Зразок роботи
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРІВ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
1.1 Менеджери в системі охорони здоров’я: ролі, якості та особливості діяльності
Менеджер (в перекладі з англійської – керівник або керуючий) – людина, яка займається управлінням і організацією роботи [10, с. 13]. Втілення в систему охорони здоров’я нових методів господарювання з використанням елементів ринкових відносин створює передумови для поступового формування власного медичного менеджменту, що в свою чергу потребує наявності якісно нового спеціаліста управління - менеджера охорони здоров’я (медицини). Галузь охорони здоров’я на сучасному етапі є комплексною системою, що складається з багатьох взаємопов’язаних організацій та інститутів. Це, у свою чергу, детермінує необхідність володіння менеджером закладу охорони здоров’я потужним інноваційним потенціалом, що є синтезуючим елементом професійної компетентності.
Варто зазначити, що донедавна, відсутність знань, умінь і навичок у так званих «сучасних» методах управління не розглядалася серед пріоритетних завдань сектора охорони здоров’я. Жорстко регульована система охорони здоров’я, яку країна успадкувала від Радянського Союзу, передбачала досить обмежені повноваження для менеджерів щодо використання ресурсів і, отже, не вимагала володіння широким спектром управлінських навичок. Тому не дивно, що навіть зараз традиційна назва посади для керівників лікарень залишається колишньою – «Головний лікар». Координація діяльності медичних закладів на обласному та державному рівнях привела до появи менеджерів охорони здоров’я, які мають справу з управлінням системи охорони здоров’я загалом і на різних її рівнях: вони зазвичай починали свою кар’єру як керівники медичних закладів і поступово піднімалися по «вертикалі влади» (з медичної установи в регіональні департаменти охорони здоров’я, а потім – на рівень міністерства).
Однак із встановленням нових економічно незалежних установ, упровадженням сучасних технологічних розробок і появою більш складних вимог, як з боку працівників охорони здоров’я, так і з боку пацієнтів, управління лікувально-профілактичними установами або програмами охорони здоров’я на державному та обласному рівнях вимагає спеціальних навичок, які, як правило, не викладають у медичних навчальних закладах. Як наслідок на всіх управлінських рівнях спостерігають потребу в потужному управлінському потенціалі, особливо в процесі стратегічного планування, операційного менеджменту, інвестиційно-інноваційних аспектів, управління якістю, управління людськими ресурсами тощо [32, с. 102].
Аналізуючи наукові праці вітчизняних учених варто, зауважити, що у сфері охорони здоров’я присутні такі поняття, як «спеціаліст з державного управління охороною здоров’я», «менеджер в охороні здоров’я», «керівник медичного закладу». Ці поняття є дуже схожими на перший погляд, але, розглянувши їх значення, можна виокремити такі відмінності, а саме:
– спеціалістом з державного управління охороною здоров’я є державний службовець, який є, як правило, лікарем за фахом, котрий займає певну посаду на державній службі (приміром, очолює районне чи працює в обласному управлінні охорони здоров’я) [34, с. 140];