Міжнародні проблеми забруднення оточуючого середовища (ID:244645)

ВИСНОВКИ Дослідивши міжнародні проблеми забруднення оточуючого середовища, можемо зробити такі висновки. 1. Найпотужнішими джерелами майже всіх видів забруднень є передусім великі промислові комплекси. Фабрики, заводи, електростанції та автомобільний транспорт викидають у повітря величезну кількість газоподібних відходів, кіптяви й пилу. У багатьох великих містах світу важко дихати через забруднене повітря. Воно шкідливо впливає на стан серцево-легеневої системи людини. Промислові гази призводять до появи кислотних дощів, які завдають шкоди деревам, озерам, річкам і навіть спорудам. Унаслідок промислового виробництва до атмосфери потрапляє значно більше газів, ніж утворюється природним способом. Гази, накопичуючись в атмосфері, не дають сонячному теплу, відбитому від земної поверхні, вийти в космос. Вони утримують його, як стіни парників, тому це явище називають парниковим ефектом. Парниковий ефект може викликати глобальне потепління, що матиме катастрофічні наслідки для планети. Озоновий шар, що захищає все живе від шкідливого ультрафіолетового випромінювання, руйнується під впливом газів, які утворюються внаслідок згорання палива, викидів фреону, що міститься в холодильних установках та аерозолях. Пошкодження озонового шару призводить до утворення так званих «озонових дір» і збільшення випадків ракових захворювань шкіри в людей. 2. Джерела забруднення можуть суттєво вплинути на погіршення якості земель і ґрунтів. Обсяги надходження забруднюючих речовин від цих джерел підлягають науково обґрунтованому нормуванню. Найпоширенішими та найсильнішими забруднювачами земель, які впливають на їх фізичні й хімічні процеси, ріст і розвиток рослин, функціонування наземних і водних екосистем, є мінеральні добрива, нафтопродукти, важкі метали, радіонукліди, пестициди, стійкі органічні забруднювачі, відходи. Кожен з об’єктів техногенного впливу та забруднення створює певне техногенне навантаження на земельні ресурси й спричиняє забруднення стійкими органічними забруднювачами та пестицидами, мінеральними добривами, важкими металами, промисловими й побутовими відходами (мікробіологічне забруднення), нафтою, нафтопродуктами та радіаційне забруднення. Переважаючими й найнебезпечнішими видами забруднювачів є стійкі органічні забруднювачі та радіонукліди. Вони спричиняють забруднення не тільки землі та ґрунту, а також можуть шкідливо вплинути на стан і здоров’я людей, викликаючи різні небезпечні хвороби. 2. Однією з форм забруднення навколишнього середовища є скидання побутових відходів у природні басейни, однак ще більшу загрозу становлять промислові, сільськогосподарські й транспортні відходи. Промислові відходи інколи закопують у землю, але це вкрай небезпечно – отруйні речовини змішуються з підземними водами, які потім потрапляють в озера, річки, моря разом із пестицидами та мінеральними добривами, які змиваються з полів. Майже третина мінеральних добрив, що вносяться в ґрунт, вимивається з нього дощовими водами й прямує річками в моря та океани. Найшкідливішими забруднювачами Світового океану вважаються нафта й нафтопродукти. Щорічно через вилив нафти під час її видобування з морських родовищ, аварій танкерів, берегового стоку тощо у воду потрапляє 5-10 млн. тонн нафти. Забруднення Світового океану нафтою і нафтопродуктами вже досягло, за підрахунками екологів, 1/ 10 його загальної поверхні. Нафтове забруднення таких розмірів може викликати істотні порушення газо- і водообміну між гідросферою та атмосферою. 4. Учені занепокоєні наслідками забруднення навколишнього середовища радіоактивними сполуками, адже такі речовини зберігають шкідливе випромінювання протягом багатьох тисяч років. Аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р. та «Фукусімі» (Японія) у 2011 р. показали людству, що небезпечнішими за природні катаклізми можуть бути катастрофи, які сталися з вини людей. Вивчення причин виникнення всіх природних катастроф, від яких дедалі частіше страждає планета, привело вчених до сумних висновків: землетруси та повені, посухи й урагани в більшості випадків були так або інакше пов’язані з діяльністю людей. 5. Забруднення оточуючого середовища призводить також до значних еколого-економічних втрат (збитків). Еколого-економічний збиток визначається суспільно необхідними витратами, що виникають внаслідок екодеструктивного впливу. Фактично збиток характеризує зміну інтегральної еколого-економічної оцінки (збільшення витратної оцінки чи зменшення ре¬зультатної) комплексу природних факторів (екосистеми) або якогось природного блага внаслідок погіршення його стану. Дія еколого-економічного збитку проявляється через погіршення економічного стану конкретних суб’єктів господарювання: в одному випадку зростають витрати на отримання ними певних господарських результатів (доходу, прибутку), в іншому випад¬ку знижується вигідність (ефективність) виробничої діяльності, тобто за тих самих витрат рівень доходу падає. Таким чином, під економічним збитком від порушення природного середови¬ща слід розуміти виражені у вартісній формі фактичні й мож¬ливі втрати, заподіяні економічним суб’єктам внаслідок екодеструктивного впливу, а також додаткові витрати на компенсацію цих збитків. 6. Як свідчить зарубіжний досвід, упровадження плати за забруднення призводить до істотного зменшення природоохоронних витрат, оскільки підприємства з низькою вартістю ліквідації забруднень прагнуть до максимального їх скорочення, а за високої вартості природоохоронних заходів забруднення хоч і надходять у природне середовище, та високі штрафи за це дозволяють державним органам концентрувати значні ресурси для природоохоронних цілей. Важлива перевага платіжної системи полягає в тому, що забруднювач має широкий спектр вибору рішень – забруднювати і платити, зупинити своє виробництво, інвестувати в очисне обладнання, внести зміни у виробничу технологію, в номенклатуру виробництва, змінити місце виробництва. Економічні стимули, які могли б змусити підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків у нашій країні, поки що недостатні. Чинні правові норми охорони середовища не відповідають сучасним вимогам. 7. Необхідним є вивчення та максимальне врахування позитивного зарубіжного досвіду у сфері державного регулювання забезпечення екологічної безпеки та розробка заходів з адаптації його в Україні, зокрема досвіду таких країн, як США, Німеччина, Японія тощо. Причому кожна з цих країн має певні пріоритетні напрями у вирішенні тих чи інших питань з відповідними позитивними наслідками для населення країни та природи, що також може бути запозиченим для використання в державному регулюванні аналогічних процесів в Україні. 8. Сучасна екологічна політика України розробляється і впроваджується у життя в дуже важких та напружених політичних умовах, що часто призводить до конфліктних ситуацій. На державні екологічні організації чиниться тиск, лобіювання відомчих інтересів певними владними та приватними структурами. Серед великої кількості проблем у сфері екологічної політики основними є домінування в різних владних органах політичних та економічних пріоритетів над екологічними, а також у відсутності ефективного контролю за надходженнями та видатками екологічних коштів. Тому впровадження та зміцнення нових фінансово-економічних важелів реалізації державної екологічної політики – необхідна умова для сталого екологічного розвитку держави. 9. Останнім часом все частіше в пресі, на радіо, телебаченні однією з головних тем стає екологічна. Широка громадськість, знаючи про критичний стан навколишнього середовища, має активно діяти. «Екологізація» законодавчої і виконавчої влади зараз особливо важлива, оскільки першочергове завдання – зробити екологічно чисті виробництва вигідними і, навпаки, економічно невигідним будь-яке нехтування екологічними нормами. Без цього заклики до пересічних громадян берегти природу будуть виглядати демагогічними і навряд чи досягнуть мети. Разом із тим необхідна і найширша просвітницька робота серед громадян різного віку.