Проблема гібридної війни в сучасних теоріях міжнародних відносин (ID:244625)

ВИСНОВКИ Проаналізувавши проблеми гібридної війни в сучасних теоріях міжнародних відносин, ми дійшли таких висновків. 1. Гібридна форма цивілізаційної експансії обрана керівництвом РФ не випадково, адже у російському суспільстві ще не зникло гірке почуття національної образи внаслідок поразки у «холодній війні», розпаду СРСР та втрати статусу наддержави. Не ризикуючи вступати у відверте воєнне протистояння з НАТО, Росія здійснює гібридні атаки проти Заходу на різних напрямках, вдало використовуючи вразливі місця західних демократій. Кремль не влаштовує той світовий порядок, який склався на початку ХХІ століття, тому він і прагне зруйнувати його, занурити у суцільний хаос, намагаючись переформатувати систему міжнародних стосунків на більш вигідних умовах для власного глобалістського проекту. 2. Першими жертвами гібридної агресії стали країни пострадянського простору, які є найближчими сусідами РФ, насамперед, Грузія та Україна. Якщо війна проти Грузії була переважно «звичайною» військовою операцією збройних сил, то розгорнуті Кремлем проти України ворожі дії мали яскраво виражений гібридний характер. Їх метою було руйнування (принаймні суттєве зниження) здатності державної системи до оборони шляхом широкого використання ініційованих протестних настроїв населення, внесення «інформаційного вірусу» у ціннісно-аксіологічну складову масової свідомості, усунення, підкупу, дискредитації військово-політичного керівництва країни тощо. 3. Особливе занепокоєння у європейського співтовариства викликає можливе розповсюдження російської експансії у вигляді гібридної війни на країни Балтії та інші країни Центральної та Східної Європи. Вони вже мають очевидні переваги, оскільки є членами НАТО і можуть закликати інші держави Альянсу до консультацій, як це зробили Польща та Литва у квітні 2014 р., посилаючись на ст. 4 Договору. 4. Сучасна криза міжнародної безпеки полягає, насамперед, у зіткненні двох систем уявлень про світовий порядок – геополітичної і глобалізаційної парадигм мислення. Російська агресія показала, що уявлення минулого ще зарано скидати з рахунків і що до його рецидивів також потрібно бути готовими. Російський чинник призвів до кризи міжнародної безпеки саме внаслідок кризи уявлень про характер сучасного безпекового середовища. Нова парадигма мислення і уявлень ще не отримала остаточного оформлення в теоретичній площині та практичного втілення у міжнародній політиці, у діяльності міжнародних організацій та інститутів, що залишає значний простір для реанімації традиційних геополітичних ідей і пов’язаних з ними агресивних зовнішньополітичних кроків. 5. Російська агресія проти України запустила процес руйнування системи європейської та трансатлантичної безпеки. Приєднання Росії до операції в Сирії поглибило міжнародну безпекову кризу, підвищило рівень невизначеності й нестабільності. Британський референдум, на якому було прийнято рішення вийти з ЄС, став додатковою передумовою руйнування попереднього світового порядку, що склався після завершення холодної війни. 6. Зміни у міжнародному безпековому середовищі створюють з погляду інтересів України низку суперечливих тенденцій. Негативною є ситуація дисбалансу системи безпеки в Європі та світі й підвищений рівень невизначеності, пов’язаний з цим, а також перемикання уваги головних партнерів України – НАТО та США – до подій на Близькому Сході. Послаблення південно-східного флангу НАТО внаслідок нарощування російської військової потуги у регіоні, анексії Криму та воєнних дій на Донбасі викликало неабияку стурбованість керівництва Альянсу. Порушення військово-політичного балансу сил у регіоні вимагає відповідної реакції з його боку. Можна очікувати посилення військової активності НАТО у регіоні у вигляді проведення військових навчань, розширення військових баз та постійної присутності кораблів країн НАТО в акваторії регіону. 7. В умовах системної кризи міжнародної безпеки НАТО здійснює суттєві кроки в напрямку адаптації до нових викликів і загроз – насамперед у стримуванні російської загрози, а також у боротьбі з терористичною організацією Ісламської Держави. Ситуація випробування спроможності НАТО, попри негативні очікування щодо його майбутнього, поширювані Росією та в деяких інших країнах, включно з країнами-членами, стимулювала процес відновлення ролі Альянсу як ключового складника європейської безпеки. Тенденція до відновлення ролі НАТО спонукає Україну активізувати рух у напрямку євроатлантичної інтеграції. Зважаючи на продовження НАТО політики відкритих дверей, питання членства має залишатися на порядку денному відносин України з Альянсом, поступово набуваючи більш чітких обрисів. У подальших відносинах з НАТО також слід використати нову стратегічну лінію Альянсу щодо інструменту партнерства й активно долучатися до впровадження програм, які мають на меті поширення стабільності на території країн-партнерів. 8. Нинішня ситуація глибокої міжнародної кризи, поряд із подальшим наростанням безпекових ризиків і загроз, містить у собі також додаткові можливості. Зміни у безпековому середовищі зменшують вагу деяких негативних факторів у системі міжнародних відносин України, таких як безплідні багаторічні дискусії з партнерами з ЄС про право України на «європейську перспективу». Тепер, після рішення Британського референдуму про вихід з ЄС, питання членства в ЄС як кінцевої мети європейської інтеграції втрачає роль безумовної цінності. Це впливатиме на порядок денний відносин Україна – ЄС у середньостроковій перспективі. Натомість мета досягнення стандартів НАТО і процес інтеграції до євроатлантичних структур, а також участь України у діяльності та створенні регіональних систем безпеки у короткостроковій та середньостроковій перспективі виходять на перший план. 9. Для вирішення ключового питання регіональної безпеки – звільнення захоплених РФ територій – важливо розробити загальну концепцію деокупації у співпраці з країнами регіону та зацікавленими державами ЄС і НАТО, країнами-гарантами безпеки України, міжнародними організаціями з питань безпеки, для чого налагодити широкий міжнародний діалог. При цьому враховувати особливості процесів деокупації територій для ситуації у різних країнах регіону: Молдові, Грузії, Україні, Азербайджані. Припинення дестабілізуючих дій та повернення російської влади до цивілізованих форм відносин із сусідами зробить можливим формування неконфронтаційної моделі взаємодії країн великого простору від Балтики до Чорного моря. Передумовою є беззастережне виведення російських військових контингентів з окупованих територій України та з інших зон регіональних конфліктів, а також винесення на порядок денний питання щодо повернення Україні анексованих українських територій – Автономної Республіки Крим та м. Севастополь. 10. Нинішня неспроможність зміцнювати єдність Заходу й демократичну політичну модель і забезпечувати мир та процвітання ставить на порядок денний перегляд західних політичних інтеграційних проектів, їхнє переформатування відповідно до вимог часу. Забезпечити свій добробут Європа здатна лише за рахунок тісних економічних зв’язків і стабільного миру – як усередині себе, так і на своїх зовнішніх кордонах.