Особливості зовнішньоекономічної політики країн Латинської Америки (ID:254437)

ВИСНОВКИ Проаналізувавши особливості зовнішньоекономічної політики країн Латинської Америки, ми дійшли таких висновків. 1. Зовнішньоекономічна політика являє собою комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування національної економіки в системі світового господарства; політичний курс дій суб'єктів зовнішньоекономічних відносин і діяльності, або політичну стратегію суб'єкта в реалізації його зовнішньоекономічних інтересів; національну політику країни стосовно інших суб'єктів світового господарства. 2. Основними засобами здійснення зовнішньоекономічної політики є митна система і нетарифні бар'єри, регулювання руху валюти і валютного курсу, еміграції та імміграції робочої сили, торгівлі цінними паперами й ін. В умовах інтернаціоналізації господарського життя, коли еко¬номіка окремих країн дедалі глибше втягується в міжнародну го¬сподарську систему, змінюються роль і мета національного зов¬нішньоекономічного регулювання. Задача захисту внутрішнього ринку і проведення політики протекціонізму не висувається на перший план. Навпаки, виявляється тенденція до лібералізації зо¬внішньої торгівлі і руху капіталу, знімаються обмеження і вво¬диться вільна оборотність національної валюти. Для підвищення національ¬ної конкурентоспроможності держава проводить заходи не тільки у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, а й з форсування нагро¬мадження капіталу, прискорення процесів відновлення капіталу, стимулювання технічного удосконалення виробництва. 3. Новітній період характеризувався підвищенням ролі зовнішньої торгівлі в економічному житті країн Латинської Америки, посиленням їх залежності від зовнішньоекономічних факторів. Держави регіону докладали зусилля для зміцнення позицій на світовому ринку, прагнули до диверсифікації структури експорту, розширення кола зовнішньоторговельних партнерів. Ці заходи дали частковий ефект. Намітилася тенденція до помітної інтенсифікації торговельно-економічних зв'язків з азіатськими країнами (перш за все з Китаєм), деякого підвищення значущості регіонального господарського співробітництва. Разом з тим, складна посткризова обстановка на світовому ринку зумовлює істотну нестійкість розвитку зовнішньої торгівлі регіону і невизначеність її перспектив, диктує необхідність подальшої активізації зовнішньоекономічної політики латиноамериканських країн. 4. Важливим фактором економічного розвитку Латинської Америки в останні десятиліття стало зростання внутрішньорегіональної співпраці, передусім у рамках інтеграційних об’єднань. Країни Латинської Америки здійснюють ЗЕЗ через різні форми економічних відносин, зокрема: зовнішню торгівлю, валютно-фінансові та кредитні операції, міжнародні послуги, науково-технічне співробітництво, виробниче кооперування тощо. Провідною є зовнішня торгівля в силу її впливу на розвиток економіки. Надходження від експорту – головне джерело іноземної валюти практично для всіх країн регіону, крім Мексики і Панами. З розвитком внутрішнього ринку з’явилася тенденція до зниження долі експорту у ВНП регіону. Це відбувається в основному за рахунок найбільш розвинутих країн Бразилії, Аргентини, Мексики. Висока доля імпорту в регіоні пояснюється низьким рівнем розвитку обробної промисловості, енергетики та недостатньою диверсифікацією сільського господарства. 5. Країни Латинської Америки відрізняються як за обсягом зовнішньої торгівлі, так і за її динамікою. У 2015 р. експорт Мексики сягнув 371 млрд. дол. США, Бразилії – 243 млрд. дол. США, у той же час Гаїті – лише 877 млн. дол. США, чи Нікарагуа – 4,3 млрд. дол. США. Географічна структура експорту показує, що країни Латинської Америки постачають свої товари переважно до вузького кола високорозвинутих держав. Щоправда, це ще не свідчить про високу питому вагу латиноамериканських країн у зовнішній торгівлі останніх. Переважна частка товарообігу регіону припадає на США – майже 40 % та на Європу – майже 20 %. Помітно збільшився експорт до Азії, зокрема до Японії. 6. Згідно зі статистичними даними, латиноамериканський регіон поки що не входить до складу основних торговельних партнерів України. Так за даними 2015 р. його частка в загальному обсязі зовнішньої торгівлі України складала 1,3 %, зокрема в українському експорті – 1,0 %, а в імпорті – 1,6 %. Аналіз обсягів зовнішньої торгівлі показує, що найбільш стабільним торговельним партнером України в Латинській Америці є Бразилія, яка постійно займає перше місце серед латиноамерикан¬ських торговельних партнерів України, а також Аргентина, Куба. 7. Реальний шлях розвитку економіки латиноамериканських країн – активізація торгової політики на національному та міжнародному рівнях. Важливим торгово-політичним інструментом є вільні торгово-економічні зони (ВТЕЗ), чисельність яких у регіоні наближається до 250. Урядами ряду країн (Бразилія, Перу, Нікарагуа, Чилі, Аргентина, Панама) прийнято спеціальне законодавство, що передбачає розширення мережі ВТЕЗ. Чималі резерви має й активізація торгово-політичних зусиль на міжнародному рівні. Одним з ключових напрямків в цьому плані є Світова організація торгівлі (СОТ). Всі країни Латинської Америки (за винятком Багам) є членами СОТ і грають в цій організації помітну роль. 8. В оцінці перспектив подальшого розвитку співробітництва з КНР країни регіону виходять з досить оптимістичного підходу. Вони високо оцінюють внесок Китаю в реконструкцію відсталої інфраструктури, що може сприяти розвитку процесів регіональної економічної інтеграції. Однак більшість фахівців, що займаються конкретним аналізом окремих проектів, констатують, що вони підпорядковані в основному китайським інтересам (зміцнення китайського економічного контролю, розширення можливостей експлуатації сировинних і продовольчих ресурсів, здешевлення транспортування цієї продукції і т. д.). 9. Із приходом до керування США Д. Трампа взаємини країн Латинської Америки зі Сполученими Штатами, які й до того були досить проблемними, ще більше ускладнились. Проте для Латинської Америки економічна політика Трампа в найближчому майбутньому буде мати вирішальне значення. Серед латиноамериканців жевріє надія, що він не повернеться спиною до цих країн, а його рішення не будуть спрямовані на те, щоб знову ввергнути регіон у стан рецесії, з якою він тільки почав виходити. Так, Бразилія в 2016 році зуміла подолати подальше падіння економічного зростання. Аргентина продовжує боротися з високим рівнем інфляції та бюджетним дефіцитом. Еквадор сильно постраждав через падіння доходів від продажу нафти. У Перу, Чилі, Колумбії та Уругваї відзначається економічне зростання. Болівія, Парагвай, країни Центральної Америки і Домініканська республіка змогли побороти негативні тенденції уповільнення економічного зростання. 10. Незважаючи на важливість українсько-латиноамериканських відносин, особливо економічно-торговельних, вони не відповідають потенційним можливостям, букві й духу двосторонніх договорів та угод. Взаємний товарооборот, на превеликий жаль, має тенденцію до зменшення, а реалізація укладених контрактів гальмується різноманітними неузгодженостями бюрократичного характеру з обох сторін; частка українсько-латиноамериканських торговельних відносин у загальному товарообороті не досягає одного відсотка. Стан двосторонніх відносин із країнами Латинської Америки та Карибського басейну є незадовільним, тим паче, що понад 80 % взаємного товарообороту припадає на три найбільші латиноамериканські країни – Бразилію, Аргентину та Мексику. 11. Розвиткові торговельно-економічних зв'язків перешкоджають: швидка ротація на ринках обох сторін; повільне формування стійких комерційних зв'язків; слабке кооперування українських і латиноамериканських фірм; запізніла реалізація схеми кредитно-розрахункового забезпечення; домінування в економічних відносинах традиційної торгівлі за явного відставання інвестиційного та виробничо-технологічного співробітництва. Але найважливішою проблемою є відсутність науково обґрунтованої стратегії України щодо країн Латинської Америки, чітко налагодженого механізму реалізації домовленостей та концепції відносин з кожною латиноамериканською країною. Потрібні урядові рішення щодо розширення присутності України в регіоні, необхідно створити дієвий механізм двосторонніх відносин, перейти від одноразових угод до системи зв'язків. 12. Українська стратегія щодо Латинської Америки має спрямовуватися на забезпечення довгострокових інтересів у регіоні, використання інвестиційного потенціалу країн регіону для потреб української економіки, розширення українського експорту готової продукції (в тому числі й військової) на місткі ринки латиноамериканських країн, вивчення досвіду країн регіону щодо фінансової стабілізації, подолання інфляції, управління зовнішнім боргом, залучення джерел зовнішнього фінансування, задоволення потреб України в окремих видах дефіцитної мінеральної сировини та продукції тропічного землеробства.