Місце та роль ЄС у глобалізаційній економічній системі (ID:244631)

ВИСНОВКИ Дослідивши місце та роль ЄС у глобалізаційній економічній системі, ми дійшли таких висновків. 1. Незважаючи на те, що «глобалізація» є одним з найбільш широко використовуваним терміном у науковій літературі, публіцистиці, політиці, його універсальне трактування не вироблене як зарубіжними, так і вітчизняними вченими. Предметом численних дискусій науковців є також хронологічні межі глобалізації. У сучасній науковій літературі виділилися два основних підходи до їх визначення: широкий і вузький. Широкий підхід, який трактує глобалізацію як тривалий історичний процес поетапного формування загальнопланетарної цілісності, що супроводжує весь хід цивілізаційного розвитку, або ж почався приблизно сто років тому у зв’язку з інтенсифікацією зовнішньоекономічних відносин. Другий підхід базується на тому, що глобалізація притаманна лише економічному розвитку кінця XX століття. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним чинником як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів. 2. Глобалізація економіки є не просто продовженням і прискоренням багатовікового процесу інтернаціоналізації, не просто розширенням сфери його дії, а процесом переходу світового економічного простору до якісно нового стану. Глобалізацією нерідко називають зростання економічної відкритості країн, лібералізацію торгівлі, міжнародних переміщень капіталу тощо. Це поняття використовується і як синонім міжнародної інтеграції. Головними формами глобалізації світової економіки є: інтенсифікація міжнародної торгівлі товарами та послугами, глобалізація фінансово-кредитної сфери, домінування в усіх формах міжнародних економічних відносин ТНК та транснаціональних альянсів, регіоналізація світової економіки, глобальний інвестиційний бум, інтенсифікація міжнародної міграції робочої сили тощо. 3. Протиріччям глобальної економіки притаманний універсальний характер, їх умовно можна розглядати у двох площинах: по-перше, як діалектичну взаємодію протилежних тенденцій економічних процесів та явищ, притаманних світовому господарству, котрі, перебуваючи у внутрішній єдності та взаємопроникненні, є джерелом його постійного розвитку, у тому числі його окремих елементів та підсистем; по-друге, як конфлікт інтересів міжнародних монополій та решти суб’єктів світового господарства (держав, міжнародних організацій, економічних систем мікрорівня, регіональних інтеграційних угруповань та ін.), який виявляється в тому, що дії першого з реалізації власних економічних інтересів завжди обмежують можливості інших суб’єктів щодо впливу на загальні умови функціонування глобальної економічної системи. У результаті – дії міжнародних монополій, спрямовані на обмеження можливостей реалізації економічних інтересів іншими суб’єктами, завжди викликають протидію з боку останніх. 4. Сучасному етапу розвитку світового господарства притаманні такі особливості: зміна структури світового господарства; посилення інтеграційних процесів; ринкова уніфікація економічного розвитку країни; зростаючий динамізм зміни продуктивних сил та виробничих відносин; посилення диференціації країн, що розвиваються, та зміна їх економічної політики. До серйозних структурних зрушень у світовому господарстві відносимо: збільшення обсягів виробництва у матеріальній сфері (особливо в промисловості) та питомої ваги цієї сфери в усьому виробництві; зменшення питомої ваги сільського господарства у світовому виробництві; високі темпи зростання сфери послуг та чисельності зайнятих у сфері обслуговування (особливо у високорозвинутих країнах); стрімкий технічний прогрес транспортної системи світу (особливо морського і повітряного транспорту) та інформаційно-комунікаційної системи; відносне зниження частки звичайної комерційної торгівлі порівняно з товарооборотом, що обслуговує усталені виробничі зв'язки; зростаюча тенденція до зниження аграрно-сировинної спрямованості виробництва та експорту країн, що розвиваються; скорочення частки сировинних товарів (крім палива) та збільшення товарообігу машин і устаткування на світовому ринку тощо. 5. Євросоюз сповідує стратегію, яку можна кваліфікувати як регіонально-інтеграційну. Її механізми спрямовані на розширення місткості внутрішньорегіонального ринку через інтеграцію ринків країн-членів, вирівнювання міждержавних асиметрій соціально-економічного розвитку та досягнення усталеної міжнародної конкурентоспроможності даного інтеграційного угруповання. Є всі підстави стверджувати, що нинішня регіонально-інтеграційна стратегія ЄС уособлює собою найбільш розвинуту інституційну організацію регіонального типу як з огляду на високий досягнутий рівень диверсифікованості бізнес-діяльності, так і поглибленості й інституціоналізованості інтеграційного процесу між країнами-учасницями даного блоку. Достатньо сказати, що на частку ЄС з обсягом споживчого ринку понад 500 млн. осіб на сьогодні припадає понад 25 % світового ВВП і більше ніж 45 % світового експорту. 6. Нинішнє входження України в глобальну економічну систему до останнього часу (до 2016 року) характеризувалося негативними трендами. Це спостерігалось, зокрема, і у сфері міжнародної торгівлі, де істотно скоротився обсяг експорту України (з $86,5 млрд. у 2012 році до $47,8 млрд. у 2015, тобто аж в 1,8 раза). При цьому в експорті переважали сировинні товари та напівфабрикати, питома вага машин і обладнання була незначною; в експорті майже відсутня продукція, яка виробляється відповідно до угод про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва, що свідчить про низький рівень участі України в міжнародному поділі праці; дуже незначна частка в експорті припадає на вироби сучасної техніки, технологій, ліцензій. Певні позитивні зрушення почали спостерігатися в 2016 році. Так, за минулий рік обсяг експорту товарів до країн ЄС зріс на 3,7 %, і це є свідченням того, що угода про асоціацію Україна – ЄС, особливо створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС, почала приносити користь. За продані товари на ринку ЄС Україна в 2016 році отримала $13,5 млрд., при цьому зростання торгівлі з ЄС відбувається на тлі скорочення експорту до інших країн світу на 8,9 %. Експорт до РФ скоротився на 25,6 %. Таким чином, ЄС є найбільшим партнером України з експорту: його частка склала 37,1 % від загального експорту України у 2016 році (експорт з України до Росії натомість становить лише 9,9 % від загальних обсягів). Враховуючи показники імпорту, загальний рівень торгівлі між Україною та Євросоюзом зріс на 8,1 %. 7. Євросоюзом запропоновано чотири Програми сусідства, в яких бере участь Україна, а також такі інституційні форми співробітництва, як «Інтеррегіо», «Ніредьгазька Ініціатива», «Концепція спільного розвитку прикордонних територій України і Угорщини» і особливо «Стратегія транскордонного співробітництва «Карпати 2004-2011». Завдяки цим програмам з’являється можливість синхронізації регіональних пріоритетів розвитку із загальнонаціональними та загальноєвропейськими. Вже сьогодні зазначені програми реалізуються в прикордонні та є важливими кроками практичного втілення принципів і механізмів транскордонної політики ЄС.. Особлива роль у реалізації цих проектів належить Закарпаттю. 8. У загальних обсягах як експорту, так і імпорту товарів, питома вага давальницької сировини та продукції, що виготовлена з неї, має значні обсяги в Закарпатті. Так, у 2013 р. обсяг експорту готової продукції, виготовленої з іноземної давальницької сировини, склав 1046,9 млн. дол. США, або 80,5 % від загального обсягу експорту. Основними споживачами готової продукції, виготовленої з даної сировини, були Угорщина, Російська Федерація, Словаччина, Австрія та Німеччина. Факторами, що обмежують участь Закарпаття в експортній діяльності, а відповідно й її конкурентоспроможність, є: недосконалість інституціональних засад зовнішньоекономічної активності; орієнтація на цінову конкуренцію; застаріла техніко-технологічна база підприємств; диспропорції інвестиційної діяльності та недооцінка ролі матеріальних активів у формуванні конкурентних переваг; недоліки у підготовці кадрів та ін. 9. Україна як держава, що відстоює свою економічну й політичну незалежність від зазіхань із боку Російської Федерації, через цей вектор регіональної економічної інтеграції проводить курс на інтенсивне зближення з європейським і світовим співтовариством, на повноцінне входження у світову економічну систему ринкового типу. Водночас українська економіка недостатньо готова до існуючих високоефективних форм та методів зовнішньоекономічного співробітництва. З огляду на це існує необхідність глибоких змін у діючій економічній системі, що сприятимуть більш ефективному співробітництву з іншими державами. Угода про асоціацію з ЄС – рамкова угода для проведення реформ і гармонізації українського законодавства – дає змогу Україні перейти від партнерства та співробітництва з ЄС до політичної асоціації й економічної інтеграції, отримати перспективу стати повноправним членом ЄС. 10. Інтеграція України в глобальний світовий економічний простір, зокрема в його європейський сегмент, дозволятиме: реалізувати потенційні можливості української науки та високих технологій; відновлювати і розширювати використання наявних виробничих потужностей, зайнятості працездатного населення; припинити втрату спеціалізації та розпад коопераційних зв’язків; створювати умови і надавати можливості формування вигідніших економічних стосунків з іншими країнами; створювати нові джерела суспільного інвестування структурних перетворень та промислового розвитку; долати технологічне відставання від країн Західної Європи; втілювати можливості збільшення обсягів експорту. Повноцінна й корисна для України інтеграція у світову економіку буде можливою завдяки відповідним економічним реформам, анонсованим у плані розвитку країни на найближчі роки – Програмі «Стратегія 2020». У цьому контексті відповідні наміри декларовано представниками Світового банку та лідерами світових держав.