Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ І МЕТОДИ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУЦІЇ
1.1. Теоретичні засади формування змісту поняття конкурентоспроможність
Ринкові умови господарювання вимагають підтримки високого рівня конкурентоспроможності – однієї із головнихc складових успіху підприємства на внутрішніхc і міжнародних ринкахc. Термін «конкурентоспроможність» застосовуєтьсяc до товарів або продукції, до виробників або надавачівc послуг, до регіонів і навіть окремихc країн та національних економік. Звичайно, що сутність цьогоc поняття залежно від категоріїc застосування певним чином диференціюється, проте єдиним є те, що поняттяc «конкурентоспроможність» відображаєc здатність об’єкта дослідженняc ефективно виконувати покладені на нього функціїc в ринкових конкурентних умовах [1].
Конкурентоспроможністьc є однією з основнихc категорій, що широко використовуєтьсяc в теорії та практиці економічнихc наук, багатоаспектним поняттям, що в перекладі з латинськоїc мови означає суперництво, боротьба за досягненняc найкращих результатів. Тобто, конкуренціяc – змагання кількох підприємцівc за досягнення однієї й тієї ж мети [2, с. 28].
В законі Україниc «Про обмеження монополізмуc та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» сказано: «конкуренція – змаганняc підприємців, коли їх самостійніc дії обмежують можливістьc кожного з них впливатиc на загальні умови реалізаціїc товарів на ринку і стимулюютьc виробництво тих товарів, які потребуєc споживач» [3].
Дослідженнюc проблеми конкурентоспроможності та управління нею присвяченоc низку праць як зарубіжних так і вітчизняних вчених. У наукову літературуc термін «конкуренція» увійшовc завдяки роботамc Адама Сміта. Згодом над розвитком теорії конкуренціїc працювали також Д. Рікардо, М. Портер та ін.
Проблему конкурентоспроможностіc підприємств досліджувалиc також Ю. Гарачук, О. Ксотуєв, М. Макаренко, І. Ансофф, Г. Ƃагієва, Ф. Котлер тощо.
Основою розумінняc сутності поняття конкурентоспроможності підприємстваc є дослідження М. Портера, який оприлюднивc теорію конкурентної перевагиc, згідно з якою конкурентоспроможність cпідприємства може бути оцінена у межахc груп підприємств, які належать до однієїc галузі [4]. Г. М. Скудар продовживc думку М. Портера, стверджуючи, що конкурентоспроможність – це багатосторонняc економічна категорія, яка може розглядатисяc на рівні товару, товаровиробника, галузі, країни. Він обґрунтовуєc те, що конкурентоспроможністьc обумовлена економічними, соціальнимиc та політичними факторами позиції країниc або товаровиробника на внутрішньомуc та зовнішньому ринках [5]. В умовах глобальноїc економіки конкурентоспроможністьc може визначатися такожc як здатність країни або підприємстваc протистояти міжнародній конкуренціїc на власному ринку й ринках інших країн. Професор В. Андріановc вважає, що показник конкурентоспроможностіc країни об’єднує конкурентоспроможністьc товару, виробника та конкурентоспроможністьc галузі. У загальному вигляді її можна визначити як здатністьc країни в умовах вільної торгівлі виробляти товари та послуги, що відповідають світовимc вимогам [6, с. 39]. Виходячи з даних тверджень, можемоc відмітити, що є можливість виділити такі три основні рівні, на яких здійснюється управлінняc конкурентоспроможністю:
− мікрорівень, на якому здійснюють управління конкурентоспроможністю товарів та підприємств;
− мезорівень, на якому здійснюють управління конкурентоспроможністю галузей, кластерів;
− макрорівень, на якому здійснюють управління конкурентоспроможністю територій, регіонів, країн.
Зростання конкурентоспроможностіc підприємства залежить, з одного боку, від управлінських рішень на рівні самих підприємств, з іншого – від державноїc та регіональної політикиc у сфері створення відповідного економіко-правового середовищаc й державної підтримкиc зусиль суб’єктів господарюванняc щодо підвищенняc їх конкурентоспроможності.
На конкурентоспроможністьc впливає низка чинників, які об’єктивно впливають на підприємство, а також суб’єктивних, які залежатьc від команди управлінняc підприємства, цілеспрямованостіc робіт, організації. Проблема підвищення конкурентоспроможностіc має кілька аспектів: організаційний, технологічний, економічний, юридичний, комерційний та соціальний. І хоча всі вони становлятьc єдину систему забезпеченняc конкурентоспроможності продукції, існує певна черговість вирішенняc питань кожного з аспектів. Проте вирішення економічнихc питань є першочерговим [7].
На сьогодні доситьc актуальним є питання щодоc підвищення конкурентоспроможностіc сільськогосподарськихc підприємств, оскільки сільське господарствоc може забезпечити високу конкурентоздатність Україниc на національному і міжнародномуc рівні за рахунок потужного потенціалу і природнихc ресурсів.
Поняття конкурентоспроможностіc аграрних підприємств набагато складніше і трактуєтьсяc неоднозначно. Забезпечення конкурентоспроможностіc сільськогосподарських підприємствc не обмежується використаннямc тільки земельних ресурсів. Специфіка сільськогосподарськогоc виробництва полягає у значнійc залежності від погодних умов, природнихc ресурсів, тривалим циклом виробництва та інших. Конкурентоспроможністьc сільськогосподарських підприємств має характерні особливості пов’язані із:
- специфікою сільського господарства як виду економічної діяльності;
- значною кількістю та різноманітністю виробників (підприємств);
- значним рівнем конкуренції у середовищі сільськогосподарських товаровиробників.
У загальному вигляді конкурентоспроможністьc сільськогосподарського підприємстваc може бути визначена як його порівняльнаc перевага стосовно інших підприємств даної галузі [8].
Позитивний впливc на конкурентоспроможність сільського господарстваc має стабільне зростання попитуc на його продукцію незалежно від стануc економіки. Також слід звернутиc увагу на фактори, що впливають на конкурентоспроможність підприємства.
Фактором конкурентоспроможностіc підприємства є будь-яка змінна, що впливає на її зростання або зниження. Однак, щоб факторами конкурентоспроможностіc можна було керувати, треба встановити їх оптимальну кількість, взаємозв’язок, підпорядкованість, визначити, який із них має найбільшийc вплив, і покласти відповідальністьc за цю ділянку діяльності на конкретних керівників. Отже, виявлення чинників конкурентоспроможності, їх систематизація та визначення методики їх оцінки є одним з елементів системи управління конкурентоспроможністю підприємства [9].
В економічній літературі існує різна класифікація факторів конкурентоспроможності в залежності від ознак їх розподілу. За об’єктом дослідження виділяють такі фактори: які входять до сфери маркетингу, ті, що залежать від технологій, які належать до сфери виробництва, що відносяться до професійних навичок (табл. 1.1).
За природою виникнення фактори поділяються на основні та розвинути; загальні та спеціалізовані; природні та штучно створені. Узагальнено фактори конкурентоспроможності можна поділити на зовнішні та внутрішні.
Сукупність факторівc створює систему взаємопов’язаних елементів, що змінюють основні аспекти діяльності підприємства. При правильному управлінні кожний чинник здатний сприяти формуванню додаткових конкурентних переваг. Види впливу факторів на конкурентоспроможність підприємства різноманітні, у зв’язку з чим необхідним стає використання системного підходу, який дозволить певним чином їх упорядкувати.
Магістр