Роль транснаціональних корпорацій в економіці України (ID:126923)

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ 2.1 Основні мотиви діяльності ТНК на українському ринку Характерною тенденцією діяльності транснаціональних компаній у сучасних умовах є активний пошук місць розміщення прямих іноземних інвестицій з більш низькими витратами, зокрема, за рахунок низького рівня заробітної плати і розширення зарубіжних ринків. Ця тенденція зумовлена тим, що в сучасній світовій економіці одним із наслідків глобального-економічного спаду стало посилення міжнародної конкуренції [23, с. 8-9]. Таким чином, з одного боку, філії ТНК, які зорієнтовані на експорт, позитивно впливають на сальдо торговельного балансу приймаючих країн, з іншого боку, в країнах з перехідною економікою їх головним мотивом є можливість за відносно низьку ціну придбати в процесі приватизації найбільш ліквідні підприємства, а також використати такі конкурентні переваги, як порівняно низька вартість кваліфікованої робочої сили, електроенергії та інших ресурсів [77, с. 25]. Автори [74, с. 28-29] зазначають, що залучення країнами, які розвиваються, та країнами з перехідними економіками іноземних інвестицій розглядається економістами як один з факторів ринкової трансформації цих країн у контексті їх інтеграції у сучасну світогосподарську систему. Слід зауважити, що ситуація в Україні, як приймаючій країні є досить неоднозначною. В науковому та бізнесовому середовищі [66] існує усталена точка зору, що інвестиційний клімат в країні стрімко погіршується. Зокрема, це характеризується тим, що урядова фінансова допомога великим компаніям, надання преференцій олігархічним кланам, переваг транснаціональних корпораціям щодо малих і середніх українських фірм, утримання за рахунок суспільних прибутків збиткових державних корпорацій – усе це завдає шкоди економіці й суперечить національним інтересам. Порівняння між собою двох інших типів бізнес-структур першої групи – великих національних приватних корпорацій та українських філій ТНК – явно не на користь останніх. Їхні прибутки зазвичай не є джерелом підприємницьких інновацій. Місцеві підприємства транснаціоналів не прагнуть до конкурентоспроможності, недостатньо мотивовані до вдосконалень, а керівництво у штаб-квартирах компаній не пов’язує свій бізнес виключно з Україною, тому за потреби вилучають свій капітал із країни. Одночасно прослідковується і з боку чинної влади створення менш сприятливих умов міжнародному бізнесу, який є конкурентом для місцевої олігархії (Додаток А). На шляху незалежних підприємців, зокрема й іноземних, розставлені всі можливі адміністративні бар’єри та податкові пастки. З іншого боку, поліпшення економічного середовища в процесі переходу до ринку могло б стимулювати пряме іноземне інвестування, а відповідно і процеси транснаціоналізації (Додаток Б). Світовий досвід показує, що у трансформаційному періоді іноземні інвестиції на певний час стають важливим фактором економічної стабілізації, а при продуктивному їх використанні — і одним із факторів економічного зростання, вважає Д.Лук’яненко [69]. На жаль, сьогоднішня система управління економіки не сприяє розвитку приватнопідприємницькому та ринковому напрямів. Навпаки, вона активно допомагає і підтримує державно-монополістичні та політико-олігархічні об’єднання, усуває альтернативи, перешкоджає кооперації з іноземними ТНК і діє адміністративно-силовими методами. Наслідки такого управління дали про себе знати 2012 року, коли поглибилась економічна депресія й з’явились ознаки фінансового колапсу. Серед бар’єрів розвитку процесу інтеграції українських компаній у міжнародний бізнес, на думку менеджерів ТНК, названо такі [81, с. 16]: правове забезпечення – 21,7%, економічна нестабільність усередині країни – 30,4%, відсутність державної підтримки розвитку міжнародного бізнесу українським підприємствам – 30,4%, відсутність досвіду міжнародної діяльності в українських підприємств – 8,7%, відсутність фінансових ресурсів для розширення міжнародного бізнесу – 8,7%.