розвиток соціально-економічної системи будь-якого підприємства, вказує на актуальність теми даного дослідження.
На кожному етапі розвитку економіки переважне поширення одержують ті або інші типи організацій. У народному господарстві відбувається безупинне удосконалювання діючих організаційних структур управління і пошук нових, більш раціональних форм організації управління. Пізнання закономірностей і теоретичне пояснення цих процесів мають велике значення для підвищення ефективності управління підприємством.
Організаційна структура управління – це форма поділу праці, що закріплює певні функції управління за відповідними структурними підрозділами апарату управління. У широкому розумінні задача менеджерів полягає в тому, щоб обрати діючу організаційну структуру, яка найкраще відповідає цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на неї, зробити найдієвішою і найкращою. Щоб вона найкращим чином дозволила підприємству ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і доцільно розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників і таким чином задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей із високою ефективністю.
У даний час накопичений значний досвід теоретичного обґрунтування еволюції організаційних структур управління. Розроблено й успішно застосовуються на практиці різноманітні методологічні підходи до вивчення закономірностей їхнього формування і розвитку. Дану проблематику у своїх працях розглядали як вітчизняні так і зарубіжні учені.
Основні розходження між цими підходами полягають у неоднозначному тлумаченні організаційних структур управління, що в одному випадку розглядаються як механізм, побудований для розв’язання конкретних задач, в іншому – як соціальний організм, що чуйно реагує на потреби членів трудового колективу, у третьому – як складна соціально-економічна система тощо.
Як показує практика і досвід, що на сучасному етапі виживають ті підприємства, менеджери яких знають і свідомо використовують специфічні методи та інструменти управління проектами. І навпаки, ігнорування цих методів та інструментів, управління проектами за принципом «як прийдеться» призводять до значних фінансових проблем та втрати ринкових позицій.
Протягом багатьох століть людству доводилося реалізовувати безліч проектів. Зростаюча складність проектів, з одного боку, і накопичений досвід управління, з іншого, зробили необхідним і можливим створення теоретико-методологічних підходів до управління проектами. Розвиток кібернетики, теорії управління й дослідження операцій у середині 20 сторіччя дозволило створити ряд формальних моделей і тим самим закласти систематичну наукову основу управління проектами.
Вирішуючи ті чи інші питання організаційної діяльності підприємства, ми зустрічаємося із проблемою управління проектами, тобто з особливим мистецтвом, яке можна виокремити і вивчити.
Метою дипломної роботи є: визначити теоретичні та методологічні особливості організаційної структури управління проектами підприємства; дослідити систему управління проектами і змінами і запропонувати основні шляхи удосконалення.
Основним завданням дипломної роботи є обґрунтування теоретичних положень, методичних та практичних аспектів щодо створення ефективної системи управління проектною діяльністю підприємства.
Предметом дослідження даної роботи є організаційна структура управління проектами та програмами, а також реструктуризація підприємства.
О’єктом дослідженняприватне підприємство « Лонкаме»
При написанні даної роботи були використані такі наукові методи: порівняння, узагальнення, систематизації, аналізу і синтезу, методи кількісного, абстрактно-логічного аналізу тощо.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків списку літератури та додатків.
2.2. Аналіз показників виробничо-господарської діяльності досліджуваного підприємства
При складанні проектів та програм підприємств важливим моментом є дослідження показників фінансової стійкості, які характеризують такий фінансовий та економічний стан підприємства, при якому платоспроможність зберігає тенденцію до стійкості, тобто постійна у часі, а співвідношення власного і позикового капіталу перебуває у межах, що забезпечують цю платоспроможність” [ 25, с. 101].
Платоспроможність підприємства – це його здатність у визначеному обсязі й у визначений термін розрахуватися за своїми зобов’язаннями за
допомогою грошових ресурсів та інших активів і спроможність здійснювати безперервну фінансово-господарську діяльність [14,с.120]. Отже, платоспроможність – це здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов’язання, що виникають з комерційних, кредитних чи інших операцій.
Задовільна платоспроможність підтверджується такими параметрами:
1) наявність вільних грошових засобів на розрахункових, валютних і інших рахунках в банку;
2) відсутність довгострокової простроченої заборгованості постачальникам, банкам, персоналу, бюджету, позабюджетним фондам і іншим кредиторам;
3) наявність власних оборотних засобів (чистого оборотного капіталу) на початок і кінець звітного періоду.
В умовах ринкових відносин ліквідність підприємства є одним з найважливіших показників фінансового стану. Взагалі, термін “ліквідність” передбачає безперешкодне перетворення майна в гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротшим є цей період, тим вищою буде ліквідність даного виду активів.
Щоб показати взаємозв’язок між платоспроможністю та ліквідністю балансу підприємства, можна навести схему багатоповерхового будинку, у якого всі поверхи рівнозначні, але другий поверх не можна побудувати без першого, а третій – без першого і другого ( рис. 1.1). Відповідно ліквідність балансу – фундамент платоспроможності і ліквідності підприємства.
Відносно новим є розуміння фінансової стійкості як здатності підприємства функціонувати і розвиватися в умовах змін внутрішнього та зовнішнього середовищ: „ Фінансова стійкість підприємства - це здатність підприємства зберігати або відновлювати початковий ( або близький до нього) стан чи поліпшувати цей стан при зміні зовнішніх та( або) внутрішніх параметрів ( факторів) впливу на фінансові потоки” [54, с. 75].
Рис. 1.1 Взаємозв’язок між показниками ліквідності і платоспроможності підприємства [ 30, с. 124].
Цьому напрямку відповідає також і визначення Г.Савіцкої, яка визначає фінансову стійкість як „здатність суб’єкта господарювання функціонувати й розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів та пасивів в змінюваному внутрішньому та зовнішньому середовищі, що гарантує його постійну платоспроможність та інвестиційну привабливість” [24, с. 39].
Однак, незважаючи на таку велику кількість визначень даного поняття, можна погодитись із дослідниками даного питання в тому, що навряд чи найближчим часом можна буде дати його єдино правильне визначення. Це пов’язано в першу чергу з тим, що в процесі розвитку українських підприємств в умовах ринкових відносин змінюються критерії фінансової стійкості.
Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійко¬сті підприємства:
1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;
2) нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго¬строковими позиковими джерелами;
3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпе¬чуються за рахунок власних оборотних коштів, довгостроко¬вих позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;
4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство стає на межі банкрутства.
Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.
Основною умовою забезпечення фінансової стійкості підприємства є формування достатніх обсягів виторгу, що дають змогу в повному обсязі виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з працівниками, кредиторами, постачальниками. Іншими словами, підприємство буде фінансово стійким, якщо величина його вхідних грошових потоків від операційної діяльності перевищуватиме вихідні.
Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що одним з важливих компонентів фінансової стійкості є наявність необхідної кількості фінансових ресурсів, які можна сформувати лише за умови ефективної роботи підприємства та отримання прибутку. Саме прибуток підприємство використовує для погашення своїх зобов'язань перед банками та іншими фінансово-кредитними установами, а також зобов'язань перед акціонерами й інвесторами.
Окрім цього прибуток є одним із основних джерел фінансування розширення діяльності підприємства, реконструкції і модернізації обладнання чи його заміни. Своєю чергою, для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки обсяг прибутку, але і його рівень щодо вкладеного капіталу або витрат, тобто рентабельність діяльності підприємства.
Варто зауважити, що величина чистого прибутку підприємства залежить від багатьох чинників. Одним із найважливіших з них є структура фінансових ресурсів. Для залучення коштів на підприємстві часто використовують позиковий капітал, оскільки в сучасних умовах саме він дає змогу акумулювати значні обсяги фінансових ресурсів, щоб реалізувати інвестиційні проекти. Однак у разі залучення таких ресурсів у великих обсягах, на підприємстві виникають фінансові витрати, пов'язані зі сплатою відсотків за кредит, що призводить до зменшення чистого прибутку, а отже, і до зниження рентабельності капіталу. Це, своєю чергою, зумовлює зниження фінансової стійкості підприємства. Тому, для зміцненнясвоєї стійкості суб'єкту господарювання необхідно формувати оптимальне співвідношення між обсягами позикових і власних коштів.
Чинниками зміцнення фінансової стійкості підприємства є:
1) нарощування обсягів виробництва і продажу конкурентоспроможної продукції;
2) забезпечення беззбитковості виробництва, ліквідація збиткових виробництв, підвищення рентабельності продукції ( робіт, послуг);
3) підвищення ефективності використання всіх видів виробничих ресурсів, що забезпечує як нарощування обсягу виробництва, так і економію затрат;
4) зниження затрат на виробництво і реалізацію продукції;
5) допустиме (некритичне ) підвищення цін на продукцію ( товари, роботи, послуги);
6) ефективне залучення зовнішніх джерел фінансування;
7) прискорення оборотності оборотних активів;
8) забезпечення фінансової незалежності;
9) здійснення розумної фінансової, кредитної, податкової, цінової і облікової політики [ 11, с.133-134 ].
На фінансову стійкість підприємства впливають і чинники його зовнішнього середовища. Тому виникає потреба в виявленні та ідентифікації зовнішніх факторів які впливають на фінансову стійкість підприємств, яку науковці відносять до одного з найважливіших завдань, а ефективно проведена їх класифікація повинна не тільки перераховувати більшу кількість факторів, але й створити визначену систему, яка б враховувала їх всіх.
Зовнішніми чинниками, які можуть визначати фінансову стійкість підприємств є:
1) економічні (податкова політика, рівень інфляції, конкуренція, інвестиційний клімат, стан економіки країни);
2) соціально-політичні (соціально-політична стабільність, зовнішньо-економічна політика держави, ефективність економічних зв'язків, зміна умов експорту та імпорту, антимонопольна політика);
3) фінансові (процентна ставка, кредитна політика, валютна політика, страхування підприємства);
4) демографічні (чисельність та склад населення, рівень життя);
5) науково-технічний прогрес (міжнародна конкуренція, інноваційний процес).
Головними є них є: податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи, зовнішньоекономічних зв'язків, використання порівняльних і абсолютних переваг міжнародного поділу праці.
На фінансову стійкість підприємств істотно впливає фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка держави. У період кризи існує відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається сьогодні в Україні. Зменшуються інвестиції в товарні запаси, що ще більше скорочує збут. Зменшуються також і доходи суб'єктів господарської діяльності, падають обсяги прибутку. Все це зумовлює зниження ліквідності
підприємств, їхньої платоспроможності та формує передумови для масових банкрутств.
Особливо потрібним є аналіз і управління фінансовим станом для вітчизняних підприємств. Адже, на сьогодні, чимало з них характеризуються незадовільним фінансовим становищем.
Основними факторами фінан¬сової кризи більшості українських промислових підприємств є висока собівартість продукції і в результаті низька рентабельність виробництва.
Важливою причиною незадовільного фінансового стану вітчизняних підприємств є також низька кваліфікація керівників і відповідно неефективна система менеджменту.
Негативно характеризує діяльність вітчизняних підприємств наявність простроченої кредиторської та дебіторської заборгованостей. Це є наслідком непла¬тоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підпри¬ємства банкрутом.
Збитковість підприємства протягом тривалого періоду часу є прямою причиною погіршення його фінансового стану, виникнення та розгортання фінансової кризи, і може навіть, викликати його банкрутство.
Чимало потенційно життєздатних підприємств, у тому числі ті, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають банкру¬тами внаслідок недосконалого законодавства, відсутності нале¬жного теоретико-методичного забезпечення проведення фінансової санації, браку державної фі¬нансової підтримки виробничих структур та перш за все внаслідок дефіциту кваліфікованого фінансового менеджменту, який має спратися на дані методично грамотно проведеного фінансового аналізу. Отже, для вітчизнях суб’єктів господарювання аналіз їх фінансового стану є вкрай необхідним та актуальним для попередження та уникнення їхнього банкрутства.
У ході стабілізації економіки будуть розширюватися можливості для виявлення закономірностей і тенденцій соціально-економічного розвитку, підвищуватиметься ступінь передбачуваності змін у зовнішньому середовищі діяльності суб’єктів господарювання. В цих умовах роль аналізу фінансового стану підприємства для прийняття оптимальних рішень стосовно майбутнього, узгодження поточної діяльності із стратегічними цілями зростатиме.
Магістр